Культура Люцерна мінлива (особливості вирощування та зберігання)

Люцерна мінлива (Medicago polymorpha) — вид квіткових рослин родини Бобові (Fabaceae). Латинський епітет polymorpha означає «багато форм».

Коріння люцерни завдяки проникненню у грунт на 2–3 м і глибше виносить у верхній шар кальцій, фосфор та інші елементи, збагачуючи його поживними речовинами.
Люцерна відзначається здатністю пригнічувати патогенні мікроорганізми грунту. Під впливом багаторічних трав у ньому зникає шкідлива мікрофауна і розвивається корисна мікрофлора. Велика цінність культури в тому, що вона формує високу врожайність та якість шляхом значної азотфіксації, не потребує внесення дорогих і шкідливих для довкілля азотних добрив, а тому відіграє велику роль у біологізації кормовиробництва та є цінною складовою енергоощадних технологій.
У зв’язку із здатністю поліпшувати агрофізичні, агрохімічні і біологічні властивості грунтів бобові трави є кращим попередником для всіх культур сівозміни

Рослина довгого дня, світлолюбна, краще росте на відкритих місцях у складі травосумішей. Відрізняється холодостійкістю і стійкістю до невеликих заморозків навесні і восени. Засухо-, зимо і морозостійкий. Чи не вимогливий до родючості і структурі грунт. Добре росте на різних типах ґрунту лісостеповій та степовій зон, включаючи солонцовиє і солонцюваті ґрунти, непридатні для інших культур. Погано переносить кислі (pH 5,0-5,5), перезволожені і важкі грунту.
Правильний обробіток грунту для вирощування люцерни , окрім сприяння накопиченню вологи, водночас забезпечує його очищення від бур’янів. Починають обробіток із пожнивного лущення грунту на глибину 5–7 см дисковими засобами із таким кутом атаки різальних частин, який забезпечував би ретельне підрізування бур’янів і добре розпушування верхнього шару грунту.
Ділянки навіть із невеликою кількістю пирію та інших кореневищних бур’янів обробляють лемішними лущильниками, які краще їх підрізають. Для досягнення кращого результату в боротьбі з багаторічними бур’янами грунт лущать на глибину 10–12 см, а за значного засмічення кореневищними цю операцію повторюють через 10–15 днів, а потім проводять зяблеву оранку. Час і глибина останньої також мають велике значення у боротьбі з бур’янами та для накопичення вологи і поживних речовин у грунті. Дані багатьох дослідних установ показують, що кращі результати зяблева оранка дає через місяць після пожнивного лущення. За ранньої оранки накопичується більше вологи і поживних речовин у грунті порівняно з їхніми запасами на ділянках, де було проведено оранку в пізніший термін.
Весняну підготовку грунту починають із закриття вологи напровесні у міру дозрівання грунту

За висівання люцерни під покрив пізніх культур (кукурудза на зелений корм) рекомендують проводити дві культивації: першу — в період підготовки грунту під ранні зернові, другу — перед висівом люцерни і пізніх покривних культур. Прикочування (перед- і післяпосівне) проводять кільчасто-шпоровими котками, які добре ущільнюють грунт, не допускаючи його розпорошення.
Насіння люцерни дрібне, тому грунт перед висівом культури має бути ретельно розроблений, поверхня поля добре вирівняна, щоб можна було рівномірно і на нормальну глибину загортати насіння та згодом отримати дружні сходи.
Рослини люцерни самі накопичують у грунті велику кількість біологічного азоту, тому здебільшого азотні добрива під люцерну не вносять. Лише в початковий період росту, коли бактерії на коренях рослин ще слаборозвинуті та не в змозі забезпечити їх атмосферним азотом, внесення азоту в нормі 20–30 кг/га прискорює їхній розвиток і значною мірою сприяє утворенню доброго травостою. Під люцерну вносять лише фосфорно-калійні добрива (Р60-90К60-120).
Крім макроелементів, під люцерну використовують і мікродобрива: бор, молібден, марганець, мідь тощо.
На кормові цілі люцерну рекомендовано висівати у нормі 16–18 кг/га, або 8–9 млн схожих насінин на один гектар (кормова цінність). Застосовують звичайний рядковий спосіб сівби.
Глибина загортання насіння люцерни залежить від механічного складу грунту: на важких його загортають на глибину 1–2 см, на середньосуглинкових — на 2–3 см. У будь-якому разі для одержання дружних сходів насіння має потрапляти у вологий шар грунту. Водночас слід мати на увазі, що за занадто глибокого загортання насіння паростки гинуть ще до виходу на поверхню грунту, а за мілкого — погано вкорінюються унаслідок швидкого висихання верхнього шару землі.
Найкраще висівати люцерну навесні і на початку літа, категорично не рекомендують робити це пізніше другої декади серпня. Через значну твердість насіння люцерни перед висівом його скарифікують, тобто механічно травмують тверду оболонку.
Дотримання технології вирощування люцерни (високоякісний передпосівний обробіток грунту з урахуванням його вологості й стану, оптимальні строки і способи сівби: у вологий грунт, кондиційним насінням із високою енергією проростання, загорнутим на відповідну глибину, післяпосівне коткування, створення сприятливих умов для росту й розвитку рослин у післясходовий період та застосування гербіцидів) дає можливість зменшувати норму висіву люцерни на 25–30%.
Щоб отримати більше вітамінного корму (трав’яна січка, гранули, брикети, білково-вітамінні концентрати тощо), люцерну доцільно скошувати у фазі бутонізації, а на силос і сінаж — до початку масового цвітіння. Для підвищення продуктивної довговічності її скошують у різні строки, розбиваючи поле на чотири-п’ять ділянок. Першу косять не пізніше фази початку бутонізації, останню — у період масового цвітіння.
Для успішної перезимівлі та високої продуктивності травостою впродовж наступних років має значення час скошування восени (кормова цінність). Рекомендовані терміни останнього скошування люцерни, за зонами: на Поліссі і в Лісостепу — не пізніше третьої декади серпня, у Степу — до 20 вересня або перед закінченням вегетації (після перших приморозків) на висоті не нижче 10 см. Залишена стерня затримує сніг, а це захищає рослини від вимерзання і збільшує нагромадження вологи в грунті