Культура фундук (особливості вирощування та зберігання)

Окультурена форма ліщини - фундук, належить до роду Ліщина (Corylus) сімейства Березові. У культурі вид відомий близько 2000 років, ареалом походження вважається узбережжі Чорного і Середземного морів. Навіть назва «фундук» походить від грецького слова «pontikos», що в перекладі означає «з чорного моря».

Цей багаторічний дерев'янистий чагарник росте в висоту до 3 - 5 м, в залежності від сорту і штучного формування крони. Листя - овальної або серцеподібної форми, темно-зеленого кольору. Восени вони набувають яскравого забарвлення жовто-червоних тонів, що надає їм дуже привабливий декоративний вигляд.

Фундук є рослиною, що володіє роздільностатеві квітками. Чоловічі суцвіття можна побачити на чагарнику ранньою весною, вони нагадують сережки-підвіски. Жіночі суцвіття, навпаки, виглядають непоказно, нічим не відрізняючись від звичайних ростових нирок. Цвітіння чагарнику починається рано (як правило, в березні), до появи листя, як тільки температурний режим встановиться в середньому до 12 ° С. У зв'язку з тим, що жіночі і чоловічі суцвіття не цвітуть одночасно, існує ризик продуктивного самозапилення рослини. Тому, щоб бути впевненим в майбутньому врожаї, необхідно висаджувати кілька взаємо запилюють сортів фундука, по можливості не менше 10 екземплярів. Запилення деяких сортів здійснюється також вітром (перехресно) і за допомогою комах.

Плід фундука представлений горіхом в твердій дерев'янистої шкаралупі, обгорнутий листової плюской, що дозріває до осені. Ядро горіха має дві м'ясисті сім'ядолі, вкрите оболонкою, яка легко злущується.

При вегетативному розмноженні фундук вступає в фазу плодоношення вже на 3-4-й рік. Найбільші врожаї горіхів чагарник дає у віці 10 - 35 років, що становить, в середньому, з одного куща від 5 до 10 кг. Фундук - відомий довгожитель, живе до 100 і більше років.

Цінність і поживність горіха порозуміються складом його вмісту: 60-70% складають жири, 15-20% припадає на білки, а 6-10% - на вуглеводи. Гліцериди олеїнової, стеаринової, пальмітинової кислот, що містять в фундуку, мають цілющі лікарські властивості. Ці складні ефіри здатні зменшувати кількість холестерину в крові, перешкоджати розвитку судинних захворювань, зміцнювати імунну систему. Наявність вітамінів групи А, В, С, Д, Е, а також багатьох хімічних елементів дозволяє широко використовувати горіхи фундука в харчовій промисловості в якості цінного поживного елемента.

Рослина досить швидко формує потужну кореневу систему, що дозволяє йому навіть на самих малородючих і мізерних грунтах відмінно розвиватися і плодоносити. Фундук успішно вирощують практично в усіх грунтово-кліматичних зонах. Подібна універсальність не могла не привернути до себе селекціонерів.

Найкращими ґрунтами для фундука є чорноземи різних типів, сірі лісові ґрунти, темно-каштанові супіщаного і суглинистого механічного складу. Сухі піщані та перезволожені, заболочені ґрунти не придатні для закладання плантацій.

Поле, призначене під посадку плантації фундука, має бути очищене від бур'янів, особливо багаторічних. Рекомендується почати підготовку поля за два роки перед посадкою саду. На полях, які оброблялися (використовувалися), досить механічної обробки ґрунту, але на занедбаних ділянках, які були порожні, слід використовувати гербіциди. Гарними попередниками фундука є багаторічні трави та бобові за умови внесення перегною (40 т/га). Ці рослини найкраще сприяють знищенню бур'янів, збагаченню ґрунту азотом та іншими поживними речовинами.

При закладці плантації з великою відстанню між кущами та якщо в майбутньому ви не плануєте ущільнювати рослини в міжряддях немає потреби застосовувати перегній на всій площі поля. Адже на той час, коли розростеться коренева система кущів, перегній мінералізується і рослини не матимуть із цього великої користі. Досить буде тоді застосувати перегній або компост тільки в рядах висаджених дерев або безпосередньо навколо дерев у діаметрі 1,5-2 м.

Посадку фундука можна проводити восени (вересень-жовтень) або ранньою весною, одразу після відтавання ґрунту і до кінця квітня.

На родючих ґрунтах слід використовувати схему з великими інтервалами, а на слабких — з меншими. Відстань посадки залежить від форми вирощування фундука, а також від того, які машини та знаряддя використовуються при догляді й збиранні врожаю. Саджанці, які планується вирощувати у формі куща, вимагають більше місця, а в формі дерева — менше. Стандартна схема посадки 5 м між рядами і 4 м між деревами в ряду на родючих ґрунтах або 5 м між рядами і 3 м між саджанцями на слабких ґрунтах.

Дворядні смуги зі схемою посадки 3,5х1,5х1,75 або зі схемою посадки 3,5х1,75х2,0 також можливі, але через кілька років доведеться видалити кожен 2-й саджанець у рядах, а надалі — видалити один із рядів.

Сіянці фундука висаджують у дворічному віці. Викопувати і пересаджувати їх краще навесні. Довжина їх кореневої системи при цьому має дорівнювати 22—25 см. Після викопування відбирають придатні для висаджування сіянці, що мають висоту не менше 15 см і товщину кореневої шийки 3 мм і більше, а решту бракують. Придатні для садіння сіянці прикопують. Під час перевезень і висаджування слід вживати заходи, щоб не допускати підсушування кореневої системи.

Вегетативне розмноження. Фундук розмножують відсадками, зеленими живцями, кореневищами, поділом куща і щепами. Для вегетативного розмноження використовують тільки апробовані маточні кущі сортів фундука.

Розмноження відсадками. Спосіб розмноження фундука відсадками полягає в укоріненні молодих пагонів або гілок без відокремлення їх від материнського куща. У практиці застосовують три способи розмноження відсадками: відсаджування в канавки (або дужкою), горизонтальними пагонами (розкладками) і підгортанням вертикальних пагонів.

Техніка розмноження фундука відсадками досить нескладна. При розмноженні відсаджуванням у канавки восени або рано навесні біля куща викопують канавки глибиною 10—15 см, довжиною 40—80 см (залежно від довжини пагонів, які укладають). У канавки укладають пагони, прикріплюючи їх до дна дерев'яними гачками. Верхню частину пагонів виводять назовні і прив'язують їх до вертикальних кілків. Після цього канавки засипають землею, змішаною з перегноєм, і поливають. Після поливу земля осідає і створюється вологе середовище, необхідне для утворення коренів. Перед укладанням пагона в канавку з нижнього його боку роблять глибокі поперечні надрізи кори (до деревини). Якщо із землі виходить висока верхівка, її зрізують, залишаючи частину заввишки 50— 60 см. Найінтенсивніші корені у відсадків утворюються в місці згину пагона.

Недоліком цього способу розмноження є те, що з одного пагона одержують лише один відсадок.

Застосовуючи другий спосіб — розмножування горизонтальними пагонами можна одержати 3—5 відсадків з кожного пагона. Для цього восени або рано навесні добре розвинені однорічні пагони прикріплюють до дна неглибоких канавок, але нічим їх не вкривають. Роблять це дуже дбайливо, щоб усі бруньки на пагоні збереглися і лишилися неушкодженими. У червні майже кожна брунька утворює вертикальний пагін. Кращі з них, що досягають 12—15 см, підгортають на дві третини висоти. Перед першим підгортанням на горизонтально укладеному пагоні роблять надрізи кори до деревини. Протягом літа пагони підгортають 2—3 рази.

Вертикальні пагони, розміщені ближче до основи відсадка, ростуть швидше, а тому їх слід прищипувати на висоті 35—40 см. Після укорінення їх відокремлюють з частиною горизонтального відсадка і висаджують у розсадник на один рік, а більш розвинені — безпосередньо в сад.

Застосовуючи ці способи відсадкового розмноження фундука, закладати відсадки краще всього навесні у квітні в період розпукування бруньок. У цей період гілки й пагони добре гнуться і не ламаються. А взагалі закладання відсадків дужкою можна провадити протягом всього вегетаційного періоду.

Розмноження фундука підгортанням вертикальних пагонів найкраще застосовувати на спеціальних маточних відсадкових плантаціях, які закладають із найцінніших сортів. Кущі на таких плантаціях розміщують за схемою ЗХІ м. Таке розміщення дає можливість повністю механізувати обробіток міжрядь і частково процес підгортання.

У розсадниках степової зони кущі фундука висаджують у борозни на глибину 15—20 см, що сприяє поліпшенню умов зволоження, і Кущі, зрізані на другий або третій рік після висаджування, дають на відсадкових плантаціях дуже розвинену поросль, яку підгортають протягом літа 2—3 рази. Перший раз підгортають у кінці травня — у першій половині червня, Коли висота рослин досягає приблизно 25 см. Угміру їх росту підгортання повторюють, але так, щоб третина верхівки не була засипана землею.? Висоту горбка доводять до 50 см.

Перед першим підгортанням для кращого утворення коренів паростки біля основи двічі чи тричі перетягують м'яким дротом. Близько 25 % паростків куща залишають без перетяжок .для кращого живлення кореневої системи. Дуже високі паростки прищипують.

Застосування цього способу дає можливість одержати від одного куща від 10 до 20 добрих відсадків. З гектара зрошуваної відсадкової плантації можна щороку одержувати до 50 тис. саджанців фундука.

Б. О. Сабан у своїх дослідах, застосовуючи спосіб горизонтального відведення пагонів, одержав 70 тис./га укорінених відсадків, вертикального — 53 тис./га, а дужкою — всього 20 тис./га (Львівський сільськогосподарський інститут).

Недоліком розмноження фундука укоріненням вертикальних відсадків є те, що нові молоді пагони відростають у фундука слабо і пагони, які б були придатними для обгортання, можна одержати не кожен рік, а тільки через рік, або навіть і два роки.

Своєчасне і достатнє зрошення протягом усього вегетаційного періоду не тільки підвищує якість відсадків, а й сприяє збільшенню їх виходу з одиниці площі на 30— 40 %. В. В. Воронцов, У. Г. Штейман радять перший полив провести нормою 100—150 м3/га, другий — 200—250, а потім по 1200—1400 м3/га.

Протягом багатьох років ми одержуємо велику кількість відсадків, використовуючи для цього старі скелетні гілки, які підлягають видаленню. Для таких гілок залежно від розміру їх крони викопують неглибокі траншеї завдовжки 1,5 м, завширшки 1 м і завглибшки 12—18 см. У таких траншеях закріплюють крону скелетних гілок. Гілки крони рівномірно розкладають на дні ями і прикріплюють дерев'яними гачками, а їх верхівки підв'язують до вертикальних кілочків. Потім їх засипають пухкою землею так, щоб укладені гілки знаходились на глибині 25—27 см. Якщо підв'язані до кілочків верхівки надто високі, їх зрізують секатором, залишаючи надземну! частину заввишки не більше 50—70 см. Надземну частину відсадка укорочують також рано навесні наступного року. Це сприяє кращому утворенню коренів і галуженню надземної стеблової частини відсадка. Після такого обрізування на них утворюються добре розвинені пагони заввишки 30—60 см. З них заготовляють живці для щеплень та бруньки (вічка) для окулірування.

При всіх способах розмноження фундука відсадки добре укорінюються лише в районах з достатнім зволоженням. У посушливих районах треба обов'язково застосовувати поливи і мульчування горбків. Поливають відсадки протягом літа три-чотири рази при нормі 600—1000 м3 води на 1 га. Для мульчування використовують торф, перегній, листя або осоку. При підгортанні краще застосовувати чорнозем у суміші з перегноєм.

В. В. Лебєдєв і А. І. Онучак для розмноження фундука рекомендують підгортати кращі маточні кущі пухкою землею. Це сприяє активному утворенню порослі, яка після підгортання до осені добре вкорінюється. Ці ж дослідники рекомендують підгортати також і ті кущі, у яких скелетні стовбурці зрізані на пень для омолоджування, що дає можливість ^використовувати для розмноження частину порослі, яка вкоренилась, причому таку поросль слід висаджувати у розсадники на 1—2 роки.

С. Н. Кузнецов запропонував досить оригінальний спосіб розмножування фундука окуліруванням з наступним переведенням щепленої частини на власні корені. Цей спосіб полягає в тому, що з насіння фундука або дикої ліщини вирощують сіянці, потім окулірують їх тим сортом, який намічено для розмноження. Одержаний культурний пагін пригинають і присипають землею. У наступному році він добре вкорінюється, після чого його можна використовувати для висаджування на постійне місце. Частину культурного пагона, що вкоренився, розміщену ближче до місця щеплення, залишають. На ній утворюються нові пагони, які також укорінюються, після чого їх використовують для садіння. Це дає можливість на несортових сіянцях фундука або ліщини виростити сортовий матеріал, а також найраціональніше використати живці цінних культурних сортів.

Викопують відсадки восени або навесні. Восени — після закінчення вегетації, звичайно у жовтні, навесні—перед розпукуванням бруньок. Викопувати починають з відсадків, розміщених на краях горбка. Для цього вздовж відсадка роблять вертикальну щілину на 7—10 см глибше укладеної гілки материнського куща. Потім загостреним дерев'яним кілком у цю щілину відсипають землю, частково звільняючи від неї корені відсадка. Після цього під відсадок заглиблюють лопату і повільно піднімають його разом із землею, яку струшують. Відсадок і товсті корені відрізують секатором. Так само викопують і решту відсадків. Найкраще цю роботу виконувати удвох.

Викопані відсадки розрізують секатором на частини, але так, щоб кожна з них мала корені і стеблові пагони. Потім їх сортують за ступенем укорінення, прикопують і згодом висаджують у шкілку.

Викопуючи вертикальні відсадки, спочатку лопатою відкидають землю з краю горбків, а потім дерев'яним кілком руйнують весь горбик, звільняючи корені від землі. Після цього садовим секатором або ножівкою якнайнижче зрізують кожен відсадок окремо. Ті відсадки, які були перетягнуті дротом, краще не зрізувати, а відламувати, нахиляючи їх.

Розмноження зеленими живцями. У наших дослідах з висаджених в оранжереї 723 здерев'янілих (зимових) живців фундука вкоренилося лише 9, або 1,2 %. Результати дослідів свідчать про те, що зимові живці можуть укорінюватися, проте потрібні ще дальші дослідження з метою вивчення техніки і умов живцювання.

Перспективнішим є зелене живцювання. Проведені нами дослідження показали, що після обробки зелених живців гетероауксином і висаджування їх у холодний парник кількість укорінених рослин сорту Україна 50 становила 90 %, Піонер 66 — 90, Радянський 86 — 77, Степовий 83 — 70%.

Розмноження поділом куща. Спосіб розмноження поділом куща полягає в тому, що викопаний або викорчуваний кущ фундука розрубують на частини з таким розрахунком, щоб кожна з них мала корені і пні заввишки 15—20 см. Такі частини куща добре приживлюються, тому їх звичайно висаджують відразу на постійне місце. Спосіб цей має обмежене застосування. Так, наприклад, його застосовуюсь при розріджуванні густих плантацій шляхом видалення частини кущів.

Розмноження щепами. Фундук можна щепити живцями. Це роблять навесні, застосовуючи способи, відомі у садовій практиці: вприклад, у розщіп і за кору. Найкращі результати дає щеплення за кору під час повного весняного сокоруху. У цей період можна також окулірувати вічками, що проростають, але найчастіше це роблять під час літнього сокоруху (в південних районах степової зони, на Південному березі Криму і в Карпатах — у липні, у Лісостепу і в північних районах Степу — першій половині серпня). При цьому слід пам'ятати, що зростання прищеп і вічок з прищепою у фундука відбувається не гірше, ніж, наприклад, у яблуні або груші, якщо дотримуватись усіх правил щеплення.

Живці для весняних щеплень і окулірування заготовляють взимку і зберігають у льодовні або в буртах під снігом. Для літніх окулірувань їх заготовляють не пізніше як за 20—24 години до використання. Від заготівлі до використання живці для літнього окулірування зберігають у льодовні в посудині з водою, у вологому моху або мішковині.

Як підщепи для щеплень і окуліровок можна використовувати сіянці популяцій фундука, ліщини звичайної, різнолистої і ведмежої.

Для більшої гарантії приживлюваності рекомендується окулірувати двома вічками. Якщо обидва вічка, або хоч одне з них приживляться, такий саджанець використовують для садіння.

Щоб запобігти висушуванню, місця зрізів обв'язують поліхлорвініловою плівкою або лейкопластирем.

Догляд за фундуком, окрім обрізки, включає в себе прополювання, полив, мульчування, підживлення та обробку проти шкідників.

Так, ґрунт у пристовбурних колах потрібно періодично рихлити на глибину 10-15 см, знищуючи при цьому бур'яни, та мульчувати сухою травою, торфом або тирсою.

Полив фундука важливо проводити в посушливі періоди з розрахунку 10 л води на кожну рослину. Особливо необхідно забезпечити фундук вологою в червні-липні, коли закладаються генеративні органи врожаю наступного року.

Добрива. Органічні добрива (5 кг перегною або компосту на кожну рослину) вносять один раз у 2-3 роки. Хороші результати для підвищення врожайності дають азотні підживлення сечовиною або аміачною селітрою (100 г на кущ) навесні та на початку літа. Комплексні добрива з повним набором макро- і мікроелементів вносять 2 рази на сезон.

Пристовбурне мульчування є важливим агротехнічним прийомом, що дозволяє забезпечити рослині збереження вологи й доступ повітря. Можна використовувати пристволову землю в комплексі з тирсою, бажано не хвойних порід дерев, у співвідношенні 50:50. Можна так само застосовувати перегній у комплексі з тирсою в співвідношенні 50:50.

За терміну дозрівання різновиди фундук ділять на:

• ранні (друга половина серпня);
• середні (кінець серпня - перша половина вересня);
• пізні (кінець вересня - початок жовтня).

Тому термін достигання горіхів скоріше залежить від типу сорту. І на півдні, і в середній смузі ліщина одного терміну дозрівання будуть заспівати в один час. Разом з тим різновиди культури районує по регіонах, і один і той же сорт в різних областях може встигати в різний час.

Горіхи фундука добре зберігаються за умови їх збору у фазі повної стиглості. Зараз переважно застосовують ручне збирання горіхів після того, як вони повністю осипаються на землю. Дуже мало фермерів обривають горіхи безпосередньо з кущів або дерев.

До початку збору плантацію потрібно ретельно очистити від бур'янів і будь-якого сміття. При дерновій або дерново-перегнійній системі утримання ґрунту траву в саду низько скошують і вивозять. Така підготовка плантації полегшує як ручне, так і механізоване збирання врожаю. Горіхи краще не струшувати, а дочекатися повної стиглості й природного опадання.

Дозрівання горіхів фундука починається з третьої декади серпня і триває до середини жовтня. Оптимальна дата збору врожаю може бути визначена на підставі зміни кольору шкаралупи, потемніння оболонки та легкого відділення від неї горіха. Збирання може бути виконане за один або кілька разів.

Все частіше аграрії звертають увагу на механізований збір фундука, оскільки існує необхідність прискорення збору горіхів і зниження витрат на робочу силу. Можливостей механізованого збирання дуже багато — від простих вібруючих механізмів для струшування до комбайнів для збору опалих плодів під деревами. Використання таких машин є економічно виправданим на плантаціях загальною площею від 3-4 га і більше.

Наразі виробники тестують різні способи збору, використовуючи доступні механізми. Проте частіше за все фермери використовують вентилятори, за допомогою яких можна видаляти як листя, так і оболонки горіха. При цьому опалі горіхи видувають з машини в міжряддя на вали та збирають вручну або завантажують на причіп.

На великих плантаціях часто зустрічаються горіхові комбайни зі всмоктувальними соплами, що працюють за принципом пилососа. Це такі машини, як CIMINA 120 і CIMINA 200, з продуктивністю 200 кг/год. Збір ґрунтується на всмоктуванні горіхів, а з ними й оболонок, листя та іншого сміття соплами. Після цього вся ця маса підлягає попередньому очищенню за допомогою провіювання. Після очищення горіхи подають на причіп або пакують у мішки.

Додатковим рішенням є комбайни для збирання та очищення горіхів італійської компанії GF Costruzioni Macchine Agricole, JOLLY 1800, JOLLY 2800 і самохідний SUPER JOLLY. Першим двом потрібен трактор із потужністю не менше 40 к.с.

Комбайни типу JOLLY можуть бути розміщені в передній або задній частині трактора і приводяться в рух за допомогою вала відбору потужності.

Вони вигрібають горіхи з рядів у міжряддя за допомогою барабанів із гумовими лопатями, а обертові пластикові гребінці згрібають плоди та подають їх на металеві ролики для очищення. На роликах виконується відділення залишків оболонок від горіхів, далі горіхи транспортуються в контейнер або на причіп.

Зібрані горіхи розстеляють на сонці або в добре провітрюваному сухому приміщенні. Після підсихання плеска легко відділяється. Якщо немає спеціальної машини, то горіхи відокремлюють від плески на молотарці, великі шматки плески вичісують граблями, а дрібні провівають. Очищені горіхи висушують до стандартної вологості, яка не повинна перевищувати 12%. При температурі 15-22 °C і щодобовому перемішуванні для досягнення такої вологості знадобиться трохи більше тижня.

При вологій погоді горіхи сушать у сушарках з активною вентиляцією. Температура повітря в сушарці не повинна перевищувати 40 °C. Висушені горіхи зсипають у мішки для реалізації або перевезення в переробні цехи та на підприємства.

Висушені нелущені горіхи зберігаються значно краще, ніж лущені. За умови правильного зберігання (при постійній низькій вологості) горіхи не втрачають смакові якості до 3 років.

Після повного дозрівання фундук в ідеальному стані зберігають в шкаралупі при температурі від 3 до 12 °C в сухому і темному місці (протягом року) за умови сухості повітря або при ще більш холодних температурах — від 0 до 3 °C (до 3 років). Зберігати фундук у шкаралупі краще в паперових або тканинних мішках і пакетах.

При зборі врожаю ґрунт під рослинами сильно ущільнюється. Тому необхідно його одразу ж розпушити. Також можна додатково полити та підживити фосфором і калієм (або деревною золою), адже фундук до морозів буде продовжувати вегетацію, зокрема продовжувати диференціацію бруньок і готувати урожай майбутнього року.

 Горішки можна зберігати до 2 років без втрати смакових якостей. Головне — добре висушити й зберігати плоди за належних умов.