Мигдаль - найперспективніша культура у світовому горіхівництві
Мигдаль (лат. Prunus dulcis, родина Трояндові) – це багаторічний листопадний чагарник або невелике дерево заввишки 4–8 м, добре відоме своїми цінними плодами-кістянками, які в побуті помилково називають горіхами. Тривалість його життя становить в середньому70–80 років, хоча зустрічаються екземпляри віком понад 150 років.
Батьківщиною мигдалю є, ймовірно, Передня Азія (зокрема території Ірану та Туркменістану), де зустрічається найбільша кількість форм цієї рослини. Кам'янисті або щебнисті гірські схили, що знаходяться на висоті до 1500 м над рівнем моря і розташовані на територіях з теплими кліматичними умовами – найсприятливіше середовище для зростання й розвитку мигдалевих дерев. Культивувати мигдаль розпочали ще в IV тисячолітті до н. е. З Малої Азії культуру завезли до Греції, звідки вона потрапила до Риму і згодом поширилась по всьому Піренейському півострову.
На світовому ринку попит на мигдаль з кожним роком постійно зростає, тому в наші дні його виробництво є однією з найприбутковіших галузей сільського господарства. Лідером у цій галузі є США (штат Каліфорнія), де вирощується понад 80% світового обсягу мигдалевих горіхів. Поряд з такими країнами як Іран, Ірак, Афганістан, де мигдаль здавна належить до традиційних культур, значні перспективи розвитку мигдалевого виробництва демонструють Австралія, Аргентина, Чилі, а також європейські країни, розташовані переважно в зоні Середземномор'я (Іспанія, Франція, Італія, Греція та інші), у кліматі яких переважають теплі та сонячні дні.
Мигдаль об'єднує до 40 різновидів, серед яких зустрічаються рослини як з гіркими (переважно дикорослі форми), так і з солодкими плодами (ядрами). І хоча найбільшим попитом користуються солодкі мигдальні горіхи, які широко використовують у харчовій промисловості (кондитерській та кулінарній галузях), плоди з гіркими ядрами застосовуються у парфумерно-косметичному виробництві завдяки цінному складу та неповторному сильному аромату. Саме з гіркого мигдалю отримують ефірну мигдалеву олію.
Особливу нішу займають також декоративні сорти мигдалю. Вони не мають харчової цінності, але в садово-паркових насадженнях дарують чарівні пахощі під час тривалого (близько місяця) цвітіння та надзвичайну естетичну насолоду.
Зацвітає мигдаль до розпускання листя, наприкінці лютого – початку березня, тому цінується бджолярами як ранній медонос. З квітучих дерев, що ростуть на 1 га площі, за сезон вдається зібрати до 40 кг меду і чимало пилку. Бджолині вулики, розташовані поруч з мигдалевим садом, дуже сприяють хорошому запиленню рослин і підвищенню їх урожайності.
Оскільки мигдалеве дерево – культура перехреснозапильна (самобезплідна), рекомендується висаджувати на ділянці саджанці не менше ніж 2-х – 4-х різних сортів-запилювачів. Водночас слід зважати на кліматичні особливості регіону. Хоча сама рослина здатна витримувати зниження температур у зимовий період до –15…–25°С, квіти її гинуть вже при –2…–3°С, тому вирощувати мигдаль доцільно лише в тих зонах, де в період його цвітіння немає загрози зниження температури до критичного значення. Якщо стабільна тепла погода встановлюється в пізніші терміни, слід підбирати саме такі сорти мигдалю, початок цвітіння в яких припадає саме на безпечний період.
Серед пізньоквітучих (кінець березня – квітень) і морозостійких мигдалевих дерев, що успішно культивуються в південних районах нашої країни, велику популярність мають такі горіхоплодні сорти кримської селекції: «Ялтинський» (дуже стійкий до низьких температур, плодоношення рясне й регулярне), «Нікітський 62» (самозапильний, до 12 кг горіхів з одного дерева), «Приморський» (до 14 кг горіхів з одного дерева), «Десертний» (хороша морозостійкість, плодоношення регулярне, врожайність середня), «Мілас» (до 6 кг з одного дерева). Усі ці дерева зацвітають у квітні, на 3-й – 4-й рік дають перші врожаї, плоди достигають наприкінці серпня – у вересні.
Мигдаль добре відомий у всьому світі як джерело цінних і дуже корисних мигдальних горіхів, що мають не тільки високу харчову цінність, але й сприятливо діють на здоров'я людини. Ядра мигдалю містять моно- та поліненасичені жирні кислоти, надзвичайно корисні для профілактики серцево-судинних захворювань. До складу горіхів входять вітаміни групи В, Е, Р, С, а також легко засвоювані форми таких необхідних для організму мінералів як калій, кальцій, мідь, залізо, фосфор, цинк, сірка, селен, марганець. До того ж у мигдалі знаходиться близько 10–20% добової норми магнію, який бере участь у регуляції рівня цукру в організмі та стабілізує кров'яний тиск.
Мигдаль здавна називають стравою довгожителів, оскільки він активізує процеси, які перешкоджають старінню організму. Мигдалеві горіхи багаті на протеїни (до 20%) та дієтичні волокна (комплекс складних вуглеводів), а за поживністю перевершують узяті разом пшеницю, м'ясо та молоко. Зважаючи на високу калорійність продукту (609 ккал у 100 г свіжих горіхів і 645 ккал у 100 г сушених), слід обмежувати його вживання, особливо тим, хто має надмірну вагу. Рекомендована добова доза становить не більше 5 ядер мигдалю (солодкого). Слід пам'ятати, що ядра гіркого мигдалю містять амігдалин, який перетворюється на синильну кислоту, тому їх не можна вживати без попередньої спеціальної обробки.
Насіння як солодкого, так і гіркого мигдалю містить чимало невисихаючої жирної олії (45–60%). Отримана шляхом холодного пресування ядер, мигдалева олія використовується в кулінарії, медицині та фармацевтиці, а також широко застосовується в косметології як поживний, зволожуючий, регенеруючий, пом'якшувальний, протизапальний, антиоксидантний засіб, що надає омолоджувальну дію завдяки кислотам, вітамінам А, Е, F, групи В та іншим біологічно активним речовинам. Олію від гіркоплідних сортів мигдалю отримують методом парової дистиляції. Крім медичної галузі, вона також застосовується в технічній промисловості.
Мигдаль – культура з надзвичайно широким спектром застосування. Шкаралупа ядер є сировиною для отримання активованого вугілля. Також її використовують як ароматизатор і барвник у виробництві алкогольних напоїв (коньяків, лікерів, вин тощо). Подрібнені й висушені навколоплідники цінуються у тваринництві як корисна кормова добавка до раціону худоби, а при їх спалюванні утворюється багата калієм зола, яка раніше була необхідним компонентом у миловарінні.
Завдяки своїй посухостійкості мигдалеві дерева в молодому віці слугують підщепами для вирощування персиків та абрикос. Відомий мигдаль і в текстильній промисловості: камедь, зібрана на стовбурах його дерев, застосовується для фарбування тканин. Тверда та міцна деревина йде на виготовлення сувенірів, предметів мистецтва, використовується в інкрустації та інтарсії.
Різке збільшення споживання мигдалевих горіхів у світі та досить висока ціна на продукт сприяють популяризації цієї культури. А результати глобального потепління створюють можливості вирощування мигдалю на нових територіях. Вирішальну роль у його культивуванні має також посухостійкість рослини, що дозволяє використовувати під мигдалеві посадки площі з обмеженим водозабезпеченням.
Щоб вирощувати мигдалеві дерева та отримувати від них високі врожаї, важливо насамперед правильно вибрати місце для посадки. Ділянки, розташовані в низинах, або такі, де панують холодні повітряні маси, або які знаходяться в затінку чи мають високий рівень ґрунтових вод, не придатні для цієї мети. Найкраще рослини почуватимуться на добре освітленому, захищеному від дії північних вітрів та відкритому на південь місці.
Вимоги мигдалю до якості ґрунту полягають у його високих аераційних характеристиках, відсутності надлишкової вологи, солей та кислотних сполук. Культура цілком успішно росте на суглинистих, чорноземних карбонатних, звичайних і вилужених, глинистих, навіть кам'янистих, але легких землях. Любить підвищений вміст вапна у ґрунті. Оптимальний рівень кислотно-лужної реакції рН – 7,7 од.
З усіх способів розмноження мигдалю (насінням чи вегетативно) найприйнятнішою для культивування є посадка однорічних саджанців, що були вирощені у розпліднику з кісточки. Розміщувати дерева в ряду слід на відстані не менше 4 м одне від одного із збереженням дистанції між рядами близько 7 м. Це пов'язано з сильно розгалуженою кореневою системою рослин, яка розташовується в поверхневому шарі ґрунту.
Оптимальний розмір посадкових ям: 50 см х 50 см, глибина – 60 см. Для покращення дренажних якостей ґрунту бажано насипати на дно кожної ями шар піску та щебеню. Ґрунт завчасно удобрюють органічними та азотовмісними поживними речовинами. Також сприятливо позначиться на розвитку рослин додавання у ґрунт вапна. З червня саджанці потрібно підживлювати калійними та фосфорними добривами.
У посадковій ямі саджанці розташовують на глибині 25–30 см, якщо тільки їхній кореневій системі не потрібне більше заглиблення. Зверху на корені акуратно насипають в яму ґрунт і водночас злегка струшують саджанець, щоб уникнути утворення повітряних кишень і ущільнити грудки землі. Кожне деревце поливають з розрахунку 10–15 л води для кожної рослини.
Завершують посадку мульчуванням навколостовбурового кола. Якщо ґрунт попередньо не удобрювався, то шар поживної мульчі (з компосту чи перегною) завтовшки 3–5 см допоможе не лише захищатиме кореневу систему саджанця, а й забезпечить рослину потрібними речовинами. Але дуже важливо звернути увагу на те, щоб мульча не контактувала зі стовбуром деревця.
Подальший догляд полягає у регулярному розпушуванні ґрунту на глибину 10–12 см і своєчасному видаленні бур'янів з навколостовбурової зони, проведенні захисних заходів щодо знищення комах-шкідників та попередження можливих захворювань мигдалевих дерев, у регулярному обрізанні, формуванні крони, а також поливанні. Хоча мигдаль і належить до посухостійких культур, але забезпечення його достатньою кількістю вологи дуже суттєво позначається на якісних і кількісних показниках майбутнього врожаю. Особливо важливими є поливи для саджанців в період формування ними кореневої системи, а також для дерев під час цвітіння та дозрівання плодів.
Не менш важливим для подальшого розвитку дерева та його плодоношення є правильно сформована крона. Однорічні саджанці вкорочують на висоті приблизно 80 см, а форму крони обмежують до 30–40 см. З життєздатних пагонів залишають не більше п'яти найміцніших, а решту видаляють.
Протягом перших п'яти років роботу з проріджування крони слід проводити регулярно. Бажано цілеспрямовано створювати крону чашоподібної форми, щоб забезпечити рослині гарну світло- та повітропроникність.