Дивовижні властивості куркуми
Куркума довга (лат. Cúrcuma lónga, родина Імбирні) – це багаторічна трав’яниста рослина, що виростає заввишки до 1 м і утворює сильно розгалужені, бульбоподібні, м’ясисті, ароматичні кореневища.
Батьківщиною куркуми є територія Південної Азії, де в лісах можна зустріти дикорослі форми цієї рослини. Її збирають як лікувальну сировину та здавна використовують у традиційній індійській і китайській медицині. Значного поширення культура також набула як кулінарна приправа і харчовий барвник (у міжнародних маркуваннях має позначку Е 100), що надає стравам і напоям привабливого золотаво-жовтого кольору. Куркуму ще називають жовтим імбиром через схожість кореневищ цих рослин.
Листя в куркуми прикореневе, чергове, дворядне, чималих розмірів (завдовжки від 30 до 90 см, шириною від 15 до 18 см), просте, видовженої еліптичної форми, завужене на вершечку. Квітконіс виростає заввишки до 30–50 см й більше. У його верхній частині розташовані численні прилистки, забарвлені у різні кольори – від білого чи світло-зеленого до жовтого, рожевого чи навіть бузкового. У пазухах прилистків розвиваються самозапильні, трубчасті, неправильної форми жовтуваті квіточки, зібрані в суцвіття довжиною 12–20 см.
Цвітіння куркуми може тривати до 3-х місяців. У Східно-Азійському регіоні воно зазвичай починається в серпні. Кореневища викопують після в’янення листя, до настання холодів, наприкінці жовтня – у листопаді. Частину з них залишають на посадку наступного сезону, а решту, призначену для переробки та подальшого застосування, ретельно миють, варять, сортують, полірують, перетирають. Зберігають куркуму в паперовій або джутовій тарі, в темряві та не надто довго, оскільки під дією світла вона швидко тьмяніє і втрачає свій аромат.
В Індії куркума добре відома вже понад 4 тис. років. Уже на той час вона була однією з основних складових багатьох національних страв. Окрім того, куркуму використовували в ритуальних обрядах і аюрведичних практиках, оскільки вважалось, що їй властива магічна сила.
У наші дні Індія залишається головним постачальником куркуми на світовому ринку. На своїй території вона вирощує понад 80% усього врожаю цієї культури. Крім Індії, куркуму культивують у Китаї, Японії, В’єтнамі, Тайвані, на Філіппінах, у Камбоджі, Північній Африці та навіть у Перу.
Свіже кореневище куркуми має смолистий, трохи пекучий смак, підсушене – злегка пряний, з гірчинкою. Переважно його використовують у вигляді порошку, як фарбувальну спецію. Наприклад, у приготуванні приправи карі куркума з успіхом замінює найдорожчі у світі прянощі – шафран.
Якщо в Індії традиційно надають перевагу сушеній куркумі, для чого свіжі чи відварені кореневища рослини висушують і ретельно подрібнюють до стану порошку тонкого помелу темно-помаранчевого кольору, то в багатьох країнах Південно-Східної Азії, наприклад, у тайській кухні, вживають терті свіжі бульби куркуми.
У Західній Європі куркума не настільки популярна, але часто слугує замінником шафрану, а також використовується як барвник під час виготовлення сирів, олії, макаронних виробів, гірчиці, різноманітних приправ, рисових страв, концентрованих курячих бульйонів тощо. Порошок куркуми має теплий, гіркий смак, що нагадує чорний перець і вирізняється трохи різким, гірчичним ароматом.
Окрім застосування куркуми як спеції та барвника харчових продуктів, її використовують у косметології, парфумерній та косметичній промисловості. До ХХ сторіччя вона також застосовувалась для фарбування паперу, лаків, тканин (у жовтий і темно-помаранчевий колір), лікарських мазей.
Папір із куркуміном, відомий у хімії як куркумовий папір, відіграє роль лужного індикатора: під дією аміаку чи лугу він набуває синього або буро-зеленого кольору (за умови рН середовища = 8,6 одиниць). У кислому середовищі пігмент куркумін реагує на присутність солей борної кислоти зміною свого забарвлення на рожевий колір.
Оскільки куркума є порівняно недорогою, її часто використовують фальсифікатори для підміни шафрану. У цьому разі для перевірки справжності товару використовується лужна реакція (наприклад, з їдким натром).
Хоча в офіційній медицині куркума не використовується, її цілющі властивості відомі впродовж багатьох тисячоліть. У корневищі рослини знаходиться біоактивна фарбувальна речовина куркумін, що надає протиракову, антиоксидантну дію. Вона містить гостру і дуже ароматну оранжево-жовту ефірну олію (до 5%), що сприяє регенерації тканин і омолодженню шкіри. Є в куркумі вітаміни (А, С, групи В, К та ін.), цінні мінеральні сполуки, зокрема кальцій, фосфор, залізо, йод і цинк, фітонциди та інші цінні компоненти.
У народній медицині порошок, відвари та настоянки з куркуми призначали для покращення травлення, як препарат, що стимулює вироблення шлункового соку, допомагає в лікуванні респіраторних захворювань, а також у разі запальних процесів в суглобах. Використовують куркуму і для схуднення, оскільки вона прискорює процеси метаболізму з одночасним зниженням апетиту. Куркума зарекомендувала себе як імуностимулювальний, жовчогінний, протиінфекційний та антибактеріальний засіб. У разі депресії, знервованості, безсоння напій із теплого молока з медом і куркумою надаватиме ефективну заспокійливу дію.
Протипоказання куркуми пов’язані з підвищеною схильністю організму до кровотеч, вагітністю, дитячим віком (до 2-х років) та гострими хронічними захворюваннями (панкреатитом, гепатитом, гастритом, жовчнокам’яною хворобою).
Розмножується куркума вегетативно, частинами кореневища. Хоча рослина є доволі невибагливою, для хорошого росту й розвитку вона потребує тривалого теплого періоду з температурою в межах +20…30°С, довгого світлового дня та значної кількості річних опадів. Оскільки вегетаційний період куркуми складає від 7 до 9 місяців, культивування її у відкритому ґрунті доцільне лише в тропічних і субтропічних умовах.
У помірному кліматі її вирощують лише в закритому ґрунті (у теплицях, оранжереях тощо) або як горщикову культуру. У такому разі слід забезпечувати рослині регулярні поливи відстояною та підігрітою на сонці водою, досвічування під час короткого світлового дня, мінеральні підживлення багатими на фосфор добривами.
