Опис та характеристика рослини Ліщина велика (фундук)

Вважається, що 10 тис. років тому, коли закінчилося останнє обледеніння, саме ліщина стала домінуючою  плодовою рослиною, якою рятувалися від голоду наші предки на зорі становлення людства. За даними єдиного в світі інституту фундука, що знаходиться в турецькому  місті Трабзон, фундук, як промислова культура, відомий у світі понад 600 років, а лісовий горіх вирощується з античних часів як горіхоплідна рослина. Лісовий горіх був досить істотним елементом їжі для ранніх вихідців з Азії та європейців через його приємний смак і високу живильну цінність.

Знайдені археологами скам'янілі форми свідчать про те, що лісовий горіх був однією з домінуючих рослин в Північній Європі. Літописи, датовані приблизно 400 г до н.е. згадують маленький горіх, вирощений в Північній Анатолії, названий «Понтським горіхом» (Pontus Nut). Є багато свідчень, зафіксованих у різних історичних документах, що перші цілеспрямовані посадки лісового горіха були розпочаті з відростків чагарників, взятих від кращих диких горіхів, які виростали на Східному узбережжі Чорного моря.

На Кавказі в культурі черкеси розводили ліщину вже в III-IV ст. до нашої ери. Родичі нинішнього культурного фундука росли виключно на середземноморських і чорноморських берегах, свідоцтвом чого є те, що  один з районів Стамбула називався колись Фундуклей. По-турецьки горіх називається «findik» від грецького «Pontikos», що українською мовою означає «З Чорного моря».

Очевидно, що культура ліщини в Малій Азії, місцевого походження. Східно-чорноморське узбережжя Малої Азії було, ймовірно, першим з вогнищ зародження культури фундука. Оскільки дикорослі насадження ліщини поширені по всій Малій Азії та Європі, то немає підстави стверджувати, що культура фундука виникла тільки в одному місці. Вона могла виникнути незалежно один від одного в різних районах, і перш за все там, де було добре розвинене сільське господарство. Культура ліщини згадується в працях римського поета Вергілія, римського письменника і агронома Колумелли.

Вергілій прославляв ліщину, стверджуючи, що вона вшановується більше, ніж виноград, мирт і навіть лавр. 500 років тому рада іспанського міста Таррагона постановила: під загрозою штрафу кожен громадянин, що володіє землею, повинен принести з лісу і посадити у себе в саду 50 кущів ліщини. Так починалося окультурення ліщини, перетворення її в фундук.

Фундук ще мав назву «Ломбардський», або «Ламбертів горіх». Дослідниками доведено, що Ломбардський горіх - ліщина велика (С. maxima) поряд з ліщиною понтійської (С. pontiaca) з'явилися родоначальниками південних сортів фундука, а багатовікова селекція сприяла появі великоплідних і урожайних сортів. Але вони нездатні переносити несприятливі для них природно-кліматичні умови середньої та північної Європи. Тому більш північні гібридні форми фундука були створені за участю ліщини звичайної (С. avellana L), яка виступила в ролі донора морозостійкості і витривалості.

Фундук багатий живильними речовинами, по калорійності (близько 700 ккал) він перевершує в 2-3 рази хліб, у 8 раз молоко та шоколад. У ньому міститься до 60% масла, що складається з гліцеридів олеїнової, стеаринової і пальмітинової кислот, які перешкоджають росту холестерину в крові, захищають від судинних захворювань, а також вкрай необхідні для зростаючого організму. Лісовий горіх також характеризується високим вмістом білка (20%), наявністю вітамінів В1, В2, С, Е, мінеральних речовин: калію, заліза, кобальту, фосфору, кальцію, цинку, ціаміна, ніацину, протеїну.

Найбільш важливою особливістю вітаміну Е є його здатність перешкоджати утворенню канцерогенних чинників в організмі: є потужним профілактичним засобом проти раку, а також хвороб серця і м’язової системи. Кальцій зміцнює кістки і зуби, залізо необхідне крові, цинк – для вироблення статевих гормонів, калій – для діяльності нервової і м’язової системи.

Як продукт дієтичного харчування використовується при захворюваннях серцево-судинної системи і недокрів’ї, збільшенні передміхурової залози, при варикозному розширенні вен, флебітах, трофічних виразках гомілки і капілярних геморагіях. Його можна вживати і людям з цукровим діабетом, а завдяки низькому вмісту вуглеводів його можна їсти і при дуже суворій дієті без ризику набрати вагу. У ньому містяться речовини, що сприяють виведенню шлаків з організму (особливо з печінки). Вживання фундука запобігає гнилісним процесам в організмі, очищуючи його, зміцнює імунну систему.

Фундук є джерелом енергії для людини – 100 г. горіхів фундука містить 639 ккал, а також високий відсоток білка, від 16 до 19%. В ядрах горіха міститься 60% масла, 5% із яких складається з гліцеридів олеїнової, стеаринової і пальмітинової кислот, які перешкоджають росту холестерину в крові, захищають від судинних захворювань, а також вкрай необхідні для зростаючого організму. Тому фундук повинен бути невід’ємною частиною харчування дітей, молоді, а особливо осіб похилого віку.

Високий вміст калію, кальцію в поєднанні з цинком сприяє ефективному розвитку і зміцненню структури кісток і запобігає підвищенню кров’яного тиску. Поласувати їм дозволяється навіть хворим на цукровий діабет. Через вкрай низький вміст вуглеводів в горіхах, їх можна приймати навіть при дуже суворій дієті і не поправитися.

Цвіте у квітні до розпускання листя, розпускання ж вегетативних бруньок відбувається на тиждень пізніше квіткових.

Фундук розмножують відсадками, зеленими живцями, кореневищами, поділом куща і щепами. Для вегетативного розмноження використовують тільки апробовані маточні кущі сортів фундука. Спосіб розмноження фундука відсадками полягає в укоріненні молодих пагонів або гілок без відокремлення їх від материнського куща.