Майоран - фаворит французької кухні
Майоран (лат. Orīganum majorāna, родина Глухокропивові) – багаторічна трав'яниста напівчагарникова рослина зі стеблами завдовжки 40–50 см (квіткова форма) та до 80 см (листкова форма), здавна відома своїми пряно-смаковими, ароматичними, лікувальними та декоративними властивостями.
Майоран має оригінальний солодкуватий аромат, що нагадує камфору, смак у нього гострий і пекучий, як у чорного перцю, але більш тонкий і вишуканий.
Завдяки тривалому періоду цвітіння (з червня по вересень), а особливо в посушливий період другої половини літа, майоран забезпечує бджіл нектаром, тому належить до цінних медодайних культур.
Найбільш широко застосовується в кулінарії як ароматична приправа та в складі сухих трав'яних сумішей («Прованські трави», «Хмелі-сунелі» тощо).
Територією природного поширення майорану є Північна Африка, Південно-Західна Азія, Середземноморське узбережжя, звідки приблизно в ХVI столітті рослина потрапила і в Центральну Європу, де отримала загальне визнання як приправа та цілющі зілля.
Сьогодні майоран знаходиться у списку найпопулярніших приправ світу. Особливо цінується він у Франції, де незмінно використовується в традиційних стравах національної кухні як спеція. У промислових масштабах його вирощують в Єгипті, Тунісі, Алжирі, Індії, Іспанії, Франції, Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщині, країнах Південної Америки та інших регіонах.
Майоран зазвичай використовують у приготуванні ковбасних виробів і сирів. Одна з його звичних назв – «ковбасна трава». Рослину використовують у харчовій промисловості, як приправу в маринадах, соліннях, супах, картопляних, м'ясних та овочевих стравах, для ароматизації пива, вина, лікерів, чаю, оцту.
У косметології майоран є компонентом для виробництва мила, парфумів, кремів, ароматичних масел. В античні часи вінки та букети цієї рослини мали ритуальне значення.
Проте найбільшою цінністю майорану ввжається ефірна олія, що міститься в надземній частині рослини. Кількість вмісту олії залежить від багатьох факторів (ґрунтових та кліматичних особливостей, умов догляду, періоду розвитку тощо) і знаходиться в межах від 0,7 до 3,5 %, досягаючи максимальних показників у фазі від початку бутонізації рослини і до повного її цвітіння. До складу олії входять понад 60 компонентів, більшість з яких є різними терпеновими сполуками. Застосовують її як зовнішньо, так і внутрішньо.
Майоранова олія надає значну антисептичну та бактерицидну дію, що пояснює її активне використання в лікуванні запальних та інфекційних захворювань органів дихання й носоглотки (катарів, кашлю, нежиті, бронхітів, тонзилітів, синуситів тощо). Вона має ранозагоювальні, болезаспокійливі та загальнозміцнювальні властивості, завдяки чому допомагає при артритах, ревматизмі, розтягуванні м'язів, остеохондрозі, обмеженій рухливості суглобів та ін.
Завдяки спазмолітичній, заспокійливій, снодійній та судинорозширювальній дії, майоранову олію призначають у разі порушення кровообігу, невралгії, головних болей, гіпертонії, безсоння (кілька крапель олії з чайною ложкою меду перед сном), депресії. Відомий також позитивний вплив ефірної олії в усуненні гінекологічних проблем, у лікуванні циститів, колітів під час відновлення порушень травних функцій.
Майоранова олія здатна навіть видалити старі мозолі. Для цього треба змішати її з оливковою, нанести на огрубілу шкіру і залишити суміш на ніч. Тепла вовняна шкарпетка допоможе посилити ефект. Вранці достатньо змити рештки теплою водою і видалити розм'якшену ороговілу шкіру.
Використовують ефірну олію і в ароматерапії. Ванни з цим компонентом сприятливо діють на нервову систему, відновлюють почуття внутрішньої гармонії.
Водночас є кілька засторог у вживанні майорану. Регулярне використання цієї спеції в раціоні понад 10 днів може призвести до головного болю та пригніченого стану. Також майоран (зокрема й продукти його переробки) має деякі протипоказання та обмеження. Він не рекомендується дітям (до п'ятирічного віку), жінкам під час вагітності та лактації, а також у разі індивідуальної непереносимості та алергічних реакцій. Протипоказаний майоран і при схильності до тромбоутворення, підвищеному згортанні крові, тромбозі та тромбофлебіті.
Для вирощування майорану найкраще підходять сонячні ділянки з легкими, сипучими, кам'янистими суглинками. Рослина надає перевагу добре зволоженим, нейтральним або слабокислим ґрунтам, багатим на гумус і вапно. Кращими попередниками можна назвати капусту, цибулю, картоплю, бобові культури. Щоб зробити умови вирощування майорану оптимальними та для одержання високих урожаїв, на грядку завчасно (восени) вносять органічні (торф, перегній, компост, пташиний послід) та мінеральні (суперфосфат, сірчанокислий калій) добрива. Навесні рекомендується внести в ґрунт аміачну селітру.
Майоран належить до посухостійких, світло- й теплолюбних (оптимальна температура для проростання насіння становить +20...23°С) культур. Щоб вберегти рослину від згубних холодів, у суворішому кліматі її вирощують як однорічник, через розсаду. У такому разі насіння висівають у квітні, закладаючи на глибину не більше 0,5 см.
Ящики з посівами вкривають плівкою, яку знімають, щойно з'являться перші проростки (зазвичай через 3 тижні після посіву насіння). Подальший розвиток сіянців відбувається успішно за температури +15...20°С. У цей період рослини відчувають особливу потребу в достатній кількості вологи, тому не можна допускати пересихання ґрунту в ящиках. З появою у сходів двох справжніх листочків проводять пікірування розсади в окремі торф'яні горщики, або розсаджують рослини рівновіддалено одна від одної (5 см х 5 см).
