Опис та характеристика рослини Хвощ польовий

Хвощ польовий
Хвощ польовий
Хвощ польовий
Хвощ польовий
Хвощ польовий
Переглянути інформацію щодо вирощування культури хвощ польовий.
Інша назва (народні назви): 
сосонка польова, хвойка, тінички..
Назва на латині: 
Equisetum arvense L..

Хвощ польовий (Equisetum arvense L.), місцеві назви — сосонка польова, хвойка, тінички. Багаторічна трав'яниста рослина родини хвощевих (Equisetaceae). СПіхви вузькодзвоникуваті, знизу ясно-зелені, зверху з темно-бурими трикутноланцетними зубцями і білою облямівкою на них.

Історія: 

Хвощі представлені переважно викопними формами. Вони виникли в девонському і досягли свого розквіту в кам'яновугільному періоді, утворивши найрізноманітніші форми — навіть гігантів заввишки близько 13 м. Сучасні хвощі нараховують близько 32 видів і представлені дрібним и формами — не більш як 40 см заввишки, з них 9 ростуть в Україні. Найпоширенішими тут є хвощ польовий, хвощ лучний, хвощ болотяний.

Використовується: 

Для виготовлення ліків використовують траву хвоща (Herba Equisetii), яку заготовляють влітку (червень — серпень), зриваючи її руками, зрізуючи ножем чи серпом або скошуючи косою, якщо зарості суцільні (в останньому випадку сировину перед сушінням перебирають, відкидаючи домішки, в тому числі й нелікарські види хвоща). Сушать траву в затінку на вільному повітрі, розстилаючи тонким (5 — 7 см) шаром на папері або тканині. Сухої трави виходить 20%. Готову сировину зберігають у сухому добре провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 4 роки. Трава хвоща є у продажу в аптеках.
Трава хвоща містить до 25% кремнієвої кислоти (як у вільному вигляді, так і у вигляді водорозчинних солей), флавоноїди еквізетрин, лютеолін-7-глюкозид, ізокверцитрин, лютеолін, кемпферол-7-диглікозид, кемпферол-3-глікозид, сапонін еквізетонін (близько 5%), алкалоїди (сліди), дубильні, смолисті й гіркі речовини, ситостерол, диметилсульфон, органічні кислоти (аконітова, щавелева, яблучна, лінолева), вітамін С (до 190 мг%) і каротин (до 4.7 мг%).
Галенові препарати хвоща польового виявляють багатобічну терапевтичну дію: сечогінну, кровоспинну, протизапальну та ремінералізуючу. Завдяки великій кількості силікатів у хвощі польовому він викликає активну проліферацію сполучної тканини, стимулює процеси петрифікації туберкульозних вогнищ, особливо у легеневій та нирковій тканинах, утримує в сечі рівновагу між колоїдами та кристалоїдами і тим самим заважає утворенню сечових каменів. Як сечогінний засіб хвощ польовий застосовують або у складі сечогінних чаїв при застійних явищах серцевого походження (пороки серця, серцева недостатність), при захворюваннях сечовивідних шляхів (пієліти, цистити, уретрити) та при ексудативному плевриті. Добрий терапевтичний ефект одержують при лікуванні атеросклерозу судин серця і головного мозку, сечокам'яної хвороби, уражень капілярних судин, а також туберкульозу легень і шкіри в процесі їхньої хіміотерапії. Як ремінералізуючий засіб хвощ польовий призначають людям похилого віку (кількість кремнію в організмі зменшується прямопропорційно старінню). Важливе значення має хвощ польовий і як кровоспинний засіб. Застосування його як кровоспинного засобу показане і дає добрий терапевтичний ефект при маткових, легеневих, носових і гемороїдальних кровотечах. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при кровотечах з сечових шляхів, зумовлених механічними факторами (пісок, камені). Успішно застосовують препарати хвоща при гострому і хронічному отруєнні свинцем (дезинтоксикаційну дію хвоща доведено експериментально) та при дизентерії. Заслуговують на увагу й відомості про те, що хвощ стимулює функцію кори надниркових залоз і тому його корисно вживати при аддісоновій хворобі. Широко використовують препарати хвоща польового і в народній медицині. Крім усіх вищезазначених випадків, їх вживають і при жовчнокам'яній хворобі, подагрі, ревматизмі, запаленні сідничного нерва, підвищеному тиску крові, при легких і середніх формах цукрового діабету. Не менше цінують хвощ польовий і як зовнішній засіб, застосовуючи його у формі настою полоскання при стоматитах і тонзилітах, примочки при хворобах шкіри (стригучий і сверблячий лишай, екзема), на гнійні рани і фурункули; ванни і припарки при виразці гомілки; сидячі ванни при нирковокам'яній хворобі і болях у ділянці сечового міхура; примочки і протирання обличчя при жирній і пористій шкірі. Траву хвоща польового використовують і в гомеопатії.

Лікарські властивості: 
Стебло: 
має генеративні і вегетативні. Перші – висотою 20–30 см, відмирають після достигання спор, другі – висотою до 40 см, зберігаються до кінця вегетації.Стебла двох типів: спороносні і безплідні. Спороносні пагони рожевобурі, соковиті, нерозгалужені, членисті, листки розміщені кільцями, зростаються між собою, утворюючи дзвоникоподібно потовщені піхви, що мають 8-10 чорно-бурих зубців. Спороносні пагони з'являються рано навесні і несуть на верхівках яйцеподібно-циліндричні колоски з спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після дозрівання спор спороносні пагони відмирають і рослина розвиває безплідні зелені пагони (7-50 см заввишки) . Безплідні пагони прості або розгалужені, з 6-12 ребрами і косо догори спрямованими багатогранними гілочками. Верхівки стебел без гілочок.
Листки: 
Листки - мутовчасті, у спороносних стебел недорозвинуті, у вигляді лусок, що зрослися в трубку, утворивши глечикоподібну піхву з 8-12 ланцетними гострими зубцями; у неплодоносних стебел - у вигляді декількох зелених ламких члеників. Піхви неплодоносних стебел 5-12 мм, зелені, з чорнуватими білооблямованими зубцями, довжина яких дорівнює половині довжини трубочки піхви. Гілки 4-5-гранні, розташовані кільцями; перше їх міжвузля довше за відповідну піхву стебла. Корінь - у вигляді почленованого кореневища, що проникає в грунт на глибину 30-100 см.Основна маса кореневищ знаходиться на глибині 30-60 см. На їх вузлах утворюються невеликі бульби, що містять запаси поживних речовин.
Коренева система: 
з бурувато-чорним, розгалуженим кореневищем, у вузлах якого утворююся кулясті бульбочки.
Насіння: 
Спорангії (5-10) розміщені на нижньому боці щитковндннх споролистків (спорофілів), зібраних у колоски на кінцях стебел спорофіта. спорофіта.
Розвиток: 
Сходить -зимують вегетаційні підземні стебла - кореневища, з яких рано з"являються плодоносні пагони із спорангіями. Спори проростають, утворюють заростки, на яких утворюються статеві органи. При заплідненні жіночої клітини виникає зигота, з якої розвиваються літні спорофітні рослини із зачатками кореневища. Вегетативне розмноження відбувається за рахунок утворення пагонів з кореневищ, що триває до пізньої осені. Відрізки кореневищ завдовжки 1 см здатні давати пагони. Достигає - у березні - травні, після чого плодоносні стебла відмирають.
Розмножується: 
спорами, які проростають у вологому ґрунті у межах температур 3–22°С, утворюючи нові рослини.
Сходи: 
з'являються із глибини до 50 см у березні–квітні.
Біологічні особливості: 

Спороносить у березні — квітні.Світлолюбна рослина.Глибина проростання -не більше 50 см

Екологічні умови: 

Деякі види містять в епідермісі силіцій, що надає стеблу жорсткості й міцності.

Проростає: 
Хвощ польовий росте в мішаних і листяних лісах як бур'ян на лісокультурних площах, лісосіках, розсадниках.
Поширюється: 
у понижених і вологих місцях, особливо на легких кислих ґрунтах. Хвощ польовий поширений майже по всій Україні, в степових районах України трапляється лише в долинах рік, у ярах і балках. Райони заготівель: Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська, Вінницька, Львівська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська і Закарпатська області. Запаси сировини значні.