Опис та характеристика рослини Агрус звичайний

Коли і як з'явився агрус на Землі? Достовірно ми не знаємо. У монастирських книгах в російських землях найдавніше згадка про нього датується XI століттям, в європейських далях - пізніше. Цікаво, що предки наші дали ягідці, яку потім прозвали «північним виноградом», іменування «Берсенєв», але ж добре відомо, що корінь «бер» означав «ведмідь». І московська Берсеневская набережна веде початок від заростей крижовенних, що мали місце там, будучи посадженими за розпорядженням государя Івана III. Хоча були й інші найменування: «Агри», «Криж».

Загалом, що там було до XI століття, зараз розібратися важко, хоч і очевидно, що чагарник цей був відомий і раніше. А як доведеш? Та хоча б тим, що в монастирі в якості ягідної культури він якимось чином мав потрапити, а на це поширення року - десятиліття і більше того замало буде.

А що в Європі? Там хронологічним лідером значиться Франція, де, з XV століття починаючи, почали культивувати аґрус. Парижанин Жан Рюель описував його так: «Кущі озброєні шипами, листи схожі на селеру, ягоди білі, з приємною кислотою. У незрілому стані вживаються для соусів і супів. При дозріванні стають солодкими, але на багатих обідах ними нехтують. Ягоди завжди мають успіх у вагітних жінок ».

Трохи пізніше Німеччина вирішила, що годиться цей чагарник для живоплотів, а потім і Великобританія, оцінивши смак ягід, дуже пристрастилася до культивування нашого Берсенєв. Садівники почали виводити сорт за сортом, все женучись за крупноплодним. І сильно в тому досягли успіху.

Ось що ще цікаво: у різних місцевостях аґрусу привласнювали різні найменування. У тій же Англії, наприклад, його називали «гусячої ягодою», тому як дуже сподобався місцевому населенню соус, що подавався до смаженого гусака; жителі Німеччини охрестили «колючою ягодою» або «Христовим терном» - за шипи на гілках; італійці нарекли «щетинистим виноградом», а французи вирішили, що краще всього підходить йому прізвисько «товстун» - пружний такий плід, ніби надутий. А по-латинському він іменується Grossularia - маленька незріла фіга.

Росіяни, особливо коли в середині XIX сторіччя агрус став символом середнього класу, теж серйозно зацікавилися врожайністю ягідного чагарника. І відразу «клюнули» на досягнення британців, які вже як тільки не розстаралися з виведенням великоплідних сортів. Судіть самі, - вони примудрялися доводити вага вирощуваних ягід до 50-80 грамів.

На жаль, до цього часу агрус переступив межі Східної півкулі і опинився в Америці, а там піддався неприємній заразі, що зветься борошнистою росою. Європейські сорти - все геть-чисто - виявилися їй піддані, і довелося селекціонувати нові. Ось тому ми і не можемо тепер оцінити неперевершений смак колишнього агрусу, що був, як кажуть, і побільше, і повкуснее. Втім, і нинішній годиться для самих різних кулінарних творів. Але про це варто поговорити окремо ...

Крімгастрономічних достоїнствагрус має й інші. Зокрема, його квіти користуються великою популярністю у бджіл. Підраховано, що з одного гектара крижовенних посадок вони збирають до сотні кілограмів меду. Зараз, як кажуть фахівці, є вже більше трьох тисяч сортів чагарнику, серед яких трапляються вельми забавні назви. Ну, ось, наприклад: Травневий герцог, Веселий друкар, гарчали лев, Помилка Дана, Красуня з Мо, Гарна дружина мельника, Веселий червоний ніс, На всякий випадок, Заєць у кущі, Крило сойки, Колобок, Північний капітан. А ви який віддаєте перевагу?

 З зелених і напівстиглих ягід виготовляють компоти і варення; стиглі ягоди — добрий десерт і сировина для виробництва мармеладу, соків, вин, начинок для цукерок тощо, крім того його можна сушити та маринувати.

Агрус звичайний має дуже багато вітамінів, тому його використовують, як вітамінний засіб. Також ця рослина володіє сечогінною, послаблюючою та жовчогінною дією. Аґрус нормалізує артеріальний тиск та бориться з новоутвореннями. Людям які страждають від атеросклерозу, крововиливів, гіпертонії та анемії агрус є дуже корисним. Реккомендується вживати ягоди агрусу при послабленні діяльності шлунково-кишкового тракту, захворюваннях нирок і сечового міхура. Агрус є жиророзчинним та очисним засобом, так при ожирінні чи порушенні обміну речовин потрібно вживати протягом кількох тижнів багато ягід аґрусу з одночасним обмеженням калорійності їжі. Плоди агрусу звичайного мiстять цукор (глюкозу, фруктозу, сахарозу), вiтамiни, органiчнi кислоти, флавоноїди, макро та мiкроелементи, фенольнi сполуки. Галеновi препарати агрусу звичайного мають жовчогiннi, сечогiннi та послаблюючi властивостi. У народнiй медицинi застосовують при гiпертонiї, атеросклерозi, набряках, холециститах, гепатитах, захворюваннях нирок i сечового мiхура, ожирiннi. У лiтературi є данi про те, що споживання плодiв агрусу запобiгає утворенню пухлин. Протипоказано вживати агрус при виразковiй хворобi шлунка та дванадцятипалої кишки в стадiї загострення. Застосовують всередину свiжi агруси звичайного по 100 г тричі на день, сік плодiв агрусу - по 30 мл тричі на день.

травень - червень.

горизонтальними і вертикальними відводками. Для цього довгі однорічні пагони пригинають до землі, фіксують їх і присипають вологим грунтом. Протягом літа з них виростають нові пагони, які поливають, а восени відрізають від маточного куща і пересаджують на постійне місце.

Аґрус - культура зимостійка. Але ті сорти які погано переносять низькі температури, особливо в зими без снігу, як правило, весною затримуються в розвитку. Аґрус реагує на умови догляду і ґрунтово-кліматичні умови. На занедбаних, неудобрених ділянках при поганому обробітку ґрунту і без обрізки кущі аґрусу стають старими у віці 12-15 років.