Група діючих речовин Дифенацин

Дифенацин [2-(дифенилацетил)-индан-1,3-діон] – діюча речовина пестицидів, родентицид першого покоління антикоагулянтів крові.Препарати на його основі зареєстровані для боротьби з гризунами на об'єктах харчового призначення і в побуті.

Фізичні та хімічні властивості

Дифацинон – тверда речовина світло-жовтого кольору без запаху і смаку. Практично нерозчинний у воді, досить добре розчинний в органічних розчинниках (ацетоні, бензолі, гарячому спирті, оцтовій кислоті), в лугах розчинний з утворенням солей. Протягом 14 днів стабільний при pH 6 – 9, при pH 4 гідролізується. На сонячному світлі у воді швидко розкладається.

На малюнку Дифенацин тривимірна модель молекули

Фізичні характеристики

• температура плавлення 145-147 °С;
• тиск парів (25 °C) 1,37·10-05 МПа;
• розчинність у воді (20 °C) 0,3 мг/л;
• питома щільність 1,28 г/мл.

Дія на шкідливі організми

Механізм дії дифенацина схожий з іншими антикоагулянтами крові – потрапляючи в організм гризуна з їжею дифенацин знижує згортання крові, порушує проникність стінок кровоносних судин і викликає крововиливи.

Під впливом дифенацину знижується рівень протромбіну в крові, внаслідок чого відбуваються кровотечі з рота, кишечника, носа, великі крововиливи у внутрішніх органах і в порожнині тіла, вогнища запалення і некроз. Володіє вираженою вибірковістю дії.

Синантропні гризуни розрізняються по чутливості до дифенацину: ЛД50 для сірих щурів – 2,8 мг/кг, для чорних щурів – 1,3-1,5 мг/кг, для будинкових мишей – 20-30 мг/кг

Гостра пероральна токсичність:

• для мишей – 340 мг/кг;
• для щурів – 2,3 мг/кг;

Загибель щурів настає в середньому через 9 днів, мишей – через 9-13 днів.

Застосування

З метою медичної, санітарної та побутової дератизації: родентицидний засіб на основі дифенацину ефективно застосовують проти мишей і щурів для контрольно винищувальних майданчиків (КВП), тампонування нір і довготривалих точок отруєння (ДТО).

Препарати на основі дифенацину придатні для застосування на сільськогосподарських і промислових об'єктах, в нежитлових і житлових приміщеннях, в незабудованих частинах населених пунктів, на складах.

Токсикологічні властивості і характеристики

Дифенацин і препарати на його основі володіють шкірно-резорбтивними і різко вираженими кумулятивними (Ккум. < 1) властивостями. Це робить препарат небезпечним при систематичному надходженні в організм.

В суміші з маслом здатний до резорбції через шкіру, небезпечний при інгаляції (аерозоль).

Гостра пероральна токсичність:

• для кішок – 14,7 мг/кг;
• для собак – 3 – 7,5 мг/кг;
• для кроликів – 35 мг/кг

Симптоми отруєння. Якщо дифенацин илиприманка на його основі потрапить в організм людини, можливе отруєння з ознаками носових кровотеч, загальної слабкості, кровоточивості ясен, нудоти, блювоти, що проявляються через кілька днів.[3]

Класи небезпеки. Дифенацин по ГОСТ 12.1.007-76 відноситься до I-II класу надзвичайно і високо небезпечних речовин.

За параметрами гострої токсичності, згідно ГОСТ 12.1.007-76, дифенацин відноситься до I класу надзвичайно небезпечних речовин.

Історія

В СРСР дифенацин почали застосовувати з 1957 року у практиці боротьби з гризунами в тваринницьких і птахівничих приміщеннях.