Питання будівництва професійних овочесховищ в Україні потрібно вирішувати якомога швидше
Через катастрофу з Каховським водосховищем українським фермерам довелося терміново освоювати овочівництво в кожному регіоні країни. І вони впоралися з цим завданням на “відмінно”.
Тепер перед фермерами стоїть новий виклик – створити місця для зберігання вирощеного врожаю. Професійні сховища, без яких неможливо отримати ні гідну ціну на врожай, ні планувати експортне майбутнє господарства. Але яких в Україні катастрофічно не вистачає.
Про цю проблему вже давно говорять самі фермери. Тепер на брак овочесховищ звернули увагу і на рівні профільного міністерства. Тим часом розв’язувати питання будівництва сховищ для овочів потрібно якнайшвидше, розповів в інтерв’ю SEEDS Андрій Марущак комерційний директор “Ван Дайк Технікс” – компанії, що спеціалізується на професійних рішеннях для зберігання і переробки овочів.
– Складна ситуація змусила багатьох українських фермерів освоїти овочівництво, але чи достатньо цього для довгострокового розвитку цього бізнесу?
– Овочі українські фермери вміють вирощувати, в цьому вже переконалися всі. Наростити виробництво овочів вдалося швидко, ефективно і професійно. І це дуже добре. Однак вони не вміють їх переробляти. Сьогодні при такій кількості вирощених овочів в Україні пора думати про експорт, тому що ринок у нас скоротився і буде скорочуватися ще.
Сьогодні, якщо вірити нашим державним органам, в Україні залишилося близько 25 мільйонів людей. Напевно, що через війну населення скорочуватиметься ще більше. Тому багато експертів уже прогнозують серйозну кризу. Це стосується і фермерів: овочів стало більше, а населення – менше.
Нереально змусити меншу кількість людей вживати в їжу більше овочів. Треба думати про можливості експорту. Звичайно, тут дуже велику роль відіграють порти й портова інфраструктура. Але до російського вторгнення це було цілком реально.
Років 10 тому клієнти нашої компанії з півдня України досить успішно експортували цибулю до Африки, до Марокко. І причина експорту була схожа на актуальну – не було збуту на внутрішньому ринку. Ціна на експорт з усіма витратами була аналогічна тій, що й на внутрішньому ринку.
На той час не йшлося про тисячі тонн експорту, лише про сотні. До такого кроку їх підштовхнуло перевиробництво, тоді навіть 300 тонн продати в Україні було дуже важко. Не було на той час великих заробітків на експорті цибулі – фермери мали просто стабільний збут і не переймалися внутрішнім коливанням споживання та реалізації.
І це лише один приклад експортної історії одного продукту. Але таких прикладів було багато. Зараз логістика значно ускладнилася, але ми всі очікуємо на перемогу і позбавлення від окупаційних сил.
Я думаю, що приклад із цибулею для Марокко може стати одним із хороших напрямків реалізації овочів. До речі, сьогодні саме цим шляхом пішли виробники яблук. Ще донедавна вони намагалися експортувати свої яблука до Росії та Білорусі, а тепер уже експортують їх до країн Близького та Далекого Сходу. Якщо внутрішнє споживання яблук впаде, то завдяки експорту вони продовжать стабільно заробляти гроші.
Тому я думаю, що овочівникам України теж варто рухатися саме цим шляхом. Хоча цибуля – це не яблука, для неї процес буде складнішим. А для картоплі це взагалі здається нереально.
– А чому це нереально для картоплі?
– Картопля, – це такий продукт, який у Європі зазвичай не споживається у свіжому вигляді. По всьому світу на 90% картоплю переробляють, і тільки 10% споживається у свіжому вигляді.
Якщо говорити про картоплю, то насамперед варто думати про її внутрішню переробку, хорошу, професійну переробку. Щоб вона могла конкурувати з продуктами на світових ринках. Звісно, не європейських, але країни Азії та Африки, на мою думку, можуть стати основними споживачами такої продукції.
Населення Африки, чи, наприклад, Індії постійно зростає, збільшується добробут населення, яке, звісно ж, хоче щось їсти. А такий продукт, як, скажімо, картопля фрі – зручна їжа, споживання якої у світі щороку зростає на 10 – 15%. Україна могла б стати одним з основних постачальників цього продукту в країни Африки чи Азії.
Але для цього потрібно, щоб фермери чи виробники займалися переробкою картоплі у нас, щоб експортувати доводилося вже перероблену продукцію. Це зовсім інші гроші. Тонна свіжої картоплі коштує, умовно, 8 гривень за кілограм, проте картопля фрі вже коштує приблизно 45 гривень за кілограм. Так, доведеться витратити кошти на виробництво такої продукції, проте переваг у такому процесі набагато більше.
Для початку суттєво зміниться вартість логістичних послуг. Порахуйте самі, що вигідніше: експортувати кілограм сирої картоплі по 8 гривень чи кілограм переробленої на фрі, але вже за ціною 40-45?
До того ж Україна має дуже багато карантинних хвороб і шкідників, недозволених у Європі. Що значно ускладнює експорт свіжої продукції. Так, деякі фермери створюють вільні карантинні ділянки, щоб отримати сертифікат для експорту.
Але коли продукт перероблений – потреба в таких вимогах зникає. Завдяки переробці експортувати ту саму, скажімо, картоплю не тільки можливо, а й вигідно.
– Влада заговорила про брак професійних овочесховищ і переробки, наскільки вона підтримує українських фермерів у будівництві та облаштуванні переробних підприємств?
– На жаль, на сьогодні я не чув про державні програми підтримки. Єдиний дієвий вихід сьогодні – це пошук іноземних партнерів, які готові долучитися до переробки картоплі в Україні.
Це дуже перспективний напрямок. Україна, як виробник картоплі, вирощує її дуже багато, проте в більшості випадків вона за кордоном мало кому потрібна. Звісно, ми можемо продавати й сиру картоплю, але це мають бути сорти придатні для переробки. Наприклад, у Польщі досить добре розвинені переробні можливості. Ми могли б співпрацювати тут, але ми не можемо розпочати експорт через карантинні обмеження.
До того ж не варто забувати, що картопля на переробку завжди була доволі дешевою. Багато на ній не вдасться заробити. Буде з України експорт картоплі чи не буде експорту – це не дуже сильно впливає на світові ціни. Вони формуються за рахунок Штатів, Китаю, Бразилії – найбільших виробників.
Україні краще думати про переробку. Нинішні проблеми з експортом, сподіваюся, змусять наші великі агрохолдинги хоча б трохи замислитися про це. Я маю на увазі не тільки переробку овочів.
-Чи бачать аграрні холдинги, які почали вирощувати овочі, непогані можливості для заробітку?
– Заробити це в рамках холдингу на овочах складно. Для цього необхідно створювати окрему агрофірму в структурі холдингу. Наймати окремих професіоналів. Вирощування овочів і зернових – це зовсім різні речі.
Вирощують овочі в Україні, як правило, середні та малі фермери. Якщо до овочівництва долучаться ще й холдинги, перевиробництво буде неймовірним. Для великого холдингу виростити 100-150 гектарів будь-яких овочів не становитиме проблем. Але що з ними потім робити – це вже питання.
Сьогодні ми бачимо, що ціна на цибулю то просідає, то підіймається. А ось ціна на моркву взагалі мізерна. І ми приблизно розуміємо, що така ситуація буде принаймні до середини зими, а то й початку весни.
– Стрімке зниження цін на овочі пов’язане з браком потужностей для зберігання?
– Є фермери, які мають, умовно кажучи, сарай, де овочі можна зберігати пару місяців. Звісно, будуть суттєві втрати під час такого зберігання, і фермери намагатимуться реалізувати врожай якомога швидше.
У декого є абсолютно непрофесійні сховища, зроблені за принципом “аби було”. Але таких сховищ, де овочі збережуться навіть до нового врожаю, в Україні дуже мало.
Однак відсутність таких професійних потужностей для зберігання спровокує в Україні велику проблему і з коливанням цін. Фермери позбудуться можливості вигідної реалізації, бо ціна постійно знижуватиметься.
До того ж така ситуація суттєво гальмує розвиток професійного овочівництва в Україні. На додачу маємо сьогодні купу інших проблем: окрім війни фермери мають боротися зі складними погодними умовами та непростим фінансуванням.
Тому я вважаю, що державна підтримка овочівникам потрібна. Наприклад, ми працюємо з казахськими фермерами, які таку підтримку мають. І завдяки цій підтримці в них з’явилися десятки сховищ.
На сьогодні в Казахстані діє програма державного субсидування будівництва сховищ і придбання обладнання. Розмір субсидій сягає 50% на все: від будівництва до купівлі ящиків.
Можливо, таке субсидування не зовсім правильне з точки зору конкуренції. Але для того, щоб підтримати фермерів у такий, як сьогодні, скрутний момент – це дієвий і необхідний крок.
Я знову маю нагадати, що вирощування овочів – це не холдинги. Овочі вирощують середні та малі фермери. Було б дуже добре, якби такі фермери отримали від держави хоч якісь гранти на розвиток овочівництва, що сприятиме розвитку міжнародного експорту продукції.
Також читайте: