Стародавня стратегія землеробства обіцяє стійкість до зміни клімату
Вчені вважають сумісне вирощування культур, яке практикувалося в давні часи, перспективним у забезпеченні продовольчої безпеки в майбутньому та пристосування сільського господарства до змін клімату.
Такого висновку дійшов доцент кафедри екологічних наук Університету Кларка Морган Рюел.
У ході дисертаційного дослідження різноманітності харчових продуктів, він почув про стародавню практику вирощування «дураньї» від ефіопських фермерів. Дураньєю в Ефіопією називають суміш пшениці та ячменю, а іноді й інших зернових, посіяних разом. Дослідник натрапив на одне з небагатьох місць у світі, де фермери все ще сіють суміші зернових культур, що включають рис, просо, пшеницю, жито, ячмінь, тритикале тощо.
На сьогодні ця практика мало поширена в світі через складність збирання таких сумішей. Загалом, проблеми механічного збирання, а також харчова промисловість, яка заохочувала фермерів вирощувати один однорідний тип зернових для виробництва однорідного продукту відкинули сумісні посіви до «кращих часів». Однак, унікальна здатність адаптуватися до все більш непередбачуваної та екстремальної погоди, спричиненої зміною клімату, робить цю технологію цікавою для досліджень.
Зазначається, що сумісні посіви використовувалися більше 3000 років в 27 країнах від північної Африки до Європи та Азії, а потім і в Північній Америці. Нині ця практика продовжується в Еритреї, Індії, Грузії, Греції та Ефіопії.
Спочатку Рюел вважав, що фермери вирощують сумісні культури разом, а потім відокремлюють їх під час збирання врожаю, що досить легко зробити у змішаних посівах кінського боба і гороху, але не в посівах злакових культур. Такі посіви в Ефіопії збирають без розділення на культури і споживають суміш, як єдину культуру для приготування хліба, пива, млинців із закваски тощо.
Ніколоз Ломсадзе, старший пастор церкви Дедофліс Цкаро на сході Грузії, оглядає своє поле змішаних сортів ячменю та пшениці. Він використовує суміш для здійснення святих обрядів і церковних свят. Надано: Алекс МакЕлвей/Нью-Йоркський ботанічний сад.
Прим. ред — суть вирощування злакових культур сумісно схожа на принцип вирощування гібридів кукурудзи з різним ФАО, яким послуговуються, зокрема, аграрії в європейських країнах, в т.ч. і Україна. Основна — мета отримати врожай.
«І якщо посуха робить рік несприятливим для пшениці, ячмінь, який є більш посухостійким, компенсує кінцевий урожай. Тож незважаючи ні на що, ви зможете зробити з цього хліб або годувати сумішшю худобу», — пояснюють вчені.
Пропорції культур в сумішах змінюються з року в рік, автоматично адаптуючись до наявних умов вирощування. Якщо територія стає все більш сухою, пшениця буде рости погано, і насіння, яке фермер зберігає для наступного посіву, автоматично міститиме менше пшениці та більше ячменю, кажуть вчені.
Наприклад, у Судані фермери вирощують суміш рису та сорго в районах, які передбачувано затоплюються; рис росте в затоплених зонах, а сорго росте в більш сухих умовах.
Ця здатність робить сумісні посіви ідеальною стратегією боротьби зі зміною клімату, особливо тому, що вони швидше масштабуються, ніж інші полікультури.
На додаток до переваг адаптації до клімату, сумісні посіви можуть давати більші та стабільніші врожаї, є більш стійкими до посухи та краще протистоять шкідникам і бур’янам порівняно з окремими культурами.
Дослідники це пояснюють тим, що різні види по-різному реагують на стресові умови. Крім того, різні характеристики рослин, такі як висота та глибина коренів, а також різні екологічні ролі означають, що рослини ростуть взаємодоповнююче, а не конкуруючи, і використовують світло та підземні ресурси ефективніше порівняно з окремими культурами.
Агроеколог Елісон Пауер додає, наразі залишається багато питань щодо сумісних посівів. Зокрема, чи забезпечують вони краще харчування, ніж окремі культури, чи можна використовувати їхні компоненти для відстеження екологічних тенденцій та як екологічні механізми підтримують продуктивність таких посівів.
Також читайте: