“Божевільне хобі” переселенців з Донецька стало прибутковою екофермою під Києвом
Розведення кіз, виробництво сиру та вирощування овочів було для подружжя аналітиків з Донецька в мирні часи лише хобі. Після вимушеного переїзду на Київщину агро стало для них способом життя, і за 5 років вони змогли з нуля збудувати успішне сімейне фермерське господарство.
Божевільне хобі
Марина та Кирило Чабанови були успішними і відомими в Донецьку аналітиками, займалися маркетинговими, політичними, соціологічними дослідженнями, консультували поважних персон і статусних людей. Мали також свій бізнес – магазин італійського одягу, агентство нерухомості.
«Агрохобі» з’явилося в них після поїздки на острів Крит, де вони побачили, як місцеві фермери розводять овець і кіз та виготовляють молокопродукти за традиційними рецептами. Заняття настільки сподобалося подружжю, що вони вирішили спробувати себе в цьому. Крім того, як аналітики, вони усвідомлювали ризик виникнення світової економічної кризи. Тож спроба зайнятися фермерством для них ще була і пошуком відповіді на запитання, чи зможуть вони в разі глобальних проблем прогодувати й утримати свою сім’ю?
Доходу їхня міні-ферма в Донецьку не приносила. Власне, Чабанови і не ставили тоді перед собою завдання – вийти на прибуток. Це було, за їхніми словами, лише божевільне хобі. Заробляли гроші на одному, а вкладали у фермерство. Наймали працівників, які доглядали за тваринами, а от сир виготовляли власноруч, бо отримували від цього задоволення.
Продукцію робили для себе, для друзів, знайомих – дарували, пригощали. Займалися і рослинництвом: орендували землю, вирощували кукурудзу, томати, баштанні – це теж було захоплення, а не бізнес. Марині та Кирилу було цікаво вивчати технології, випробовувати врожайність.
Ферма під Києвом
Переїхали на Київщину у 2014-му. Вдалося вивезти тварин, машини, зберегти гроші, які мали на той час. Оселилися в Макарівському районі, за 50 км від столиці. Марині та Кирилу подобається, що тут навколо ліс, і що село сповнене життя.
«Після подій 2014 року в нас з’явилися інші цілі для нашого особистого комфорту й особистих амбіцій. Відбулася переоцінка особисто у нас в головах», – розповідає Марина.
Подружжю довелося починати все з нуля. Змогли виграти грант, на який закупили необхідне обладнання для господарства. Також участь у конкурсі дала фермерам-початківцям інформаційну підтримку.
Через деякий час ферма, на якій Чабанови розводять кіз і виробляють сир, стала популярною. Споживачі самі приїздять до них за продукцією. Причому, за словами Марини, спеціально рекламою вони не займалися.
Оскільки в Донецьку Марина та Кирило були відомими фахівцями, то мають багато знайомих, котрі також пройшли тяжкий шлях переселення з окупованих територій. До них потягнулися люди не тільки за сиром, а ще й за спілкуванням.
Спочатку возили продукцію до Києва. Але в процесі усвідомили, що їхній споживач приїде до них сам. Організували невелику крамничку. Тож тепер все на місці – і виробництво, і продаж.
«До нас їдуть заради сиру, заради спілкування. Через те, що багато роботи, такі зустрічі навіть доводиться дозувати. Вибираємо якийсь день, раз або двічі на тиждень», – поділилася фермерка.
На фермі також є пасіка. Бджолярством почали займатися вже тут, на Київщині. Раніше «боялися бджіл» і дуже шкодують про це, як каже Марина.
Життєві принципи
Марина та Кирило вважають, що українцям треба популяризувати сільське господарство і розвивати повагу до людей, що займаються важкою фізичною працею. Їх життєвою позицією є якісна робота:
«Робити сири добре, якісно і не гнатися за кількістю. … Ми не тягнемося за великою гривнею, хоча гроші завжди потрібні».
Також читайте: