Родина Довгоносики

найбільша родина ряду твердокрилі, яка налічує понад 60 тисяч видів. У життєвому циклі довгоносики проходять повне перетворення (метаморфоз), яке включає стадії яйця, личинки, лялечки та імаго. Особливістю родини є зростання ротових органів, лобу, наличника, щік та горла у довгу головотрубку, на кінці якої розміщений ротовий отвір з усіма його придатками. Пісодес сосновий (Pissodes pini) —- належить до короткохоботкових довгоносиків Антономус малиновий (Anthonomus rubi) —- належить до довгохоботкових довгоносиків Розміри довгоносиків варіюють у широких межах від 1 мм до 4 см, що зумовлено заселенням ними найрізноманітніших екологічних ніш — від насінин до стебел рослин. Тіло, за звичай, округле, рідше витягнуте. Голова витягнута у т.з. головотрубку (помилкова назва —- хоботок), на кінці якої розташований ротовий апарат гризучого типу. довгоносиків умовно поділяють на короткохоботкових (Adelognatha) та довгохоботкових (Phanerognatha). У короткохоботкових головотрубка (хоботок) не довша за основну частину голови, а у довгохоботкових —- навпаки. До кінця головотрубки також кріпляться колінчасті вусики (виняток - підродина Apioninae). Їх перший членик значно довший за інші. Його довжина рівна довжині головотрубки, взовж бічних країв якої наявні канали, куди вкладається перший членик вусиків. На кінці вусиків, в результаті розширення і вкорочення члеників, утворюєть т.з. булава. Лапки п'ятичленикові. Третій членик розширений, дволопатевий; 4-й членик вкорочений і прихований лопатями 3-го. П'ятий вузький, щиліндричний, несе пару кігтиків. У короткохоботкових довгоносиків надкрила часто зростаються, а крила редукуються, і вони втрачають здатність до польоту. Часом, надкрила та інші частини тіла дуже сильно склеротизовані, що надає особливої міцності екзоскелету довгоносиків. Іноді на надкрилах та інших частинах скелету утворюються різноманітні вирости та шипи. Тіло дуже рідко буває голе, частіше вкрите волосками і лусочками, які надають йому забарвлення. Личинки С-подібної форми, м'ясисті, безногі зі складчастими покривами тіла, з добре розвиненою головною капсулою. Забарвлення тіла біле або кремове, говної капсули - жовте або коричневе. Більшість довгоносиків є фітофагами —- живляться різними частинами живих рослин. Іноді, наприклад, Cossonus розвиваються у гнилій деревині. Короткохоботкові довгоносики відкладають яйця в ґрунт, де розвивається личинка, а довгохоботкові - у тканини живих рослин та їх плоди. Дуже рідко личинки розвиваються відкрито — на поверхні листків, наприклад Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis). У такому випадку личинка зеленого кольору і схожа на гусінь з прикріплювальними дисками на черевній стороні. Систематика довгоносиків є одним із найбільш дискусійних питань між спеціалістами, які вивчають цих жуків, що зумовлено величезною кількістю видів. Найсуперечливішими є кількість родів, яких налічують понад 400, а також триб, підтриб і підродин. За найрозповсюдженішою системою родина включає двадцять підродин: Bagoinae Baridinae Ceutorhynchinae Conoderinae Cossoninae Cryptorhynchinae Curculioninae Cyclominae Dryophthorinae Entiminae Erirhininae Hyperinae Lixinae Mesoptiliinae Molytinae Orobitidinae Platypodinae Raymondionyminae Rhynchophorinae Scolytinae Багато довгоносиків вважаються шкідниками сільсько-господарських культур та запасів зерна і круп. До найбільш розповсюджених шкідників належать Довгоносик буряковий (Bothynoderes punctiventris), Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis), Довгоносик бавовняний (Anthonomus grandis), Яблуневий квіткоїд (Anthonomus pomorum), Довгоносик грушевий листковий, Довгоносик землистий, Довгоносик комірний, Довгоносик ліщиновий, Довгоносик стебловий, Довгоносик сірий бруньковий, Довгоносик-трубковерт вишневий