Культура горох овочевий (особливості вирощування та зберігання)

Горох овочевий був відомий ще у кам'яному віці. Тепер овочеві сорти цієї культури споживають у свіжому вигляді і використовують для консервів.

Зелений горошок містить (на сиру речовину): 18-22% сухих речовин, 4,8-7,0% цукрів, 6,8% крохмалю, 0,8-1,7% клітковини, 4,8-5,2% сирого білка, 0,2% жиру, 0,9% золи. Із загального вмісту цукру - 95% цукрози.

За вмістом білка вони займають перше місце серед овочів.

У 100 грамах сирої маси міститься 25-60 міліграмів аскорбінової кислоти (вітамін С) - до­бова норма для людини; 0,40 міліграм каротину, 0,34 міліграма тіаміну, 0,19 міліграма рибофлавіну (В2), 2,6 міліграма нікоти­нової кислоти (РР) тощо.

Залежно від зони вирощування горох у сівозміні висівають після удобрених озимих культур, кукурудзи на зерно або силос, картоплі, льону-довгунця, у районах достатнього зволоження — після цукрових буряків. Не слід сіяти горох після або поблизу (ближче 1 км) інших бобових культур, з якими в нього багато спільних шкідників. Не рекомендується також часто (через кожні 4 – 5 років) повертати горох у сівозміні на його попереднє місце, щоб запобігти так званій гороховтомі: горох сильно уражується кореневими гнилями, фузаріозом, пошкоджується нематодами, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками, гороховим комариком. Горох можна вирощувати на зелений корм як післяжнивну культуру, а скоростиглі сорти — як парозаймаючу

Горох, формуючи врожай, виносить з ґрунту значну кількість поживних речовин: на 1 ц зерна 4,5 – 6 кг азоту, 1,6 – 2 кг фосфору, 2– 3 кг калію, 2,5 – 3 кг кальцію, 0,8 – 1,3 кг магнію і мікроелементи (молібден, бор та ін.). Через це, а також у зв’язку з тим, що в гороху недостатньо розвинена коренева система і короткий вегетаційний період він добре реагує на внесення добрив. Оскільки горох є азотфіксуючою рослиною і азотом значною мірою забезпечується завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями, його посіви удобрюють переважно фосфорними та калійними добривами, які сприяють кращому розвитку кореневої системи, підвищують активність бульбочкових бактерій. Проте на бідних дерново-підзолистих та інших ґрунтах (при вирощуванні гороху, наприклад, після кукурудзи, яка засвоює з ґрунту багато азоту) під горох слід вносити, крім фосфору й калію, також азот. Фосфорні і калійні добрива вносять, як правило, врозкид машинами РУМ-5, РУМ-8, ІРМГ-4 — під основний обробіток ґрунту, азотні — під передпосівну культивацію. Фосфорні добрива дозою 10 – 15 кг вносять також у рядки під час сівби гороху. Середні норми добрив — 45 –60 кг/га фосфору, калію і азоту. Для стимуляції життєдіяльності бульбочкових бактерій вносять мікродобрива — в рядки 50 – 70 кг/га гранульованого молібденізованого суперфосфату. Розчином молібдату амонію можна обприскувати також насіння з розрахунку на 1 т насіння 200 – 300 г препарату, розчиненого в 5 – 10 л води. Обробляти насіння молібденом доцільно одночасно з обробкою його бактеріальним препаратом ризоторфіном у день сівби. Кислі ґрунти при вирощуванні гороху треба обов’язково вапнувати, вносячи 6 – 7 т/га дефекату, солонцюваті — гіпсувати (3 – 5 т/га гіпсу). Органічні добрива безпосередньо під горох не вносять, бо вони викликають надмірний ріст вегетативної маси. 

На посівах гороху, розміщених після стерньових попередників (озимої пшениці), при наявності однорічних бур’янів проводять одне дискування (ЛДГ-15) на глибину 6 – 8 см і звичайну зяблеву оранку плугами ПЛН-5-35 або ПЛП-6-35 на глибину 20 – 22 см, на деградованих чорноземах 25 – 27 см, дерновопідзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують двічі дисковими лущильниками або боронами (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, БДТ-7) на глибину 10 – 12 см; на площах з коренепаростковими бур’янами — перший раз дискують на глибину 6 – 8 см, другий — через 10 – 15 днів лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12 – 14 см. Зяблеву оранку проводять на глибину 20 – 22 см. У Лісостепу й на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур’янів і накопичити в ґрунті більше вологи. При вирощуванні гороху після кукурудзи площу після збирання останньої двічі дискують у поперечних напрямках важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10 – 12 см і орють на зяб на глибину 25 – 27 см. Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебільшого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22 – 25 см. У районах вітрової ерозії поле після стерньових попередників обробляють плоскорізами КПГ-2-250, КПГ-250. Зважаючи на вологолюбність гороху, високі потреби його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпосівному обробітку ґрунту. Головна мета його — максимально зберегти вологу в ґрунті і створити дрібногрудочкувату структуру посівного шару для якісної сівби гороху. Такий обробіток починають відразу після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важкими або середніми боронами (БЗТС-1,0) у комплексі з шлейфами, яке проводять під кутом до оранки. Через день–два, а на півдні в один день починають передпосівний обробіток паровими культиваторами (КПС-4) в агрегаті із середніми боронами на глибину 6 – 8 см. У посушливу весну передпосівний обробіток ґрунту доцільно проводити комбінованими агрегатами РВК-3,0, РВК-3,6, які за один прохід культивують, вирівнюють, боронують і коткують ґрунт. При цьому зменшуються втрати ґрунтової вологи через випаровування. На важких запливаючих ґрунтах Лісостепу навесні площу до сівби гороху двічі культивують — на 8 – 10 і 6 – 8 см. 

Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати треба добре сформоване, добірне за крупністю, чисте, не пошкоджене гороховим зерноїдом (брухусом), висококодиційне насіння 1 – 3 репродукції. Готуючи насіння гороху до сівби, його насамперед слід перевірити на наявність зерноїда. У разі виявлення останнього пошкоджене насіння видаляють (на бурякових гірках або зануренням посівного матеріалу в 5 – 10 %-й розчин аміачної селітри, в якому таке насіння спливає на поверхню розчину). Занурене здорове насіння промивають водою і провітрюють на сонці до сипкого стану. Щоб запобігти захворюванню гороху, насіння за 3 – 4 тижні до сівби протруюють на машинах ПС-10А, ПСШ-5 та інших, використовуючи такі препарати, як фундазол (3 кг/т), тигам (4 – 6 кг/т) або тачигарен, який особливо ефективний проти кореневих гнилей (1 – 2 кг/т в 5 – 10 л води). Протруєне завчасно насіння обробляють безпосередньо перед сівбою бактеріальним препаратом ризоторфіном. Одночасно з протруюванням можна застосовувати ризоторфін лише при використанні фундазолу. Інші протруювачі при поєднанні з ризоторфіном знищують бульбочкові бактерії. Застосування ризоторфіну особливо ефективне, коли горох висівають у сівозміні один раз за ротацію. Горох — культура найраніших строків сівби. У разі запізнення з висіванням на 5 – 10 днів урожай зерна гороху знижується в західному Лісостепу на 4 – 7 ц/га, східному 4 – 9, центральному на 5 – 8 ц/га. Починають сівбу при настанні фізичної стиглості ґрунту — відразу після його передпосівного обробітку. Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад, СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін. Сошники при цьому менше забиваються вологим ґрунтом і насіння висівається рівномірніше, ніж при вузькорядній сівбі. Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливостей сорту, посівних якостей насіння. Рекомендовані зональні норми висіву становлять: для південних степових районів України 0,9 – 1,0 млн схожих зерен на 1 га, лісостепових 1,3 – 1,4 млн, поліських до 1,5 млн. Для низькорослих сортів норму висіву збільшують на 0,1 – 0,2 млн зерен, а для високорослих приблизно на стільки ж зменшують. Крупнозерні сорти сіють рідше, ніж дрібнозерні. За вузькорядної сівби або при висіванні насіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10 – 15 %. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 4 – 5 см, середніх і легких 6 – 7 см. При пересиханні посівного шару, враховуючи, що горох не виносить на поверхню сім’ядолі, насіння, насамперед крупнозерних сортів, можна загортати на глибину 8 – 10 см

Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. Цей захід забезпечує також більш якісне збирання гороху жатками. Для коткування використовують гладкі котки СКГ-2,2 або 3ГКВ-1,4 в агрегаті з посівними борінками для створення мульчуючого шару ґрунту або кільчасто-шпорові 3ККШ-6. Якщо немає гербіцидів, до появи сходів проводять одне–два боронування для знищення бур’янів у фазі «білої ниточки» і зменшення випаровування ґрунтової вологи. З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зубовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та іншими. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3 – 4 листки (до утворення вусиків). Щоб запобігти значному обламуванню соковитих рослин, боронування слід проводити вдень не раніше 11 – 12 год, в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають. У посівах гороху одно- і двосім’ядольні бур’яни знищують також гербіцидами 2М-4ХМ (2,5 – 3,8 кг/га) або 48 %-м базаграном (3 – 4 л/га), 310 обприскуючи рослини водними розчинами у фазі 3 – 4 листків; при виявленні бульбочкових довгоносиків (10 – 15 шт. на 1 м2) сходи гороху обприскують 30 %-м метафосом (0,5 – 0,7 л/га), 50 %-м поліхлоркамфеном (1,6 – 3 л/га за препаратом). Рекомендується обприскувати горох на початку бутонізації препаратом ТУР з розрахунку 3 – 6 кг/га д. р. При застосуванні ТУРу поліпшується розвиток кореневої системи гороху, збільшується кількість бобів на рослинах, гине попелиця. Цим препаратом можна також обробляти насіння гороху (1,5 – 3 кг/т) або вносити його під передпосівну культивацію дозою 6 кг/га за д. р. Під час бутонізації та на початку цвітіння горох обприскують розчином 20 %-го метафосу (0,5 – 1 л/га) для знищення зерноїда. Повторюють обприскування через кожні 6 – 8 днів (на початку цвітіння) зменшеною нормою препарату (на 40 – 50 %). Можна використовувати також 40 %-й фосфамід (0,5 – 1 л/га) та інші засоби, які одночасно знищують горохову попелицю та горохового комарика. Проти аскохітозу, антракнозу горох обприскують 1 %-м розчином бордоської рідини; проти борошнистої роси використовують цинеб (2 – 4 кг/га).

Боби гороху дозрівають нерівномірно — спочатку нижні, потім у верхніх ярусах. Строки збирання визначають, зважаючи на стан дозрівання (пожовтіння) 60 – 75 % нижніх і середніх бобів на рослинах, у яких формується найкрупніше, добірне насіння. Починають збирання, коли насіння в пожовклих нижніх і середніх бобах затвердіє (матиме вологість 30 – 35 %), набере форми й забарвлення, типових для сорту. Чекати, поки дозріють верхні боби, які становлять приблизно третю частину усіх бобів на рослині, не можна, бо через розтріскування нижніх бобів втрачається найцінніше зерно. Не слід також поспішати із збиранням, коли на рослинах дозріло близько половини бобів, що призводить до недобору врожаю за рахунок недозрілого насіння, маса 1000 шт. якого на 10 – 30 г менша, ніж дозрілого. Збирають горох переважно роздільним способом. Скошують косарками КС-2,1, КЗН-2,1, які обладнані пристроями ПВ-2,1 і здвоювачами валків ПБ-4 або жатками ЖРБ-4,2 та ін. На 3 – 4-й день після скошування й підсихання валків, коли вологість зерна досягне 16 – 19 %, їх підбирають і обмолочують зерновими комбайнами СК-4, СК-5 з підбирачами ППТ-3А, ППТ-3. Обмолочують при зменшеній частоті обертів барабанів молотарок до 400 – 500 об./хв, що запобігає дробленню зерна. На півдні України при вирощуванні короткостеблових сортів гороху, що не обсипаються, застосовують також однофазне збирання гороху, яке проводять при повній стиглості бобів з вологістю насіння 15 – 16 %. Обмолочене й очищене насіння зберігають при вологості 14 – 15 %.  

Зібрані боби до використання краще зберігати в затіненому холодному місці.