Гороховий зерноїд
Зимують жуки в зерні у сховищах. На півдні Україні значна частина їх зимує в скиртах соломи, серед решток рослин, під корою дерев і в ґрунті. Масовий вихід жуків з горошин спостерігається за температури повітря +26…+28 °С, при +20°С – вихід більш розтягнутий у часі, при +15…+16°С і нижче – слабкий. Підвищена вологість прискорює вихід жуків із зерен. Жуки, що перезимували, з’являються у травні, концентруючись у садах, на квітучій черемсі (по краях лісосмуг), на бур’янах. На плантацію гороху потрапляють разом із висіяним насінням, але більша частина їх перелітає з місць зимівлі.Підвищена чисельність жуків на полях спостерігається наприкінці травня, у фазу утворення вусиків і особливо під час появи бутонів та на початку цвітіння. Жуки живляться пилком і пелюстками квіток.Досить активні жуки в жарку погоду (за температури не менш як +21°С), у похмурі дні, а також уранці та ввечері ховаються в квітках гороху або поміж стуленими молодими листками. Поля починають заселяти з країв, поступово охоплюючи всю площу. Відкладання яєць спостерігається з першої декади червні у степовій, з середини червня – у лісостеповій зонах. Самки відкладають яйця зверху на боби. Початок відкладання яєць спостерігається за температури +18°С, масове – при +26…+27°С. Плодючість самок становить від 70 до 220 яєць. Яйця добре помітні на зеленому фоні боба.
Цей жук завдовжки 4–5 мм, має тіло широкоовальної форми, приплюснуте, чорне з іржаво-сірим пухнастим покриттям. На елітрах помітні білуваті смуги, що утворюють скісні перев’язі. На кінці черевця проглядається рисунок у формі білого хреста. Самі ж надкрила дещо вкорочені і не прикривають два останні тергіти черевця. Очі опуклі. Одинадцятичленикові вусики дещо потовщуються до вершини. Перші три членики вусиків, гомілки та передні ноги червонуваті. Стегна задніх ніг із внутрішнього боку — з добре вираженим великим загостреним зубцем. Передні гомілки, лапки й вершини середніх гомілок червоно-жовті.
Яйця у горохового зерноїда бурштиново-жовтого кольору, видовжені, завдовжки до 0,6 мм із двома джгутикоподібними додатками. Личинка І віку (до першої линьки) червонувата, волосиста, з трьома парами добре розвинених тричленикових черевних ніг. Після першої линьки ці ніжки зникають, і в наступних віках (періодах між линьками) личинка стає типовою черв’якоподібною, безногою, світло-жовтою, С-подібно вигнутою, зі світло-коричневою маленькою головою, сильно втягнутою у потовщені груди, та недорозвиненими грудними ногами, які мають вигляд невеликих виростів-бородавок. Довжина дорослої личинки сягає 5–6 мм. Через кілька тижнів, перелинявши аж п’ять разів, личинка перетворюється на лялечку.
Ембріональний розвиток яєць триває 6-10 діб. Після відродження личинка прогризає стінку боба, потім тканину зеленого, часто недорозвиненого, зерна, в якому відбувається подальший повний розвиток личинки, лялечки і жука нового покоління. У зерно здатні проникнути кілька личинок, але виживає лише одна. У лісостеповій зоні розвиток личинки відбувається впродовж 36-37, лялечки – 25 діб, у степовій зоні – відповідно 29-36 і 13-18 діб.
У результаті живлення горохового зерноїда зменшується вага пошкодженого зерна, оскільки личинка під час свого розвитку виїдає великі порожнини, знищуючи близько половини ендосперму горошини. Виїдена частина зерна становить 30–35% його ваги, а в дрібнонасінних сортів і більше.
Захисні заходи в Україні проводять на основі інсектицидного протруйника — імідаклоприду — 1 л/т, із наступним унесенням комбінованого інсектициду, знову ж таки з діючими речовинами імідаклоприд і лямбда-цигалотрин (100 мл/га). Потім можливе ще кількаразове внесення інсектицидів із діючими речовинами хлорпірифос і циперметрин у нормі 1 л/га. Виробничники для успішного захисту культури чергують різні діючі речовини (неонікотіноїди та системну фосфорорганіку). Хлорпірифос — контактна діюча речовина з високим газовим ефектом, імідаклоприд — системний продукт, що має довготривалий ефект завдяки тому, що всмоктується в рослину, розподіляється нею і знищує шкідників, які з’являтимуться через 5–10 днів.
