Ліщина звичайна

Рослина ліщина (лат. Corylus) належить до роду листопадних чагарників або дерев родини Березові. У роду близько 20 видів, що виростають у Євразії та Північній Америці й утворюють підлісок у хвойно-широколистяних лісах. Найпоширеніший у культурі вид ліщина звичайна, або лісовий горіх. Такі культурні види ліщини, як ліщину понтійську, велику та звичайну часто називають фундуком.

Ліщина є однією з найдавніших культурних рослин Європи. Упродовж багатьох століть ліщину вирощували в Туреччині, Іспанії, Італії, Франції, Німеччині й навіть у Великій Британії. У Росії плоди ліщини з'явилися в 1773 році в результаті обміну на шкіру й оксамит. Назва «ліщина» походить від «лѣска» й означає українською «лісовий горіх».

У висоту ліщина може сягати 7 м. У неї куляста або яйцеподібна крона з конусоподібною верхівкою. Листя у ліщини велике, широкоовальне або кругле, із зазублинами по краях. Квітки одностатеві й однодомні: чоловічі квітки розвиваються з осені й утворюють густі циліндричні сережки, розташовані на коротких гілочках. Навесні вони розпускаються ще до появи листя. Жіночі квітки утворюють брунькоподібні суцвіття й розташовуються по дві в пазухах приквітків. Зацвітає ліщина в кінці березня або на початку квітня і дає величезну кількість пилку, який є основним кормом бджіл після зимівлі. Квітуча ліщина прикрашена і квітками, і золотистими сережками.

Плід ліщини – невеликий (приблизно 2 см у діаметрі) кулястий жовто-коричневий однонасінний горіх, оточений надрізаним трубчастим покривом (кожушком) і дерев'янистим насінником. Дозрівають горіхи в серпні. Віддає перевагу горіх ліщина помірному й субтропічному клімату. Її плантації можна побачити на півдні Європи, на Кіпрі, в Туреччині, Грузії, Азербайджані, Білорусі, Україні та середній смузі Росії. На жаль, в аматорських садах ліщину поки можна зустріти не так часто, як інші плодові чагарники – черемху, обліпиху, шипшину, глід, актинідію й інші. 

Ліщина добре плодоносить  на родючих, гумусових ґрунтах. Потрібно віддавати перевагу лесовим, чорноземам, бурим та глинисто-піщаним ґрунтам. Фундук гірше росте на надто важких, вологих і холодних та сухих ґрунтах, піщаних, гравійних, бідних на вміст гумусу і мінералів. Добре, щоб рівень ґрунтових вод  був не більше 1,2 м. Фундук вимагає ґрунтів, близьких до нейтральних або нейтральних (рН 6,5-7,1).
Перед посадкою рекомендується проводити аналіз ґрунту. Його результати дадуть повну інформацію про кількість поживних речовин і фізичні властивості ділянки, на якій ми будемо садити плантацію.

Поле для майбутньої плантації подібно до інших видів плодових рослин. Добре б, щоб у сезон, що передує посадці ліщини, ґрунт має бути доведений до правильного значення вапнуванням. Рекомендується магнієве вапно, що збагачує його цінним магнієм. На більш важких ґрунтах можна використовувати оксид кальцію, а на більш легких - карбонат кальцію. Дози визначаються на основі результатів аналізу ґрунту. Після вапнування, на полі проводиться глибока оранка і залишається ґрунт на зиму в борозні. У наступний вегетаційний період підготовка ґрунту для посадки  ліщини може полягати в вирощуванні коренеплодів з попереднім внесенням гною (близько 50 т/га) з додаванням мінеральних добрив або на вирощування бобових рослин для приорання, а також з додаванням мінеральних добрив. Після збору коренеплодів рекомендується оранка або культивування та застосування додаткових доз мінеральних добрив з подальшим боронуванням і щонайменше 3-тижневим відпочинком ґрунту перед посадкою ліщини. На більш ранній термін збирання коренеплодів ми виконуємо глибоку оранку з посівом мінеральних добрив, культивуванням і боронуванням. 

Для посадки вибирають саджанці ліщини без листя, з 3-4 міцними пагонами діаметром не менше 1-1,5 см, із добре розвиненою кореневою системою. Довжина коренів має бути не менше 50 см, але перед посадкою їх обрізають до 25 см. Якщо ви збираєтеся садити кілька кущів, то розміщуйте їх на відстані 4-5 м один від одного в ряду при міжряддях близько 6 м.

Готують посадочні ями за місяць, щоб ґрунт у них устиг осісти й ущільнитися. Якщо ґрунт на ділянці родючий, то досить буде ями глибиною й діаметром 50 см. У бідному ґрунті глибина і діаметр ями мають бути не менше 80 см. Перед посадкою яму заповнюють родючою сумішшю – ґрунтом із верхнього шару, змішаним із 15 кг перепрілого гною і двома склянками деревної золи або 200 г суперфосфату. Непогано кинути в яму кілька жмень землі з-під лісової ліщини. 

Готують посадочні ями за місяць, щоб ґрунт у них устиг осісти й ущільнитися. Якщо ґрунт на ділянці родючий, то досить буде ями глибиною й діаметром 50 см. У бідному ґрунті глибина і діаметр ями мають бути не менше 80 см. Перед посадкою яму заповнюють родючою сумішшю – ґрунтом із верхнього шару, змішаним із 15 кг перепрілого гною і двома склянками деревної золи або 200 г суперфосфату. Непогано кинути в яму кілька жмень землі з-під лісової ліщини. 

По центру ями формують пагорб, встановлюють на нього саджанець, кореневу систему якого перед посадкою занурюють у глиняно-гнойову бовтанку. Саджанець потрібно розташувати таким чином, щоб коренева шийка після закладення виявилася вище рівня землі на 5 см. Яму засипають, поверхню утрамбовують, поруч забивають кілок і підв'язують до нього саджанець, після чого рослину рясно поливають, витрачаючи від 3 до 5 відер води, незалежно від того, в суху чи вологу землю ви посадили рослину. Коли вода вбереться, замульчуйте пристовбурні кола шаром тирси, перегною або торфу завтовшки 3-5 см. 

Весняна посадка ліщини виконується за такою ж процедурою, однак ями бажано викопати ще з осені, щоб за зиму ґрунт у них переповнився вологою й ущільнився. Для гарантованого запилення ліщини потрібно садити на ділянці не менше трьох кущів, і бажано, щоб вони були не одного сорту. І не забудьте додати в яму при посадці кілька жмень землі з-під лісової ліщини: вона містить сприятливі для ліщини грибки. Попервах саджанці краще притінити від яскравого весняного сонця. 

Розмножується ліщина насінням, відсадками, нащадками, щепленням, живцями та поділом куща. Насіннєвий спосіб розмноження застосовують переважно для виконання селекційних завдань – він дозволяє отримувати нові сорти, пристосовані до відповідних кліматичних умов. Однак в аматорському садівництві генеративний спосіб розмноження ліщини не виправдовує витраченого часу й зусиль, оскільки в кращому разі тільки один сіянець із тисячі відтворює сортові властивості батьківських рослин. Для збереження сортових якостей вдаються до вегетативних способів розмноження, які ми опишемо нижче.

Щоб розмножити ліщину горизонтальними відсадками, потрібно напровесні чи пізньої осені пригнути низько ростучі однорічні гілки ліщини до землі, укласти їх у борозни завглибшки 10-15 см, закріпити й трохи вкоротити верхівку, що залишилася над поверхнею. Засипати борозни землею не потрібно. Із бруньок на гілках починають відростати вертикальні пагони, які слід кілька разів підгорнути до середини, обірвавши листя ліщини з нижньої частини пагонів. Поступово відростки пустять коріння, і у вас буде велика кількість саджанців, які перед посадкою на постійне місце потрібно дорощувати 1-2 роки. 

За таким самим принципом здійснюється розмноження ліщини дуговими відсадками: навесні гілки пригинають дугоподібно, кору на ділянці гілки, що торкається ґрунту, надрізають, гілку закріплюють у ямці завглибшки 20-30 см, ямку засипають, але так, щоб верхівка пагона залишалася на поверхні – її підв'язують до кілка. Укорінений відсадок восени відокремлюють від материнської рослини, викопують і дорощують 1-2 роки, перш ніж висадити на постійне місце.

Розмноження ліщини вертикальними відсадками теж зовсім нескладна процедура: після змолоджуючого весняного обрізування пеньки великих гілок герметично вкривають плівкою на висоті 50 см, щоб пробудити сплячі бруньки до зростання. Коли почнеться ріст пагонів, і вони сягнуть у висоту 15 см, їх підгортають перегноєм на висоту 4-5 см, попередньо перев'язавши в самому низу м'яким дротом. Коли довжина пагонів стане 20-25 см, їх підгортають перегноєм на висоту 8-12 см, а коли пагони сягнуть 30-35 см, їх підгортають на висоті 20 см і мульчують. Після третього підгортання плівку знімають. Усе літо кущ поливають і прополюють. Листя ліщини в нижній частині пагонів перед кожним підгортанням видаляють. Восени ґрунт обережно, щоб не пошкодити додаткове коріння, розгрібають і добре вкорінені пагони відламують у місці перетяжки. Слабко вкорінені пагони відокремлювати не потрібно. Розростання парості ліщини відбувається в діаметрі 1 м від стовбурів. Пасинки утворюються на другий-третій рік після посадки зі сплячих бруньок на коренях і з'являються із землі на віддалі від куща. Для розмноження використовують пасинки віком 2-3 роки, що ростуть на периферії – їх називають віддирками. Віддирки відокремлюють від кореневища сокирою і висаджують для дорощування в шкілки. Можна висадити їх відразу на постійне місце, помістивши в одну яму 2-3 віддирки. 

При розмноженні ліщини щепленням можна використовувати як підщепу сіянці дикої ліщини, але найкраща підщепа – саджанець ведмежого горіха, який не дає пасинків. Прищеплюють ліщину в літню пору за допомогою окулірування проростаючим вічком або навесні живцевим способом в приклад, в розщіп або за кору. Живці для щеп підходять верхівкові або їх нарізають із середньої частини пагонів. Заготовляють живці взимку й зберігають їх до весни в холодильнику або в снігу. Нескладно також розмножувати ліщину поділом куща. Викопаний кущ потрібно розділити на частини таким чином, щоб кожна з них мала коріння завдовжки 15-20 см. Після обробки зрізів товченим вугіллям діленки розсаджують у заздалегідь підготовлені ями. 

Посадка і догляд за ліщиною не трудомісткі, а якщо ви посієте в пристовбурному колі куща гірчицю, люпин або вику з вівсом, щоб використовувати їх після скошування в якості мульчі, то клопоту у вас стане ще менше. Можна тримати ґрунт під ліщиною під чорним паром, час від часу розпушуючи на глибину 4-7 см і очищаючи від бур'янів. Окрім того, вам доведеться весь час боротися з кореневою паростю, причому краще це робити, поки пасинки ще слабкі. Кожен кореневий пагін потрібно відкопати й обрізати в тому місці, де він відходить від кореня. Зрізи на коренях обробляють товченим вугіллям.

Догляд за ліщиною передбачає полив рослини. Саджанці починають поливати вже за тиждень після посадки. Нестача вологи може погано позначитися на утворенні квіткових бруньок і визріванні плодів ліщини. За вегетаційний сезон ґрунт під ліщиною потрібно поливати 5-6 разів, витрачаючи по 6-8 відер на дорослий кущ. У посушливе літо можна зволожувати ліщину й частіше – вона дуже любить воду. Зате в дощове літо про полив ліщини можна не згадувати. У середньому ліщину поливають один раз на місяць. Воду ллють у пристовбурні кола порціями, щоб вона не стояла калюжею, а вбиралася. На наступний день після поливання або дощу ґрунт у пристовбурних колах бажано розпушувати.

Молоді рослини перші 2-3 зими загортають спанбондом або лутрасилом. Деякі садівники вважають за краще пригинати молоді кущі до землі й накривати їх ялиновим гіллям, а потім закидати снігом, щоб убезпечити пагони від підмерзання й обламування. Дорослі рослини нормально зимують без укриття.