Іржа стеблова пшениці

Збудником хвороби є гриб — Puccinia graminis Pers f. sp. tritici Erikss. et Henn. Він дводомний: спермогоніальне й еціальне спороношення формується на барбарисі або магонії, всі інші стадії — на пшениці та інших злакових культурах. Гриб складається більше як з 300 рас і біотипів, які уражують певні сорти. За час вегетації рослин збудник може дати декілька генерацій уредініоспор, завдяки чому відбувається швидке поширення хвороби. Наприкінці вегетації на злакових культурах у місцях уражень з’являються теліопустули з теліоспорами, утворюючи чорні смуги завдовжки 15–20 см. Вони зимують на рослинних рештках, переважно на стерні, навесні проростають, формують базидії з базидіоспорами, які розлітаються. Потрапивши на барбарис або магонію, дають на них початок новому циклу розвитку гриба. При епіфітотійному розвитку хвороби на 1 га посівів пшениці збудник хвороби формує до 0,5 т урединіоспор (в 1 г налічується 300 млн. шт.). Встановлено, що при розповсюдженні інфекції повітряними течіями на віддалі 1 км від інфекційного поля за дві доби осідає на 1м2 поверхні грунту біля 1,5 млн. уредініоспор; на віддалі 300 км відповідно осідає 67,5 тис., на віддалі 1000 км — біля 2 тис. урединіоспор. Ураження рослин більш інтенсивно здійснюється при ранніх посівах озимої та пізніх посівах ярої пшениці. Джерелами інфекції є ураженні рештки злаків, на яких зберігаються теліоспори гриба. У Степу і південних районах Лісостепу збудник також перезимовує уредініогрибницею на посівах озимої пшениці та інших злакових культур. Шкідливість стеблової іржі полягає в порушенні водного балансу, при сильному розвитку хвороби недобір урожаю може становити 60-70%. Хвороба більш шкідлива на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих зернових колосових. Фосфорно-калійні добрива сприяють зниженню інтенсивності ураження рослин, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість хвороби.