Опис та характеристика рослини квасоля звичайна

Квасоля — одна з головних рослин стародавнього землеробства Перу, Мексики й інших країн Південної і Центральної Америки. Вони є однією з прадавніх культур світу. Перша згадка про квасолю зустрічається в стародавніх китайських літописах 1280 р. до н. е. Квасоля була дуже популярною стравою в Стародавньому Римі. Римляни не лише споживали квасолю, але й виготовляли з квасолі пудру.

У Німеччині квасолю досі часто називають білильними бобами. До Європи її завезли після другої подорожі Колумба, а звідти вона потрапила до Росії в XVII—XVIII ст. Ймовірно, саме через це в нас квасолю довгий час називали французькими бобами. Спочатку її вирощували як декоративний чагарник, і лише з часом, наприкінці XVII ст. квасоля дістала широке поширення як овочева культура.

Крупнонасінні форми квасолі походять з Америки. З давніх часів вона вирощувалась у країнах Південної та Центральної Америки, звідки в XVI ст. потрапила в Європу, а в XVIII ст. проникла в Росію. Дрібнонасінна квасоля була відома близько 6 тис. років тому в Південній і Південно-Східній Азії (Індія, Китай, Японія).

Квасоля - цінна харчова рослина. В їжу використовують насіння і зелені боби, як у свіжому, так і в консервованому вигляді. Страви із насіння мають високі смакові і поживні якості. Його використовують для приготування супів, борщів, вінегретів, пирогів тощо. У насінні квасолі міститься 28-30% білка, 45-52% вуглеводів, в тому числі 5,2 % цукрів, 1 , 8 % жиру, 4% мінеральних речовин і вітаміни А, В1, В2 та ін. У зелених бобах накопичується 15,7% білка і до 2% цукру. На корм квасоля майже не використовується. Внаслідок вмісту в недозрілих зелених бобах, зеленій масі і насінні отруйних речовин квасоля тваринами не поїдається. Використовують на корм зелену масу тільки азіатської квасолі. Агротехнічне значення квасолі визначається її здатністю накопичувати в ґрунті азот. Як просапна зернобобова культура, квасоля добрий попередник кукурудзи, ярих зернових та інших культур.

Для лікувальних потреб у народі застосовують стручки, які заготовляють, коли вони ще свіжі, не посохли на пні (такі стручки дають кращий лікувальний ефект). Квасолеві стручки корисні й при запаленнях нирок. У таких випадках їх треба вживати порівну з кукурудзяними («косами») або ще з якими-небудь іншими аналогічними за своєю дією на організм засобами.

При цукровому діабеті особливо ефективна суміш квасолевих стручків, чорницевого листя, льняного сім'я й вівсяної соломи. Відвар із квасолевих стручків і чорницевого листя (порівну) вживають при захворюванні підшлункової залози. В гомеопатії виробляють есенцію з цілої рослини після дозрівання плодів.

Цвіте у червні–серпні.

Насіння квасолі висівають, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 12°С. Щоб подовжити період використання, її висівають у декілька строків з інтервалом 10-15 днів. Спосіб сівби широкорядний із шириною міжрядь 45-60 см або стрічковий за схемою 60+15+15 см. Глибина сівби залежить від розміру зерен та вологості ґрунту і становить 4-8 см. Норма висіву насіння 120-250 кг/га (240-350 тис. схожих насінин на 1 га). Протягом вегетації ґрунт у міжряддях 2-3 рази розпушують, виполюють бур’яни в рядках, а в південних районах 2-4 рази поливають, залежно від погодних умов. Збирають урожай квасолі спаржевої в молочно-восковій стиглості вибірково, коли зерно в бобах досягне розміру пшеничного, через кожні 3-4 дні. Оскільки плоди швидко в’януть, то їх потрібно зривати в ранкові години.