Опис та характеристика рослини Волошка синя

Історики стверджують, що волошка синя була символом життя та достатку ще для стародавніх єгиптян саме як супутник зернових культур, а також через подібність кольору її квіток до священного «єгипетського лотоса» (лат. Nymphaea coerulea). Зображення квіток волошки знаходять на залишках стін та підлог будинків, споруджених ще за 1300 р. до н.е. Найперша згадка про цю рослину в письмових джерелах, певно, належить працям римлянина Плінія Старшого (37–79 рр. н.е.) [1].

Наукова назва волошки синьої — Centaurea cyanus надана Карлом Ліннеєм й поєднує її античну назву Cyanus (синій) та міф про кентавра (центавра) Харона, наставника Ахіллеса. Останнього було випадково поранено отруйною стрілою, але Хірон вилікував його з допомогою волошки. Джерелом же отрути на стрілі була Гідра, яка у грецькій міфології являла собою величезну отруйну водяну змію, але іноді й гігантського слимака. У християнській символіці слимаки асоціювалися з дияволом, а волошка, як захист від диявола — з Дівою Марією і Христом.

Згідно з грецькими легендами Харон перевозив померлих до загробного царства на човні, що був вистелений волошками, оскільки вважалося, що вони заспокоювали душу.

Зображення волошки нерідко можна зустріти й на картинах великих майстрів Середньовіччя, а також на фресках у християнських храмах. Квітки цієї рослини використовували як символ ніжності, відданості та надійності. У такій якості вони прикрашали предмети одягу персонажів картин художників Ренесансу, як, наприклад, на відомому полотні Сандро Ботічеллі «Народження Венери».

Волошка відома й як символ влади й величності, про що свідчить декоративна тканина «Зелений наряд рук імператора Карла V» — елемент парадного одягу глави Священної Римської імперії. На ній двоголовий орел — атрибут династії Габсбургів, й герб, оточений різними рослинами, серед яких виділяється волошка. Ця рослина дуже подобалася німецькому кайзеру Вільгельму І, що стимулювало її культивування в садах й виведення декоративних сортів.

У наші часи волошка прикрашає герб Республіки Білорусь, вінок з волошок зображено на державному гербі Швеції. З 1968 р. ця рослина є національною квіткою Естонії. Для бельгійців волошка є символом свободи (гірники під час страйків приколювали волошку до свого одягу).

Волошка синя — одна з улюблених декоративних рослин. Добрий медонос. 

Квітки волошки синьої мають багатий хімічний склад, до якого входять: глікозидиціанарин, центаурин і цикорин; антоціани пеларгонін і ціанідин; флаваноїди лютеолін, астрагалін, кемпферол, апіїн, космозіїн, кверцетин і рутин; барвник ціанін, сапоніни, смолисті й пектинові речовини, алкалоїди, аскорбінова кислота, каротин та мінеральні солі.

Препарати на основі рослини мають сечогінні, протизапальні, дезінфекційні й жовчогінні властивості, поліпшують функції травлення. Вони ефективні при захворюваннях нирок і сечових шляхів (нирковокам’яна хвороба, пієліт, уретрит, цистит, нефроз), печінки і жовчовивідних шляхів, при кон’юнктивіті, блефариті та гемералопії .

У народній медицині, окрім цього, волошку синю використовують при набряках і жовтяниці та як жарознижуючий засіб при застуді. Настої і лосьйони з кошиків волошки синьої широко застосовують у дерматології й косметиці.

Оскільки до складу цієї рослини входять активні сполуки, що містять ціанові компоненти, існують і певні обмеження щодо її застосування. Зокрема, вона протипоказана в період вагітності та годування груддю, а в інших випадках при виборі дозування необхідно проконсультуватися з лікарем.

у червні–липні.

Розмножується насінням, схожість якого зберігається до десяти років. Ось чому волошка синя нерідко є злісним бур’яном. Рослина має цікаве пристосування до поширення плодів. Сім’янки волошки без чубка, але щетинки дуже гігроскопічні. Під час дощу або коли випаде роса, вони стискаються, а висихаючи, розправляються і відповзають від материнської рослини.