Опис та характеристика рослини Чуфа
Багаторічна рослина (в культурі вирощується як однорічна) заввишки 30-90 см.Забарвлення бульб від світлої до темно-коричневий з жовтуватим або рожевим відтінком. На поверхні є 3-6 поперечних борозенок. М'якоть біла, солодкувата на смак, консистенція тверда, хрустка.
Чуфа (Cyperus esculentus), земляний мигдаль, багаторічна бульбоносна рослина родини осокових. Загальний ареал поширення чуфи охоплює Середземноморські країни, Південну Африку, Малу Азію, Індію та Північну Америку до 55о північної широчини), розповсюджена також і в тропічній Африці. В здичавілому стані чуфа зростає в Закавказзі та місцями в середній Азії. Батьківщиною чуфи вважається Північна Африка (долина річки Нилу). На станції юних натуралістів у колекційному відділку НДЗД ця культура культивується з 1993 року.
Зовні чуфа нагадує дикорослу осоку. Кущ рослини у височину сягає 50-80 сантиметрів (все залежить від поживності ґрунту на якому зростає) і складається з вузьких жорстких листків зібраних у пучки. На кореневищах рослин утворюються бульбо-горішки, на одному кущі їх може бути до 400. Бульбо-горішки чуфи бувають овальної або круглої форми довжиною від 1 до 3см, покриті світло-коричнюватою шкірочкою, яка не відділяється від м’якушу, який має білувато-кремовий колір та солодкувата на смак.
В Україні рослина стала відомою з середини XVIII століття, але широкого розповсюдження не набула. Перші наукові дані про дослідження чуфи з’явились в 30 роках минулого століття. На сьогоднішній день Іспанія є єдиною країною одним основним постачальником чуфи на світовий ринок, оскільки використовує технологію механізованого вирощування й збирання цієї культури. Запроваджена така технологія механізованого збору урожаю чуфи у Канади та Болгарії.
Ця культура на сьогодні залишається сільськогосподарською культурою з великими технологічними працезатратами і з цієї причини не набула широкого запровадження у рослинництві. У більшості приватних господарств чуфа зараз вирощується в невеликих об’ємах, оскільки догляд і збір бульбочок відбувається вручну.
Чуфа є багаторічною трав'янистою культурою, яка досягає 1 м у висоту. Наземна частина - це зелені вузенькі стрілоподібні листя з тригранними пагонами. На самій верхівці рослини розташовуються невеликі суцвіття білих маленьких квіточок, що нагадують парасольки. Підземна частина - основна нирка бульби (з неї виростає зелень) і бічні бульби (з них виходять пагони потужної кореневої системи).
Рослина запилюється завдяки вітру. При хороших умовах горіх чуфа в перший рік тільки утворює бульби, але не зацвітає. З однієї рослини за рік збирають до 1 тис. Хороших бульб, які можна так описати:
- довжина - до 3 см;
- овальна форма;
- внутрішня м'якоть біла;
- при висиханні бульба стає зморшкуватим.
Деякі дослідники вважають, що чуфа культивувалася ще в Давньому Єгипті, де мала важливе харчове значення. Археологи знаходили її в гробницях II-III тисячоліть до н. е.. біля Фів. Про цю рослину згадується в працях Геродота, Феофраста і Плінія. До Іспанії чуфа була інтродуковані арабами в середні століття, і культивується там в комерційних масштабах, в основному в області Валенсія. У меншій мірі вона культивується в інших країнах Середземномор'я і в Гані. Чуфа, або земляний мигдаль - культура малопоширена, хоча володіє високою поживністю і приємним смаком. У Росії чуфа стала відома з кінця XVIII ст. під назвами зимівник і сить, в даний час її частіше називають чуфа або земляний мигдаль.
Чуфа - земляний мигдаль є цінним харчовим концентратом у якому міститься до 60% корисних для організму людини речовин, з яких 30% жирів, 28% цукрів, 10% білків та 1,3% крохмалю.
Із горішків (бульбочок) чуфи виготовляють муку, яку додають при виробництві халви, цукерок та інших кондитерських виробів. Підсмажені на пательні чи в духовці бульбочки ні чим не поступаються за смаковими властивостями горішкам ліщини або мигдалю. Подрібнені і підсмажені горішки чуфи додають до салатів що надає їм певний пікантний присмак. В Іспанії, особливо у Валенсії, є популярним прохолодний напій під назвою оршад (орчата). Його готують з замочених бульбо-горішків, які перетирають у блендері, на м’ясорубці чи в мармуровій ступці та заливають окропом. Після чого проціджують через мілке сито. У Відфільтроване таким чином «мигдальне молочко» з чуфи додають цукор, ванілін, корицю за смаком і охолоджують. Також з добре обсмаженої чуфи готують напій, який замінює каву.
Кожен, хто наважився виростити чуфу, має можливість отримати насолоду від власноруч приготовлених страв з доданням цих чудових земляних бульбо-горішків.
Листя рослини йдуть на годівлю худоби. Його навіть заготовляють на зиму, попередньо добре просушуючи. Подрібнені бульби також не викидаються, їх добре їдять птиці.
Інші сфери застосування:
- стебла призвичаїлися використовувати для плетіння дуже красивих і міцних кошиків;
- з листя роблять папір, паливо, ізоляційний матеріал і мотузки;
- ця рослина знайшло застосування навіть в косметології - додають в шампунь і туалетне мило;
- рибалки використовують бульби в ролі приманки.
Горішки чуфи не тільки смачні, але ще і дуже корисні для здоров'я: мають антиоксидантні, що зміцнюють імунітет властивостями, покращують пам'ять і увагу, знижують рівень цукру в крові, покращують стан шкіри, нормалізують роботу шлунково-кишкового тракту.
Вважається, що чуфа допомагає відновити сили і дуже добре тонізує, а також виводить радіонукліди.
Будова рослини
Чуфа - сорти
При наведенні на скорочення, воно розшифровується
| Назва сорту | Організації | Рік | Напрям | Реком. зона | Урож. |
|---|---|---|---|---|---|
| Інгульський | З, ВППС, ВП: 348348 - Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка Національної академії наук України (UA) | 2014 | |||
| Новинка | З, П: 329 ВППС, ВП: 1702329 - Інститут олійних культур Української академії аграрних наук (UA) 1702 - Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України (UA) | 2006 | олн, x | С | до 8 тон/га |
| Снігурівський | З, ВППС, ВП: 348348 - Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка Національної академії наук України (UA) | 2014 | |||
| Фараон | З, ВППС, ВП: 348348 - Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка Національної академії наук України (UA) | 2009 |
