Культура костриця овеча (особливості вирощування та зберігання)

Нещільний верховий злак, який швидко росте, але найкраще розвивається на 2 – 3-й рік, досягаючи 80-120 см. Костриця поширена на Поліссі та в західних областях Лісостепу України. Один з найцінніших видів злакових трав, польового кормо виробництва, компонент травосумішей на пасовищах і сінокосах. Костриця має високу кормову цінність: 100 кг сіна відповідають 54,5 кормової одиниці і містять 3,8 кг перетравного протеїну.

Кострицю використовують як компонент у бобово-злакових лучних і пасовищних травосумішках для залуження та створення культурних пасовищ. Сіють її також у рольових сівозмінах у сумішці з конюшиною лучною.

Ранньою весною у рік збирання насіння вносять повне мінеральне добриво (N45-50P30-40K30-40).

під кострицю овечу спрямований на боротьбі з бур’янами, шкідниками та збудниками хвороб, нагромадження в ґрунті достатніх запасів вологи та поживних речовин, потрібних для забезпечення сходів, нормального росту і розвитку рослин. Система обробітку ґрунту значною мірою залежить від попередника, забур’яненості поля і місце вирощування.

Норма висіву насіння костриці у чистому вигляді становить 12-15, а в травосумішках – 7-8 кг/га. Насіння висівають на глибину 1-2 см.

Підкошування не з'їдених решток трав, розгрібання екскрементів тварин, систематичне внесення добрив, зрошення, підсів трав у дернину, розрівнювання купин та ін.

Насінні ділянки костриці використовують впродовж 7-8 років, збирають зернозбиральними комбайнами у фазі воскової стиглості.