Хто в Європі й чому боїться українського агроекспорту
Коли гору бере політика: попри відсутність значного впливу агроекспорту з України на ринки ЄС, дехто з наших сусідів усе ще наполягає на його забороні
Незважаючи на заяви Єврокомісії та профільних інституцій ЄС про відсутність будь-яких ризиків і негативних впливів аграрного експорту з України на ринки Європи, певні країни, передовсім наші сусіди, наполягають на повній забороні чи принаймні на суттєвому обмеженні таких постачань. Йдеться як про впровадження власних загороджувальних заходів, суть і механізми яких іноді протирічать не лише міжнародним правилам торгівлі та положенням Угоди про асоціацію з Україною, а і внутрішнім регламентам ЄС, а також про тиск на Європейську комісію з вимогами запровадити загальні обмеження на постачання української сільгосппродукції.
Мотиви у кожного різні: для деяких країн – принципова протекціоністська позиція для підтримки національного виробника, для когось – власний економічний інтерес, чиїсь же мета і завдання – суто політичні, також із різними мотивами: внутрішні електоральні дивіденди чи й гра під дудку Кремля (тут усе відбувається за тими ж лекалами, що і під час блокування кордонів перевізниками, – це детально з’ясовував Укрінформ.
Водночас, ідучи до мети, противники посилення українського впливу на аграрні та споживчі ринки ЄС забувають про інтереси партнерів з європейського блоку, для яких постачання агросировини з України є ледь не безальтернативним джерелом розвитку цілих галузей власного виробництва та формування доданої вартості, а ввезення готової продукції – запорукою продовольчої безпеки і нижчих цін для населення.
Спробуймо розібратися у цих хитросплетіннях та головне – визначитися з алгоритмом дій України, які допоможуть згладити гострі кути у непростих торговельних відносинах з європейськими партнерами.
НЕ ТАКИЙ СТРАШНИЙ ІМПОРТ СІЛЬГОСППРОДУКЦІЇ З УКРАЇНИ, ЯК ДЕХТО ЙОГО МАЛЮЄ
Нещодавно на засіданні комітету Європейського парламенту з питань сільського господарства та розвитку обговорювали ситуацію з агроекспортом з України. Депутати також обмінялися думками із членами Єврокомісії щодо ризиків для фермерів ЄС від нарощування темпів постачань української сільгоспсировини та готової продукції.
«Ми відстежуємо обсяги, динаміку цін, імпортні ціни на національних рівнях, а також ціни на рівні ЄС і публікуємо моніторинговий звіт що два місяці. І поки що не бачимо значних негативних наслідків для сільськогосподарського ринку ЄС», – наголосив доповідач з цієї теми П’єр Баску, директор з питань сталого розвитку та підтримки доходів Генерального директорату з питань сільського господарства Єврокомісії.
За його словами, комісія працює над розвитком «коридорів солідарності» та зменшенням витрат на транзит, оскільки хоче, «щоб Україна продовжувала робити внесок у світову продовольчу безпеку та могла продовжувати експортувати свою продукцію в ЄС, а також за його межі».
За даними євродепутатів, «коридори солідарності» стали порятунком для української економіки і дали змогу експортувати понад 108 мільйонів тонн та імпортувати 38 мільйонів тонн товарів – загалом на 123 мільярди євро.
«Варто зазначити, що до війни, коли обсяги торгівлі з ЄС регулювалися митами і квотами, європейський ринок не був для нас основним та першочерговим. Тому що, по-перше, він потребує насамперед преміальних товарів. По-друге, там дещо інші стандарти готової продукції. А українська сільгосппродукція (передовім зернові) розрахована на ринки, що розвиваються. Логістичні проблеми, спровоковані масштабною російською агресією проти нашої країни, змінили ситуацію», – каже в коментарі Укрінформу голова комітету з євроінтеграції Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Олександра Авраменко.
За даними УКАБ, якщо в довоєнний 2021 рік частка експорту продукції нашого АПК до Європи становила 32%, то за результатами 10 місяців 2023-го цей показник зріс до 59%. Однак таке зростання пояснюється не стільки суттєвим збільшенням фізичних обсягів постачань у європейському напрямку, як скороченням експорту на інші, більш віддалені, ринки. Як наслідок – частка експорту до країн Африки скоротилася з 14% до 7%, Азії – з 19% до 12%, південно-східної Азії – з 13% до 4%.
«Основна причина таких змін – блокування морських портів України російськими військами, через які традиційно здійснювалися експортні відвантаження. До війни лише ці порти могли експортувати близько 7 млн тонн зернових культур щомісяця, тоді як досягнутий максимум альтернативних маршрутів – 3,7 млн тонн», – пояснили в УКАБ.
І оскільки розвиток альтернативних маршрутів можливий лише через територію країн ЄС, українські аграрії були змушені шукати покупців, передовсім у європейських країнах. Це й спричинює невдоволення місцевих виробників. Реагуючи на їхні публічні заяви й протестні акції, низка національних урядів наполягає на необхідності мінімізації можливих негативних впливів постачань з України на роботу й доходи європейських фермерів. Ось тільки не завжди при цьому європейці готові діяти цивілізованими методами: замість пошуку компромісів, різні варіанти яких постійно пропонує Київ, вони вдаються до прямих заборон на ввезення агропродукції з України на свої території, штучних перепон у вигляді блокування кордонів і тиску на євроінституції з вимогами впровадити загальноєвропейські обмеження.
Також читайте:
