Культура Пiвники (особливості вирощування та зберігання)

Підгодовують іриси мінеральними добривами 2-3 рази за сезон: перший раз - на початку росту, другий - на початку бутонізації, третій - через 10-15 днів після цвітіння. Перша й друга підгодівлі азотно-калійні: 20-30 г сульфату амонію або аміачної селітри на 1 м? і стільки ж хлористого калію; третя - фосфорно-калієва (по 25 суперфосфату й хлористого калію). Добрива вносять тільки по вологому ґрунті з наступним неглибоким розпушуванням, найкращий варіант - у вигляді розчину. Внесення деревної золи поліпшує якість і яскравість квіток. На бідних ґрунтах вносять органічне добриво: перед посадкою 1 - 1,5 цебра перепрілого гною на 1 м? перекопують із ґрунтом. Коренева система ірисів поверхнева, тому рослини бояться підвищених доз добрив. У другу половину літа підгодівлі припиняють. З настанням перших заморозків зрізують наполовину листя, як при посадці.

Іриси віддають перевагу легким грунтам, недостатньо структурним, добре дренованим, нейтральним або слабокислим (рн 5,0-6,0), добре заправленим фосфорно-калійним, але не перенасиченим органічними добривами й без свіжого гною. Перед посадкою ділянку ретельно очищають від бур'янів, у ґрунт вносять золу й фосфорне добриво (найкраще кісткове борошно). Кислі ґрунти бажано вапнувати. Останні часом багато квіткарів вапно замінюють Закарпатським природним цеолітом. Скопування ділянки здійснюють на глибину 25-30 см - на глибину проникнення коріння. Іриси розмножують розподілом куща й відрізками кореневищ. Ірис найкраще ділити кожні 3 роки. Для розподілу й посадки найбільш сприятлива пора після повного закінчення цвітіння ірисів. Можна проводити розподіл і ранньої весни. Гострим ножем добре розвитий кущ ділять на кілька частин, кожна з яких містить добре розвинену розетку листів. Корінь укорочують наполовину, старі ланки кореневища видаляють. Іриси, які ростуть без пересадження 5-6 років, перестають цвісти, тому що ґрунт виснажується й ущільнюється, сильно разросші кореневища - починають тіснити один одного, переплітаються, заважають нормальному росту сусідніх. Сортові іриси розмножують тільки відрізками кореневищ. Іриси мають кореневище із щорічно приростаючих ланок, яке розділене добре помітними перемичками. У кожної ланки своя група листків. Гострим ножем кореневище розрізують на окремі ланки, кожна з яких має бруньку поновлення. Розділене кореневище дезінфікують протягом 20 хвилин у міцному розчині марганцівки, що вбиває хвороботворні організми й одночасно стимулює рослину до розвитку. Після цього посадковий матеріал необхідно протягом 2-3 днів просушити, а краще "прожарити" на сонці. Зрізи після розподілу рекомендується також присипати товченим вугіллям. Висаджують неглибоко, поверхово, злегка похило, так, щоб брунька поновлення виявилася на рівні ґрунту. Верхня частина кореневища не повинна бути засипаною землею. Під зиму, при настанні перших холодів із заморозками на ґрунті, посадку мульчують піском, прикривають лапником або покривають торфом шаром 10 см, навесні його обов'язково відгрібають.

Квіткові бруньки в ірисів замінюються наприкінці липня - початку серпня в листових віялах з 7-9 листів. Якщо у віялі утворилося 3-5 листів, то квіткові бруньки не розвиваються й іриси на наступний рік не цвітуть. Причинами цього можуть бути поганий догляд, наявність захворювань, сильне розростання колоній і тіснота. На одному місці іриси вирощуються не більше 5 років. Потужні кущі іриса розвиваються при посадці в 1 гніздо 3 - 5-річних ланок на відстані 50-70 см. Особливо пишно цвітуть іриси на третій рік. Можна не пересаджувати рослини 6-7 років, якщо омолодити 3 - 4-літній кущ, відокремивши частину кореневища з листами. Після посадки рослини поливають. Полив бажаний і в період цвітіння у вечірні години, але квітки і листя варто оберігати від крапель води. Тобто, поливають іриси тільки між кореневищами. Періодично рихлять ґрунт і видаляють бур'яни.

Наприкінці літа й восени полив категорично не рекомендується. Суха погода в цей час зупинить ріст пагонів і забезпечить ірисам кращі умови для зимівлі. У випадку дощового серпня-вересня над особливо цінними сортами натягають плівку, щоб уникнути поразки кореневищ бактеріозом. Якщо взимку ґрунт глибоко промерзнув, а сніг навесні зійшов дуже швидко, то талі води на якийсь час можуть залити кореневища ірисів. У цьому випадку при низьких позитивних температурах від +2 до +5°C це не небезпечно. Однак як тільки стовпчик термометра підніметься до температури +7°C і вище, почнеться процес відмирання тканин. Цього можна уникнути, якщо правильно вибрати місце для ірисів.