Жужелиця хлібна мала
Жук 12 - 16 мм завдовжки, смолисточорний зі слабким металічним блиском. Надкрила опуклі, з глибокими дрібнокрапчастими борозенками. Вусики, гомілки, лапки бурочервоні. Яйця розміром 2 - 2,5 мм, овальні, молочнобілі. Личинка до 28 мм, має три віки, які відрізняються за розмірами головної капсули й тіла. У личинок першого віку ширина головної капсули становить 1,1 - 1,2 мм, другого – 1,65 - 1,85, третього – 2,25 - 3,1 мм; довжина тіла – відповідно 5 - 12, 10 - 20, 18 - 28 мм. Голова та грудні сегменти тіла личинок темнобурі, черевце личинок I, II і в середині III віку сірозелене, личинок, що закінчують живлення, – біле, а перед заляльковуванням – кремове. Лялечки відкритого типу, білі, знаходяться у земляній колисочці.
Iмаго до 16 мм довжиною, смолисто-чорнi, зверху опушенi, випуклi, паралельностороннi, видовженi, стрункi. Вусики, щупики, лапки, а у молодих iмаго i черевце вiд рудого до смолисто-бурого кольору. Голова добре виражена, лоб з боку внутрiшнього краю бiля очей з однiєю щетинконосною парою. Вусики короткi, опушенi, починаючи з четвертого членика. Надкрила паралельностороннi, їх довжина в 1,5 рази бiльше за ширину, а їх рiзкi борозенки з явними крапками. Боковий кант передньоспинки в заднiй частинi помiтно розширений, а її основа в густих крапках. Кiль, що поруч з елiплеврами надкрил на вершинi заходить на нижню поверхню надкрил. Переднi гомiлки мають передвершинну виїмку, а на верхiвцi i бiля основи виїмки є по однiй шпорi. Переднi лапки самцiв з 3 розширеними члениками.
Яйця до 2,5 мм довжиною, молочно-бiлi, овальнi.
Личинки останнiх вiкiв до 28 мм довжиною, комподеоподiбнi, видовженi, стрункi. Голова прогнастична, перший сегмент грудей темно-коричневий, iнша частина тiла вiд сiрувато-зеленого до кремового або бiлого кольору. Голова добре виражена, поперечна, в нижнiй її частинi, з кожного боку - поздовжнiй ряд щетинок (4-5). Мандибули масивнi, в 2 рази довшi за ширину в основi, їх внутрiшнiй край iз значним зубцем, а зовнiшнiй - з 2 щетинками. Вусики не довше мандибул, їх 3-й членик з 5 щетинками. Церки слабо хiтинiзованi, коротшi за 9-й сегмент.
Лялечки бiлi з добре вираженими ногами, ротовими органами i крилами. Бiля анального отвору 2 короткi шипи.
Зимують личинки різного віку в ґрунті на глибині 20 - 40 см. Можуть перезимувати і жуки, проте вони, як правило, заражені личинками мухифазії і гинуть навесні, перед вильотом паразита. Живлення личинок навесні розпочинається після розмерзання ґрунту і триває (залежно від їх віку та температурного режиму) 5 - 7 тижнів. Озима пшениця в цей час перебуває у фазі кущіння та виходу в трубку. На півдні України личинки можуть закінчити живлення ще восени або взимку. Заляльковування відбувається в земляних колисочках на глибині від 20 - 30 до 50 - 70 см у південних районах наприкінці квітня – на початку травня, в північній частині ареалу – у другій половині травня.
Розвиток лялечки триває 15 - 25 діб. Жуки починають виходити на поверхню ґрунту в період формування зерна озимої пшениці, масово – у фазі молочної стиглості. На півдні це спостерігається у другій половині травня – на початку червня, на півночі ареалу – в червні. Жуки ведуть переважно присмерковий спосіб життя. Вдень вони знаходяться у різних сховищах, а після заходу сонця піднімаються по стеблах до колоса, де вигризають спочатку зав’язь, а пізніше м’яке зерно пшениці. Живлення більшості жуків закінчується до настання жнив, після чого вони, особливо в жаркі посушливі роки, ховаються в ґрунт, залежно від його вологості та накопичення жирового тіла на глибину 10 - 50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Залежно від температури і особливо вологості ґрунту цей стан може тривати 20 - 30 діб і більше. Коли у ґрунтову камеру, де вони діапаузують, потрапляє волога, жуки знову стають активними. Вони з’являються на поверхні ґрунту зазвичай у другій половині серпня – на початку вересня. За сприятливих умов зволоження ґрунту жуки спарюються і відкладають яйця в спеціальні маленькі камери в ґрунті на глибині до 10 см. Одна самка відкладає 50 - 70, максимально – до 270 яєць. За посушливої погоди плодючість самок різко зменшується. Ембріональний розвиток триває близько 10 - 15 діб. Відродження личинок спостерігається залежно від умов зволоження ґрунту від кінця серпня до настання приморозків.
Шкідник розвивається в одній генерації.
Личинки об’їдають молоде листя сходів, залишаючи тільки жилки. Пошкоджені рослини мають «змочалений» вигляд. У місцях скупчення личинок рослини гинуть, а на посівах утворюються плями у вигляді «лисин». Після перезимівлі личинки поновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування.
За наявності 2 - 3 личинок восени або навесні, 3 - 5 жуків на 1 м2 влітку в період колосіння застосовують обприскування інсектицидами.
Поширена в Степу і Лісостепу аж до південної межі Полісся. За її чисельністю та шкодочинністю територію України можна поділити на дві зони: перша зона – постійної шкодочинності – охоплює Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, південні райони Кіровоградської області; друга зона – циклічної шкодочинності – північну частину Кіровоградської, Полтавську, Харківську, Черкаську, Київську, Сумську, Вінницьку, Чернівецьку та Закарпатську області.
Велике значення в зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційногосподарські та агротехнічні заходи, насамперед дотримання сівозмін, зменшення частки стернових попередників під озиму пшеницю до 5 - 10 %, своєчасне й без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток ґрунту за системою напівпару, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. При розміщенні пшениці після стернових попередників за умов достатньої вологості ґрунту в шарі розміщення насіння (не вище 14 - 15 %) – ефективна таксація рослин шляхом обробки насіння інсектицидами.
