Ревінь на присадибній ділянці
Ревінь або румбарбар (лат. Rhéum) – рід багаторічних трав'янистих рослин родини Гречкові, що об'єднує близько 60 видів. Деякі з них вирощують у Європі (переважно у Великобританії), Азії та Північній Америці (США) як овочеві культури.
Ревінь застосовувався в китайській медицині ще 5000 років тому. З території Азії, яка вважається його батьківщиною, ревінь поширився і Європою, де здобув неабияку популярність як харчова, лікувальна та дієтична рослина.
Навесні цей холодостійкий овоч з'являється на грядках одним з найперших, і в сезон весняного авітамінозу його стебла допомагають нашому організму поповнити запаси таких вітамінів як А, В, С, Е, Р, К. Окрім вітімінів, у них містяться також важливі органічні кислоти (яблучна, щавлева, лимонна, бурштинова), бета-каротин, пектинові речовини, танін, клітковина, фолієва кислота та мікроелементи (калій, кальцій, фосфор, магній, залізо, мідь, цинк).
Зовні розлогі прикореневі розетки ревеню нагадують лопух – велике лапате листя рослини дуже подібне до лопухового і за кольором, і за формою. Проте стебла ревеню (ніжки листків), на відміну від лопуха, мають забарвлення від темно-рожевого до червонуватого кольору. Вони сягають заввишки від 0,2 до 1,5 м.
Саме їх і використовують в їжу. Кислий смак стебел ідеально підходить для солодкої випічки, тому найчастіше вони слугують начинкою для пирогів. Також із черешків варять компоти, киселі, повидло, роблять цукати.
Корені та листя ревеню токсичні (через велику концентрацію в них щавлевої кислоти), але їх широко застосовують у народній медицині для компресів у разі травм, відварів у разі захворювань очей, як антисептичний, жарознижувальний засіб тощо. До того ж ревінь – чудовий медоніс. І, приваблюючи до себе комах, він сприяє запиленню всього саду. А посадити ревінь у своєму саду зовсім нескладно.
Ревінь – рослина надзвичайно невибаглива. Легко переносить морози та посуху. Він любить солнце й вологу, хоча доволі добре росте й у затінку. Може рости на одному місті до 10–20 років без якогось особливого догляду. Але вже десь через десять років інтенсивність його росту почне неухильно зменшуватись, тому краще до того часу посадити нову рослину.
Вирощувати ревінь можна як з насіння, так і вегетативно. Зараз селекціонери пропонують широке сортове різноманіття цієї культури, і вже на другий-третій рік можна отримати гідний урожай. З ранньостиглих сортів найвідомішими є «Лідер» (ТМ «Насіння України», вегетаційний період 35–45 днів), «Вікторія» (ТМ HEM ZADEN, вегетаційний період 30–40 днів).
Висівати насіння ревеню можна як у вересні, коли воно щойно дозріло, так і пізніше, з настанням заморозків. Насінини закладають у ґрунт на глибину 2–3 см. Рекомендовано попередньо замочити посівний матеріал на 10 годин для кращого проростання.
Вегетативне розмноження ревеню здійснюють поділом кореневища чотири- чи п'ятирічної рослини. Цю процедуру проводять навесні або рано восени (до підмерзання ґрунту). Кореневище розділяється на кілька частин так, щоб на кожній з них було не менше двох бруньок. Під час посадки ці бруньки слід заглибити в ґрунт на 1,5 см. Потім землю навколо рослини ущільнюють і добре поливають, після чого краще її замульчувати.
За перший рік розвитку ревінь утворює розетку з 5–7 листків. Квітконоси з'являються лише на другий рік. Пізньої осені, зі зниженням температури до 0°С, рекомендується зрізати всю трав'янисту надземну частину рослини, оскільки вона все одно вимерзне. А ось кореневище ревеню здатне витримувати морози до – 35°С.
Під час інтенсивного росту ревеневого листя (наприкінці квітня – початку травня) рослині потрібно забезпечити достатню кількість вологи. Своєчасний рясний полив сприяє якнайшвидшому розвитку та зростаню черешків. Незайвим буде і щорічне підживлення ревеню органічними речовинами. Весняне перекопування ґрунту навколо куща також є бажаним для кращого розвитку рослини.
Як один із способів збереження життєвих сил ревеню, практикується зрізання квітконосного пагона (до початку цвітіння). Його зрізають біля самої основи, щоб уникнути загнивання кореневища. У тому разі, якщо потрібно зібрати насіння, на рослині (три- або чотирирічного віку) залишають 1–2 пагони.
Збирати стебла можна вже на другий, третій рік розвитку рослини. Рекомендується зрізати не все листя, щоб дати можливість ревеню відновити свої сили. Термін зберігання черешків у необробленому вигляді досить обмежений, через кілька днів вони починають в'янути. Але заморожений ревінь зберігається досить довго. Висушений ревінь також зберігає всі свої цінні властивості протягом тривалого часу.
Корисних властивостей у цієї культури чимало, але вживати її можуть не всі. Через значний вміст кислот ревінь протипоказаний людям, які страждають на шлунково-кишкові захворювання з підвищеною кислотністю (зокрема на виразки шлунку чи дванадцятипалої кишки) та геморой, жовчнокам'яну й сечокам'яну хворобу, не рекомендується він і вагітним.
Ревінь є одним з найулюбленіших овочів англійців, які готують з нього традиційні національні страви: муси, пудинги, желе, ревеневий фул, ревеневий крамб тощо.
Широко застосовують ревінь і в косметології. Завдяки наявності в ньому значної кількості різних кислот, ревеневий сік використовують для відбілювання, тонізування та освіження шкіри, а також для фарбування волосся.
