жужелиця хлібна велика
Жук 12 – 16 мм завдовжки, смолисточорний зі слабким металічним блиском. Надкрила опуклі, з глибокими дрібнокрапчастими борозенками. Вусики, гомілки, лапки бурочервоні.
Яйця розміром 2 – 2,5 мм, овальні, молочнобілі.
Личинка до 28 мм, має три віки, які відрізняються за розмірами головної капсули й тіла. У личинок першого віку ширина головної капсули становить 1,1 – 1,2 мм, другого — 1,65 – 1,85, третього — 2,25 – 3,1 мм; довжина тіла — відповідно 5 – 12, 10 – 20, 18 – 28 мм. Голова та грудні сегменти тіла личинок темнобурі, черевце личинок I, II і в середині III віку сірозелене, личинок, що закінчують живлення, — біле, а перед заляльковуванням — кремове. Лялечки відкритого типу, білі, знаходяться у земляній колисочці.
Розвиток лялечки триває 15 – 25 діб. Жуки починають виходити на поверхню ґрунту в період формування зерна озимої пшениці, масово — у фазі молочної стиглості. На півдні це спостерігається у другій половині травня — на початку червня, на півночі ареалу — в червні. Жуки ведуть переважно присмерковий спосіб життя. Вдень вони знаходяться у різних сховищах, а після заходу сонця піднімаються по стеблах до колоса, де вигризають спочатку зав’язь, а пізніше м’яке зерно пшениці. Живлення більшості жуків закінчується до настання жнив, після чого вони, особливо в жаркі посушливі роки, ховаються в ґрунт, залежно від його вологості та накопичення жирового тіла на глибину 10 – 50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Залежно від температури і особливо вологості ґрунту цей стан може тривати 20 – 30 діб і більше. Коли у ґрунтову камеру, де вони діапаузують, потрапляє волога, жуки знову стають активними. Вони з’являються на поверхні ґрунту зазвичай у другій половині серпня — на початку вересня. За сприятливих умов зволоження ґрунту жуки спарюються і відкладають яйця в спеціальні маленькі камери в ґрунті на глибині до 10 см. Одна самка відкладає 50 – 70, максимально — до 270 яєць. За посушливої погоди плодючість самок різко зменшується. Ембріональний розвиток триває близько 10 – 15 діб. Відродження личинок спостерігається залежно від умов зволоження ґрунту від кінця серпня до настання приморозків.
Личинки живляться сходами озимих, причому живлення може продовжуватися під снігом. Личинки об’їдають молоде листя сходів, залишаючи тільки жилки. Пошкоджені рослини мають «змочалений» вигляд. У місцях скупчення личинок рослини гинуть, а на посівах утворюються плями у вигляді «лисин». Після перезимівлі личинки поновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування.
Шкідник розвивається в одній генерації.
На чисельність та шкодочинність жужелиці помітно впливають ентомофаги й хвороби. З паразитів найпоширеніша мухатахіна — ZairaViviania cinerea Fall., яка відкладає яйця на молодих жуках, унаслідок чого вони втрачають здатність до розмноження і після вильоту паразита гинуть. На личинках паразитують кілька видів з родів Serphus і Microphthalma. Яйця уражують яйцеїди з роду Teleas L., жуків та личинок хлібної жужелиці знищують хижі жужелиці, стафілініди, павуки, жаби, ящірки, птахи. В умовах надмірного зволоження ґрунту жуки та личинки уражуються збудниками грибних захворювань — фузаріозу та мускардинозу.
Жуки й личинки цього виду - фiтофаги. У зернових культур, соняшника i дикоростучих злакiв вони з'їдають насiння, молодi пагони, насiння молочної i молочно-воскової стиглостi, у бурякiв - кореневу шийку, може також пошкоджувати проростаюче насiння соняшника. Личинки головним чином пошкоджують листя культурних (кукурудзи, пшеницi, ячменю, жита, вiвса, рису) та дикоростучих злакiв у весняний перiод. Вони знищують всю надземну частину рослини, в той час як мала жужелиця залишає неушкодженими по декiлька листкiв.
маго весною пошкоджують проростаюче насiння, молодi пагони, а пiзнiше насiння колоскiв у фазу молочної, молочно-воскової та воскової стиглостi, а також вибивають насiння з колоскiв. У бурякiв пошкоджують кореневу шийку. Личинки, як правило, пошкоджують молодi листки культурних i дикоростучих злакiв весною.
За наявності 2 – 3 личинок восени або навесні, 3 – 5 жуків на 1 м2 влітку в період колосіння застосовують обприскування інсектицидами.
Iмаго до 23 мм довжиною,чорнi, слабоблискучi. Кiнцi вусикiв, щупики, лапки буро-червонi. Передньоспинка майже повнiстю покрита крапками. Надкрила в дуже нiжних крапкових борозенках, як у самок, матовi. Киль, що поруч епiлевр надкрил, за кiнцем епiлевр переходить на нижню поверхню верхiвки надкрил. Крила редукованi. Переднi лапки у самцiв з 3 розширеними члениками.
Яйця до 2,5 мм довжиною, бiлi, круглуватi.
Личинки останнiх вiкiв до 31 мм довжиною, камподеоподiбнi, широкi, з добре розвинутою прогнатичною головою. Наличник з двома довгими широко розставленими iнодi роздвоєними зубцями.Зовнiнi край мандибул з 6 щетинками. Ширина передньоспинки в 2,5 рази, a середнiх стержнiв черевця в 5-6 разiв бiльшi за свою довжину. Перший членик вусикiв знизу з 1 значною щетинкою.
Лялечки бiлi, з добре вираженими ротовими органами, крилами i ногами. Бiля анального отвору 2 короткi шипики.
Заходи захисту. Велике значення в зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційногосподарські та агротехнічні заходи, насамперед дотримання сівозмін, зменшення частки стернових попередників під озиму пшеницю до 5 – 10 %, своєчасне й без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток ґрунту за системою напівпару, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. При розміщенні пшениці після стернових попередників за умов достатньої вологості ґрунту в шарі розміщення насіння (не вище 14 – 15 %) — ефективна таксація рослин шляхом обробки насіння інсектицидами.
