Культура айва (особливості вирощування та зберігання)

Культура айви відома близько 4000 років, але поширення її ще недостатнє. Батьківщина айви - іран. Звідси вона потрапила на Кавказ, пізніше Рим, Грецію. Це теплолюбна рослина. Відомо 3 види айви: звичайна, японська і доцінія. У нашій країні найпоширеніша айва звичайна — невеличке деревце або чагарник. Вирощують по всій території Україні. Цвіте у травні-червні протягом 30 днів ( за цей час бджоли збирають з неї значну кількість меду). Квіти червоні, білі або яскраво-рожеві. Плоди великі яблуко- або грушоподібні, жовтого кольору, достигають у кінці вересня. Плодоносить на другий-третій рік після садіння і до 40 років. За врожайністю айва не поступається перед грушею та яблунею. З дерев кращих сортів щорічно збирають по 100 кг і більше плодів. Сирі плоди терпкі й кислі, тому їх переробляють на варення, мармелад, компоти, пастилу, лимонад, желе, вино, лікери. Високо цінується сік айви. Він багатий на дубильні речовині, яблучну, лимонну та інші кислоти, а також на залізо, мідь, вітамін С. У насінні є крохмаль, олія, білкові, дубильні, мінеральні речовини, барвники. Плоди і насіння мають кровоспинні властивості і використовуються народною медициною для лікування шлункових захворювань, недокрів'я. Насіння заварюють як чай і п'ють від кашлю. Свіжі плоди — чудовий засіб при авітамінозах, анемії. Відвар насіння рекомендують для втирання як косметичний засіб.

Айва японська невибаглива, росте навіть на піщаних грунтах у суборах. Найбільший врожай дає при достатньому освітленні, цінується за декоративність, з неї створюють живоплоти та бордюри. Розмножується насінням, зеленими живцями, кореневими паростками, поділом кущів, насіння висівають восени у добре підготовлений грунт. Після садіння надземну частину доцільно зрізати наполовину, що забезпечує краще приживлення і кущіння. Найкраще плодоносять трирічні гілки, тому старші і сухі треба зрізати.

Для успішного ведення зрошуваної культури зазвичай потрібно 4-5 поливів протягом вегетаційного періоду при обов’язковому вологозарядковому поливі. Айва менш вимоглива до ґрунтових умов, ніж яблуня і груша. Вона може рости і плодоносити на самих різних ґрунтах, у тому числі і засолених. Для насаджень айви придатні ґрунту лучно-чорноземні, деградовані чорноземи, легко-і важкосуглинисті, каштанові і супіщані. На більш легких супіщаних ґрунтах рослини менш урожайні і недовговічні. Найкраще айва вдається на рихлих, добре аерованих і досить зволожених ґрунтах.Оскільки айва світлолюбна, для неї рекомендується розріджено-ярусне формування, що забезпечує хорошу освітленість крони. На однорічних саджанцях відміряють штамб (50-60 см від місця щеплення) і відраховують 7-8 бруньок вище штамба. Перший ярус формують з 3-4 гілок, які залишають через бруньку на відстані 10-15 см одна від одної. Другий ярус створюють з поодиноких гілок, розташованих через 30-35 см або двох суміжних галузей – через 50-60 см, таким чином формують основні гілки. Щоб уникнути відламів основні гілки повинні відходити від основи стовбура під кутом не менше 45º. Дворічне дерево починають формувати з нижньою основної гілки, яку вкорочують на 50-60 см від основи. Решту основних гілок підрізають на такому ж рівні по висоті. Провідник підрізають вище рівня основних гілок на 20-25 см. Основне завдання перших років формування полягає у виборі гілок другого і третього порядків, необхідних для створення міцної основи дерева. Першу гілку другого порядку закладають на відстані 30-40 см від стовбура дерева, другу – на відстані 30-40 см від першої на протилежній стороні. Пагони продовження обрізають, укорочуючи їх з гілками першого порядку. Під час початкового плодоношення обрізка полягає в укороченні і проріджуванні. До кінця періоду повного плодоношення приміряють часткове омолоджування крони. Для цього обрізають основні і обростаючі гілки на 2-3-річну деревину.

Плоди збирають вручну в період повного дозрівання, укладають у шухляди.

Зберігають у прохолодному приміщенні при температурі 2-5 °С. У таких умовах вони можуть зберігатися до весни. Під час збереження плоди стають більш м'якими, у них збільшується вміст цукрів і кислот, зникає в'язкий смак.