Культура соя на сiнаж (особливості вирощування та зберігання)

Соя – культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба сої в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.
Насіння починає проростати при температурі 8-10 0 С, проте при такій температурі сходи з'являються через 20-30 днів, при 14-16 0 С - через 7-8 днів, а при 20-22 0 С – через 4-5 днів.
Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24-25 0 С призводить до деякого зниження ростових процесів, а температура 35-37 0 С негативно впливає на ріст, розвиток і утворення бульбочок. Оптимальна температура в період вегетаційного росту 18-22 0 С, для формування репродуктивних органів – 22-24 0 С, цвітіння - 25-27 0 С, формування бобів – 20-22 0 С і дозрівання – 18-20 0 С.
Рослини досить легко переносять весняні приморозки до -2,5 0 С, осінні приморозки до -3 0 С не мають негативного впливу на врожай насіння, приморозки -4,0-4,5 0 С призводять до сильного промерзання листків, квітки і боби гинуть.
Впродовж вегетації потреба в волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння спостерігається менша потреба в волозі. Найінтенсивніше водоспоживання відбувається в фазу цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 6-70% сумарного використання води за вегетацію. Соя негативно реагує на повітряну засуху , особливо в період цвітіння і утворення бобів. При дуже низькій вологості в цей період на рослинах не утворюються нові і відбувається скидання вже сформованих бобів.
Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів при умові, що вони не повинні бути кислими і були добре керовані. Вона не переносить тривалого затоплення (більше 3-х днів), засолення і кислотності нижче рН 5,5.

Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою в сівозміні. Вона само сумісна, проте монокультура виключається. Повертати сою на попереднє місце рекомендується не раніше, ніж через два роки.
В якості попередника для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатними попередниками є інші зернобобові культури і багаторічні бобові трави (господарі тих самих збудників кореневих гнилей ) і культури - господарі збудників склеротінії, такі як соняшник або хрестоцвіті культури. Частка культур сприйнятливих до склеротініозу (соя, соняшник, ріпак) в сівозміні не повинна перевищувати 33%. Важливо. Щоб попередники лишили чисті від збудників поля. В районах з достатнім волого забезпеченням в 7-10- пільних польових сівозмінах під сою займають одне поле.
Соя – цінний попередник для інших культур. Проте пізнє збирання культури не в усіх регіонах дозволяє вирощувати після неї озимі культури.

Мета обробітку ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітку ґрунту такі ж як у інших зернобобових культур. Вибір конкретних заходів залежить від грунтово-кліматичних умов місця вирощування, а також від загального рівня культури землеробства, наприклад, ступеня забур'янення полів.
Так у рамках основного обробітку ґрунту при засміченні полів однорічними бур'янами проводять покращену зяблеву оранку (два-три дискування і осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту ( літня оранка і одна-дві культивації для знищення сходів бур'янів). При наявності на полях коренепаросткових бур'янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту, який включає лущення дисковими та лемішними знаряддями і наступну глибоку оранку на 30-32 см при появі масових сходів бур'янів.
При короткому післязбиральному періоді, проводять лущення стерні і наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля.
Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вимоглива до передпосівного обробітку ґрунту.
Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починається з боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, рай боронами, шлейф-боронами при настанні фізичної стиглості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до направлення оранки в 1-2 сліди.
На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють.
На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур'янами або падалицею полях і при тривалій холодній весні необхідно проводити культивацію на глибину 6-8 см з наступним прикочуванням. Прикочування підвищує температуру посівного шару на 1,5-3,0 0 С і стимулює проростання бур'янів, які будуть знищені наступною передпосівною культивацією.
Передпосівну культивацію проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскоріжучими лапами на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами або шлейфборонами або комбінованими агрегатами типу „компактора”. Культивацію проводять упоперек або під кутом до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для доброї аерації і нормального розвитку кореневої системи сої створюється при об'ємній масі 1,10-1,25 г/см 3 . Потрібно, щоб поверхня поля була вирівняна і без каміння, так як низьке розміщення бобів вимагає при збирання низького зрізу.
Висота гребенів і глибина борід не повинна перевищувати 4 см.

Насіння висівають протруєне і, при необхідності, інокульоване бульбочковими бактеріями. Як правило, протруєння проводять в таких випадках до сівби, а інокуляцію – при сівбі. Лише протруєння фундазолом можна суміщати з інокуляцією в день сівби.
Соя – культура пізніх строків сівби . Головний критерій настання оптимальних строків сівби сої – стійке прогрівання верхнього шару ґрунту до 12-14 0 С. Оптимальні календарні строки сівби припадають на період другої половини квітня до половини травня. При більш ранніх строках сівби подовжується період проростання, насіння і проростки більш тривалий період піддаються інфекційному тиску збудників кореневих хвороб (Rhizoctonia, Diaporthe spp. та ін.) і зростає ймовірність засмічення. При більш пізніх строках сівби знижується врожайність.
Глибина сівби через епікотильний спосіб проростання не повинна бути більше 2-4 см.
Соя – світлолюбна рослина, погано переносить затінення. У затінених рослин зменшується вміст азоту, збільшується кількість абортивних плодів, знижується висота прикріплення бобів на стеблі, що веде до збільшення втрат при механізованому збиранні. Це слід враховувати при визначені площі живлення і густоти стояння рослин.
Норма висіву насіння залежить від сортотипу і способів боротьби з бур'янами. Ультраскоростиглі і дуже скоростиглі сорти з детермінантним типом росту дають найбільшу врожайність при густоті стеблостою перед збиранням 35-46 рослин/м 2 .
Середньостиглі і середньопізні сорти індетермінантного типу росту, які сильно гілкуються, повинні мати перед збиранням 18-22 рослини /м 2 . Більш загущені посіви вилягають, що викликає зниження урожайності. Тому сорти першої групи слід висівати з нормою 45-55 схожих насінин/м 2 , а другої 30-35 насінин/м 2 . На кращих ґрунтах вибирають більш низьку, на легких ґрунтах більш високу норму. Якщо боротьба з бур'янами проводиться механізованим способом (післясходове боронування, міжрядні обробки), то норму сівби збільшують на 10-15%.
Сіють сою, як правило широкорядним способом з міжряддями 45-70 см, або стрічковим способом за схемою 50/15 або 60 /15, або звичайним рядковим способом.

Соя на початку вегетації росте відносно повільно і бур'яни конкурують с нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла. Втрати врожаю від бур'янів можуть складати 30-50%. Тому інтегрована боротьба з бур'янами має першочергове значення для успішного вирощування сої. Використовують в боротьбі з бур'янами і всі можливі механічні способи боротьби.
Боронувати посіви можна вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур'яни знаходяться у фазі білої ниточки. Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3дні до появи сходів є критичною для боронування.
На посівах сої, залежно від забур'яненості, проводять 1-2 післясходові боронування, при цьому перше після сходове боронування проводиться торді, коли рослини вже добре укоренилися і мають висоту 10-12 см. Досходове боронування знижує забур'яненість сої на 40-50%, після сходове – на 50-60% а досходове + після сходове – на 65-75%. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5-6 км/год., по сходах – 4-5км/год.
Строки проведення міжрядних обробок і їх кількість залежать від появи бур'янів. За вегетація проводять як правило 2-4 міжрядних обробітки. Останній обробіток проводять не пізніше фази бутонізації.
Для ефективної боротьби з бур'янами вносять гербіциди до сівби, досходовим та післясходовим способом, які дозволені для використання на посівах сої.

У більшості господарств республіки трави скошують у фазі бутонізації бобових і колосіння злакових протягом 8–10 днів самохідними косарками–плющилками КПС–5Г, Е–302 та начіпними КПРН–3,ОА. При їх відсутності, а також на невеликих ділянках трави косять начіпними косарками КС–2,1, КС–Ф–2,1Б, КРН–2.1А, КНФ–1,6. У степових районах на великих площах добре зарекомендувала себе самохідна п'ятибрусна косарка СКП–10 на базі трактора Т–40М та причіпна косарка КТП–6,0.

Після скошування трави ворушать граблями ГВК–6А, ВЦН–Ф–3 або ГВР–6,0 і при досягненні вологості 60–65 % (для сінажу) або 45–50 % (для сіна) згрібають у валки. Крім вказаних граблів — валкоутворювачів, для згрібання трави у валки використовують широкозахватні поперечні граблі ГП2–14А і ГП–10.

Траву на сіно з валків при складанні у копиці підбирають при вологості 25–30%, при стогуванні або пресуванні — 20–22%. За умови наступного досушування розсипного сіна активним вентилюванням в скиртах траву у валках пров'ялюють до вологості 35–40 %.

Останнім часом трави на сіно підбирають машинами КСК–100А, КПИ–2,4, Е–281, Е–282 з валків вологістю 40–45 %, подрібнюючи на частинки 8–20 см, доставляють на місце зберігання і досушують до вологості близько 17 % активним вентилюванням за допомогою установок типу УВС–16А. Поживна цінність сіна значно зростає.

Траву на сінаж з валків підбирають при вологості 55–60 % у південних районах Лісостепу України і 50–55 % — в решті районів.

У господарствах заготовляють сіно розсипне, пресоване в тюках і рулонах.