Як відкрити равликову ферму: історія підприємиці зі Східниці
За перший сезон підприємиці вдалося зібрати понад сім з половиною тонн равликів та переконатися, що Карпати – ідеальний регіон для цієї справи
Ольга Баумкетнер пожертвувала кар’єрою адвокатки, аби втілити мрію загиблого на фронті свекра. У розпал повномасштабної війни вона наважилася відкрити сімейну справу – равликову ферму. Тепер її бізнес не лише приносить прибуток, а й годує село та рятує переселенців.
За перший сезон Ользі вдалося зібрати понад сім з половиною тонн равликів та переконатися, що Карпати – ідеальний регіон для цієї справи. Сьогодні підприємиця готується приймати перших туристів та масштабувати родинний бізнес.
Коли почалось повномасштабне російське вторгнення, ступор тривав рівно один день. Моя родина вже знала, що таке війна і, звісно, що таке волонтерство. Перший день був найгіршим: я прокинулася о п’ятій ранку і дізналася, що ворог атакував Україну звідусіль. Добрим такий ранок точно не назвеш.
У той день руки не випускали телефон, а очі не відривалися від новин. Стрічка оновлювалася постійно. І весь час з’являлися нові повідомлення про вибухи, бомбардування та штурми. А вже наступного дня до родини зателефонували ті, для кого вони були єдиним контактом на заході країни. Родина була готова прихисти кожного й кожну.
Мій свекор одразу разом із молодшим сином вирушили до центру комплектування. Йому довелося тричі оббивати пороги, перш ніж потрапити до Сил оборони. Тата не хотіли брати, а він не планував відступати. Казав, що не може залишатися вдома, коли ворог наступає. І добився свого. Напевно, це була його місія.
До 24-го лютого сім’я не уявляла, що колись доведеться жити під час масштабної війни. Ніхто не вірив, що у наші часи може трапитися щось подібне. Ольга адвокатка, навчається на аспірантурі, пише кандидатську роботу та займається родинним бізнесом. З середини лютого вона була на сесії в Києві, але за три дні до вторгнення відпросилася на кілька днів додому. Тож війна застала її в колі родини.
Ми відразу вирішили, що станемо прихистком для тих, кому немає куди тікати. І, звісно, будемо допомагати нашим захисникам. У нас не було конкретного плану дій, але було усвідомлення, в якому напрямі рухатися. Уже 25 лютого ми прийняли першу сім’ю з Київщини. Спочатку до нас їхали друзі та знайомі з усієї країни, потім – друзі друзів, знайомі тощо. Розмістити всіх людей у нас було неможливо, тому ми почали запрошувати переселенців до знайомих у Східниці, бронювали для них вільні кімнати, шукали різні варіанти.
А коли зрозуміли, що ця війна триватиме довго, вирішили облаштувати місця для проживання у недобудованому будинку. Свекор завжди горів будівництвом. Ледь не з дитинства щось будував, захоплювався цією справою. Тож якось вирішив самотужки звести великий, добротний дім для всієї родини. Це було його дітище. Але війна внесла корективи, і тепер ця будівля – прихисток для тих, хто рятується від війни.
Паралельно взялися за ремонт у кімнатах, аби бодай трохи покращити умови проживання. Спершу обладнали в шелтері два санвузли та душ. Це вже було краще, ніж нічого. Усе робили за власні кошти та пожертви від друзів і знайомих. Також дуже підтримали друзі з Німеччини.
Поступово Ольга почала розуміти, що всіх цих людей потрібно чимось займати, якось відволікати від війни, новин, “переключати”. Власне, так вирішили зайнятися равликами. Хоча насправді ця історія почалася ще задовго до російського вторгнення.
У мого свекра був одногрупник, який розводив равликів. Він завжди їх привозив, давав куштувати із різними соусами. А тато, себто свекор, казав, що і нам варто спробувати себе в цій справі. Але з різних причин ми постійно відкладали цю ідею “на потім”. І ось, у розпал повномасштабної війни, нарешті наважились. Розгорнути ферму вирішили на дідовій ділянці, це 50 соток, до яких ще й підведено воду. Крім того, після вторгнення чимало людей, які займалися равликами, почали продавати своє обладнання.
Завдяки цьому вдалося за прийнятну вартість закупити все необхідне для старту, почали пробувати. Найбільше за цю справу, напевно, вболівав саме свекор. Навіть перебувають на війні, він постійно цікавився успіхами. Ба більше, останнє листування з Ольгою – також про равликів.
Згодом підключилися люди, які знайшли прихисток у нашому будинку. Їм це все було цікаво, я б сказала, навіть екзотично. Адже не часто є можливість потрапити на справжню равликову ферму. Тоді у нас якраз жила родина з Харкова, яка ледь не щодня їздила разом зі мною на ділянку. Вони допомагали всім, чим могли. Годували, збирали, шукали равликів після дощів.
У перший сезон вдалося зібрати понад 7 тонн. Ніхто не знав, що так пощастить.
Виявилося, що в Карпатах доволі комфортний клімат для вирощування равликів. Оскільки влітку тут немає постійної спеки, то трава, якою харчуються равлики, росте ледь не до кінця жовтня. А отже, їм є, що їсти і куди рости. До того ж зранку та ввечері не потрібно поливати ділянку: із цим чудово справляється роса.
Завдяки чому равлики добре ростуть? Усього три фактори: комфортна погода, гарний полив і корм. Наша новостворена ферма мала всі ці складові. І якщо в більшості колег равлик росте протягом 12 місяців, то у Східниці йому достатньо всього 3-4 місяців.
Ольга розповіла, що можливо, вони могли зібрати навіть не 7, а 10 тонн. Однак, втратили один день, після якого почалося похолодання. А отже, равлики почали зариватися в землю – дістати їх вже було нереально. Ймовірно, просто забракло досвіду та практики. Та навіть попри це, сім тонн – це неймовірний результат.
Коли нарахували перші три тонни, стало зрозуміло, що зможуть розрахуватися з усіма кредитами та боргами. Тобто ще на половині врожаю маленький бізнес вийшов в нуль, і це дуже мотивувало. Цьогоріч врахують попередні помилки, а тому, зможуть зібрати ще більше.
Готові приймати перших туристів
Також з ідеєю туристичного бізнесу підприємці прийшли до Українського ветеранського фонду й отримали грант. Зрозуміло, що кафе чи ресторан не відкриють, адже банально не буде для кого постійно готувати. Але як щодо турів на равликову ферму?
Тож сьогодні ми вже готуємося приймати перших туристів, показувати та розповідати, як ростуть равлики, що для цього потрібно, які особливості цього бізнесу. А ще підготували місце для альтанки, в якій плануємо проводити різні дегустації. У нас буде власна піч для запікання равликів, це точно смачніше, ніж будь-які інші способи приготування. А далі – лише розвиватися та масштабуватися. Нам є, завдяки кому і для кого це робити.
Також читайте:
