Опис та характеристика рослини багно звичайне

багно звичайне
багно звичайне
багно звичайне
багно звичайне Рис.1
багно звичайне Рис.2
багно звичайне Рис.3
Загальна інформація
Переглянути інформацію щодо вирощування культури багно звичайне.
Інша назва (народні назви): 
багон, багун, богульник.
Назва на латині: 
Ledum palustre L., Rhododendron tomentosum.

Багно звичайне (LЕDUM раlústrе) - рослина, що відноситься до роду Багно (LЕDUM) і сімейства Вересові (Еriсасеае). У народі називається багно і запашний багун, а також болотна одуру.

Багно звичайне являє собою вічнозелений, слабогіллястий чагарник із сильним запахом, заввишки 20-125 см. Молоді пагони з густим рудим опушенням; листя шкірясте, зимуюче, лінійно-довгасте; квітки сніжно-білі, зібрані парасольками на кінцях гілок; плоди - довгасто-овальні, залізисто-опушені коробочки. Пагони багна містять ефірну олію, основним компонентом якого є ледол і палюстрол. Знайдено також арбутин, дубильні речовини, флавоноїди.

Лікарські властивості: 

У науковій медицині використовують облистнені пагони з квітками — НегЬа Ledi, зрідка одні листки. Траву рекомендують як відхаркувальний засіб при бронхітах, астмі, як судиннорозширюючий засіб, а також як потогінний і сечогінний засіб, при ревматизмі, подагрі, діабеті, хронічних хворобах шкіри. До складу листків і квіток багна входить ефірна олія (0,9-2%), — складовими частинами якої є спирти ледол і палюстрол, глікозид арбутин, кверцитин, органічні кислоти, смолисті й дубильні речовини. Шляхом перегонки з листків багна добувають ефірну олію, яка має сильну фітонцидну і бактерицидну дію. Лікувальні препарати з багнової олії згубно впливають на стрептококи і стафілококи, кишкову і туберкульозну палички. З олії готують мазі, які використовують для лікування ринітів і грипу, загоювання тяжких опіків. Спиртовий настій з листків ефективний при гіпертонії, посиленій частоті серцевих скорочень, при лікуванні рогівки очей.

У народній медицині листки багна використовують при лікуванні простуди, коклюшу, бронхіальної астми, стенокардії, туберкульозу легень, золотухи, ревматизму і подагри. У народі цю рослину вважають сечогінним, потогінним і тонізуючим засобом. При лікуванні багном треба дотримуватись обережності, тому що це отруйна рослина. Непомірне вживання її може призвести до тяжких наслідків.

У гомеопатії багно використовують як протиспазматичний засіб при астматичній задусі і коклюші, від корости, ревматизму, при подагрі, кровотечах, ударах, для загоювання ран.

Цвіте: 

в травні — червні.

Поширення: 
Поширений на Поліссі, зрідка в Прикарпатті й Карпатах; відоме одне місцезнаходження на території Закарпатської області. Райони заготівель — Волинська, Житомирська та Рівненська області. Запаси сировини значні. Часто утворює суцільні зарості, але у зв'язку з осушенням боліт запаси щорічно зменшуються.

Будова рослини

Стебло: 
рямостоячі, старі гілки з темно-сірою корою, молоді — вкриті короткими іржастобурими повстистими волосками і дрібними залозками.
Листки: 
(1,5-5 см завдовжки, 0,2-0,8 см завширшки) чергові, шкірясті, лінійні, з загорнутими краями на коротких черешках, зимуючі, зверху темно-зелені, блискучі, голі або в жовтуватими залозками, зісподу повстисті та дрібнозалозисті.
Квітки: 
тонкі, вдвоє або втроє довші за квітки, іржаво-білоповстисті, залозисто-клейкі. Квітки правильні, з подвійною оцвітиною. Чашечка з п'яти коротких, іржастих, буро-пухнастих, війчастих чашолистків.
Плоди: 
коробочка (4-8 мм завдовжки) довгаста, залозиста, поникла, розкривається п'ятьма стулками.