Культура конюшина повзуча на сiно (особливості вирощування та зберігання)
дуже цінна кормова рослина, що витримує інтенсивне випасання і швидко відростає. Цінний медонос.
Конюшину висівають в польовому травосіянні, в кормових, при фермерських і ґрунтозахисних сівозмінах. Під час сівби в польових сівозмінах її висівають під покрив озимих зернових, ячменю, вівса, проса.
Конюшина добре реагує на внесення добрив. Їх вносять як під попередник, так і під люцерну. Під зяблеву оранку вносять органічні добрива у кількості 20-30 т/га та фосфорно-калійні – норма внесення по 40 кг діючої речовини на 1 га.
під конюшину спрямований на боротьбі з бур’янами, шкідниками та збудниками хвороб, нагромадження в ґрунті достатніх запасів вологи та поживних речовин, потрібних для забезпечення сходів, нормального росту і розвитку рослин. Система обробітку ґрунту значною мірою залежить від попередника, забур’яненості поля і місце вирощування.
Сівбу конюшини проводять одночасно з покривною культурою (ярий ячмінь та овес)зерно-трав’яною сівалкою СЗТ-3,6 рано навесні. Спосіб сівби суцільно-рядковий та широкорядний способи, з відстанню між рядками 15 та 45 см. Норма висіву насіння 8-10 млн. шт./га. Глибина загортання насіння – 1-1,5 см.
Для того, щоб сходи були дружніми посіви обов’язково коткують. Навесні посіви люцерни боронують і підживлюють фосфорно-калійними добривами, а у широкорядних посівах розпушують грунт у міжряддях.
На сіно конюшину скошують у фазі бутонізації.
