Культура Еспарцет закавказький (особливості вирощування та зберігання)

Еспарцет закавказький характеризується швидким відростанням, дає два укоси.

Еспарцет – один із чисельних родів родини бобових, підродини метеликових, який об’єднує понад 60 видів. В Україні, зокрема, в зоні Степу, в дикому стані зустрічається 8 видів, а в культурі поширені тільки три: піщаний (Onobrychisarenaria), звичайний, або як часто його називають посівний, виколистий (Onobrychis sativa або Onobrychis viciоеfolia) та закавказький (Onobrychis antasiotica). Ці види різняться певними морфологічними, біологічними ознаками та властивостями.

Посівний еспарцет має одноукісні, рідко дво- і багаторічні сорти та популяції, часто малозимостійкі, з малою посухостійкістю.

Закавказький вид – по зимостійкості і посухостійкості перевищує виколистовий еспарцет, добре відростає весною і після укосів. За урожайністю перевищує всі види еспарцету. Придатний для вирощування у районах із достатньою вологістю ґрунту і не дуже холодними зимами.

Піщаний еспарцет – найбільш зимо- і посухостійкий, високоврожайний.

Придатний для вирощування у степових зонах України, в Молдові, на Поволжі та на сході.

На родючіших ґрунтах після зернових і просапних попередників під еспарцет мінеральних добрив не вносять. На бідних ґрунтах під оранку використовують фосфорні та калійні добрива (Р_40-60К_40-60). Азотом еспарцет повністю забезпечує себе за рахунок симбіотичної азотфіксації. Для одержання реального економічного і екологічного ефекту, азотні добрива під еспарцет не вносять.

Обробіток ґрунту полягає в проведенні лущення на глибину 6-8 см. Орють на зяб не пізніше кінця жовтня на глибину 25-27 см.

Насіння перед сівбою протруюють фундазолом, обробляють ризоторфіном і мікроелементами (бор, молібден, марганець).
 

Еспарцет виколистий придатний для сівби на сухих ґрунтах з достатньою кількістю вапна. Особливо добре розвивається на карбонатних чорноземах лісостепової і степової зони. Добре росте і на легких піщано-глинистих ґрунтах, якщо вони мають у підґрунті мергель або крейду. Досить поширений в Україні. Більш посухо- і зимостійкий, ніж конюшина лучна. Скошують його у період цвітіння. Тривалість використання до 5 років. Одноукісний.

Передпосівна підготовка ґрунту в кормових сівозмінах, як і на звичайних полях, починається із закриття вологи боронуванням важкими боронами в 1-2 сліди. Роботу цю треба проводити в міру визрівання ґрунту протягом одного дня. Запізнення або проведення в розтягнуті строки призводить до втрати великої кількості вологи і висушування посівного шару.

Після боронування обов'язково слід провести передпосівну культивацію на глибину висівання насіння. При цьому використовують культиватор обладнаний лапами-бритвами та райборінками.

Насіння еспарцету кавказького висаджують звичайним способом, дотримуючись при цьому норми висіву - 70-90 кг/га. Для підвищення врожайності рекомендується додаткове запилення бджолами.

Для сівби еспарцету і еспарцето-злакових травосумішок у кормових сівозмінах підготовку ґрунту необхідно починати з лущення стерні на глибину 6-8 см одночасно зі збиранням попередньої культури або відразу після збирання. На полях засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур'янами, лущення дає кращий ефект, якщо його проводити не дисковими знаряддями, а лемішними, при цьому глибину обробітку ґрунту слід збільшувати до 10-12 см. Якщо поле дуже забур'янене, необхідно провести друге лущення через два-три тижні після першого.

Орати на зяб поля під еспарцет слід плугами з передплужниками на глибину 27-30 см. 

При вирощуванні еспарцету на схилах із крутістю від 5 до 10 градусів, з метою зменшення поверхневого стікання талих і дощових вод, запобігання змиву ґрунту і створення сприятливих умов для вирощування еспарцету, слід застосовувати протиерозійні прийоми основного обробітку ґрунту, причому оранку слід обов'язково проводити за контурами рельєфу.

У зернокормових сівозмінах і при використанні еспарцету як парозаймаючої культури сіяти його найдоцільніше звичайним рядовим способом під покрив ранніх зернових культур і передусім під покрив ячменю. Маючи порівняно короткий вегетаційний період і невисоку енергію кущення, ячмінь, порівняно з ярою пшеницею і вівсом, менше затінює і пригнічує сходи еспарцету і, головне, швидше звільняє їх з-під свого покриву. Однак слід пам'ятати, що обов'язковою умовою успішного застосування весняного покривного висіву є, по-перше, проведення його якнайраніше (в перші дні весняної сівби), по-друге, зменшення норми висіву покривної культури на 15-20 % проти звичайної і, по-третє, своєчасне, в стислі строки збирання ячменю та скошування його на підвищеному зрізі.
 
Добра урожайність насіння еспарцету досягається при сівбі влітку по чистих або зайнятих парах. Переваги такої сівби полягають у тому, щона паровому полі при правильному і своєчасному обробітку грунту досягається максимальне знищення бур’янів, накопичується волога і поживні речовини. Сіють еспарцет по пару в другій половині червня-липня, але не пізніше 1-5 серпня.

• Ранній весняний під покрив ранніх зернових культур;
• Ранній весняний безпокривний;
• Літній безпокривний.

 Збирання прямим комбайнуванням починають тоді, коли побуріє 60—70% бобів. Вищі врожаї насіння збирають на чистих посівах. Урожай насіння підвищується також після вивезення до посівів еспарцету пасік. На сіно еспарцет скошують, коли зацвітає близько 50% китиць.

У разі запізнення зі скошуванням корм грубий та невисокої якості (з великою кількістю клітковини та незначним вмістом перетравного протеїну). Скошений еспарцет просушують так само, як і конюшину чи люцерну, а потім складають у скирти або стіжки.