Культура льон (особливості вирощування та зберігання)

Льон — основна прядивна культура в Україні. При його вирощуванні одержують три цінних види продукції — високоякісне волокно, висихаючу олію і технічну сировину (кострицю). Волокно характеризується високими технологічними якостями — міцністю, гнучкістю, тониною. За міцністю воно в два рази перевищує бавовняне і в три рази — шерстяне. З нього виготовляють багато побутових, технічних, тарних і пакувальних тканин. Вони міцні, стійкі проти гниття, мають високі гігієнічні якості.

Насіння містить 35—42% висихаючої олії (йодне число 165—192) і близько 25% білкових речовин. Олію широко використовують у харчовій, лакофарбовій, миловарній, паперовій, електротехнічній промисловості та в медицині.

Льон належить до родини льонових Linaceae D., яка включає 22 роди, із них для практичної мети використовують переважно один рід — Linum L. Він об'єднує понад 200 видів, серед яких є однорічні й багаторічні трав'янисті рослини. Господарське значення має тільки культурний, або звичайний, льон — Linum usitatissimum L., який широко використовують на волокно і насіння.

Коренева система стрижнева. Головний корінь проникає у грунт на глибину більше 1 м. По всій довжині головного кореня утворюється бічне коріння першого порядку, яке в результаті послідовного гілкування досягає п'ятого-шостого порядку. Характерною особливістю кореневої системи є густе розміщення бічних коренів першого порядку зверху головного кореня не глибше 30 см. Льон у зв'язку з цим характеризується слабким розвитком кореневої системи, яка не перевищує 9—15% надземної маси рослини.

Стебло гладеньке, циліндричне, тонке. Залежно від різновидності має висоту від 15—20 до 100—120 см, розгалужується тільки зверху (льон-довгунець) або від основи по всій довжині (льон-кучерявець, льон-межеумок). З цим пов'язане і різне використання форм льону. Стебло світле або сизо-зелене.

Листки сидячі, ланцетні, цілокраї, зелені або сизі, густо розміщені на стеблі почергово, гладенькі, із восковим нальотом, 26—30 мм завдовжки і 2—4 мм завширшки.

Суцвіття — зонтикоподібні китиці, розміщені на верхівці стебла і його бічних розгалуженнях. Квітка п'ятірного типу, симетрична, складається із чашечки, що має п'ять загострених зелених чашолистиків із війками по краях, віночка, який складається з п'яти пелюсток голубого кoльору, звужених до основи,і п'яти тичинок із синіми або рідше жовтими пиляками, п'ятигніздої зав'язі, яка зверху має п'ять стовпчиків. Відомі форми льону з білими, рожевими або фіолетовими квітками. Льон належить до самозапильних рослин, хоч не виключається і перехресне запилення за допомогою вітру і комах.

Плід — п'ятигнізда, округла, зверху загострена коробочка. Повними перегородками вона поділяється на п'ять гнізд, а кожне гніздо неповними перегородками — на дві частини, в яких утворюється, як правило, по одній насінині. В нормально розвинутій коробочці може бути не більше 10 насінин.

Насіння яйцеподібної форми, з вузьким, трохи загнутим носиком, коричневе з різними відтінками. Відомі форми льону з жовтим або оливковим насінням. Поверхня блискуча, гладенька, слизька. Довжина 3,2—4,8, ширина 1,5—2,2 мм. Маса 1000 насінин — 3,5—6,5 г. Насінина складається з оболонки, ендосперму і зародка. Зверху вона покрита тонкою оболонкою, яка складається із шести шарів: кутикули, епідермісу, шару клітин повітроносної паренхіми, шару кам'янистих клітин, другого шару клітин паренхіми й пігментного шару, від якого залежить коричневе забарвлення насінини. Під оболонкою знаходиться ендосперм, багатий на білки та олію. Всередині насінини знаходиться зародок, який складається з короткого корінця, двох сім'ядольних листочків і бруньки між ними.

Морфологічна і анатомічна будова стебла
Основна продуктивна частина стебла льону-довгунця — стебло. В ньому міститься 20—30% волокна. Розрізняють загальну і технічну довжину стебла. Загальна довжина — відстань від місця прикріплення сім'ядольних листочків до верхньої коробочки. Технічна довжина вимірюється відстанню від місця прикріплення сім'ядольних листочків до початку розгалуження суцвіття. У цій частині стебла утворюється найцінніше довге волокно. Для одержання якісного довгого волокна довжина стебла повинна бути понад 70 см.

За товщиною стебла льон буває тонкостеблий (0,8—1,1 мм), середньостеблий (1,2—1,5 мм) і товстостеблий (понад 1,5 мм). Вимірюють діаметр стебла на середині його висоти від сім'ядольних листочків мікрометром. Довжина і діаметр стебла — дуже важливі ознаки якості. Чим довше стебло і чим більша його технічна частина, тим більше довгого волокна міститься в ньому. Із тонких стебел одержують волокно кращої якості.

Анатомічну будову стебла розглядають на поперечному і поздовжньому його розрізах. Поверхня стебла складається із одного ряду клітин епідермісу (шкірки) — тонкої, але щільної покривної тканини. Зовнішня стінка епідермісу дуже потовщена і вкрита тонким шаром воску, який захищає рослини від випаровування вологи. Під епідермісом знаходиться шар корової паренхіми, який складається із ніжних тонкостінних клітин. Серед клітин корової паренхіми містяться волокнисті пучки лубу у вигляді окремих острівців, які іноді зливаються в суцільне кільце. Волокнисті пучки складаються із товстостінних клітин — елементарних волокон із невеликою порожниною. Це найцінніша частина стебла. Епідерміс і паренхіма з волокнистими пучками становлять корову частину стебла.

Під корою розміщується тонкий шар клітин камбію, який має вигляд безперервного кільця. Під камбієм всередині стебла розміщується деревина з потовщеними стінками. Тут знаходяться судини, по яких надходять поживні речовини від кореня до надземних органів. Центральна частина стебла зайнята серцевиною, яка складається з тонкостінних клітин. Під час достигання льону вони висихають і всередині стебла утворюється порожнина.

Волокнисті пучки, що кільцем розміщені в корі стебла, мають різну форму і складаються з елементарних волокон, щільно чи нещільно розміщених у пучку і склеєних між собою пектиновою речовиною. На поперечному зрізі стебла утворюється 20—40 пучків. Краще за якістю волокно одержують із стебел, що містять щільні волокнисті пучки.

Кожна елементарна волокнина — видовжена клітина з кінцями, що поступово потоншуються. У молодому віці ці клітини мають округлу форму й заповнені протоплазмою. В міру росту стебла вони подовжуються, стінки їх потовщуються з внутрішнього боку, протоплазма висихає і всередині волокна утворюється порожнина у вигляді вузького каналу. Довжина окремої розвинутої волокнини 20—30, а в окремих випадках — 100—120 мм. В одному пучку утворюється від 30 до 50 елементарних волокон.

Елементарні волокна з'єднані в пучку так, що їх кінці знаходяться на різній висоті. Це зумовлює міцність кожного пучка. Волокнисті пучки зв'язуються між собою елементарними волокнами, що переходять з одного пучка в іншій і утворюють міцне з'єднання всієї волокнистої системи стебла льону.

Кількість волокна неоднакова в різних частинах стебла. Найменше його біля основи (12%), найбільше в середній частині стебла (35%). У верхній частині стебла волокна близько 28—30%. В бічних гілках його небагато, хоч відносний вміст інколи буває значним. При переробці одержують тіпаного довгого волокна близько 18—20% від маси льно-соломи.

Форма елементарних волокон, від якої залежить якість волокна, буває різною — від овальної до багатокутної. В нижній частині стебла знаходяться елементарні волокна переважно овальної й округлої форм. Всередині стебла і вище вони багатокутні, внаслідок чого щільніше прилягають одне до одного, що забезпечує більшу міцність волокнистих пучків. Ознаки якості волокна безпосередньо залежать від анатомічної будови і зовнішніх особливостей стебла. Довші елементарні волокна з меншим діаметром зумовлюють одержання тоншого і відповідно ціннішого волокна. Довгі елементарні волокна багатокутної форми з вузьким каналом забезпечують одержання міцного, високоякісного технічного довгого волокна.

Визначення видів і підвидів культурного льону
Із більш як 200 видів, які об'єднує рід Linum L., виробниче значення мають небагато. Найпоширенішим є льон звичайний культурний — Linum usitatissimum L. До культурних видів належить і льон-стрибунець — Linum crepitans Dum. Проте цей вид втрачає значення культурного і трапляється у деяких місцях як бур'ян. Основні відмінності лиж цими видами такі:
1. Linum crepitans Dum. Стиглі коробочки широко розкриваються і відокремлюються від плодоніжок, насіння з невеликим носиком, легко обсипається.
2. Linum usitatissimum L. Стиглі коробочки не розкриваються і не відокремлюються від плодоніжок. Насіння з добре розвинутим носиком, не обсипається або незначно обсипається.

Культурний звичайний льон — Linum usitatissimum L. — має багато форм, які різняться між собою не тільки морфологічними ознаками, а й пристосованістю до грунтово-кліматичних умов. За класифікацією Е.В.Вульфа, звичайний культурний льон поділяється на п'ять підвидів: євразійський, середземноморський, проміжний, індо-абіссінський та ін-достанський. Підвиди індо-абіссінський та індостанський виробничого значення не мають.

Євразійський підвид (ssp. eurasiaticum Vav. et. Ell.). Найпоширеніший підвид, який вирощують для одержання волокна і як олійну культуру. Він включає такі групи різновидностей:
льон-довгунець,
межеумок,
кучерявець.
Середземноморський підвид (ssp. mediterraneum Vav. et. Ell.). Крупнонасінні форми льону, вирощують переважно в середземноморських країнах, використовують у селекції при виведенні сортів з крупним насінням.
Проміжний підвид (ssp. transitorium Ell.) має крупне насіння, вирощують на півдні України як олійну культуру.

Визначення груп різновидностей культурного льону
Залежно від морфологічних ознак найпоширеніший євразійський підвид культурного льону поділяється на такі групи різновидностей:
довгунець, межеумок, кучерявець, сланкий льон.

Довгунець (elongata) має стебло заввишки 70—125 см, у густих посівах одностеблий, не гілкується, утворює мало коробочок (1—3). Вирощують головним чином на волокно.
Межеумок, або проміжний льон (intermedia). Рослини заввишки 50—70 см, з більш розвинутим, ніж у довгунця, суцвіттям і більшою кількістю коробочок на ньому. Стебло галузиться по всій висоті. Вирощують як олійну культуру.
Кучерявець (brevimulticaulid). Низькорослі рослини (30— 50 см). Стебло гілкується біля основи. На рослині утворюється багато коробочок (40—50 шт.). Вирощують як олійну культуру.
Сланкий льон (prostrata). Рослини з багатьма сланкими до цвітіння стеблами. Перед цвітінням вони піднімаються і досягають довжини 45—70 см. Це напівозимі форми. При сівбі весною плодоносять, але дуже пізно. В невеликій кількості вирощують в Азербайджані, Вірменії і Дагестані.
Основні сорти льону-довгунця, занесені до реєстру сортів рослин України, такі: К-6, Київський, Могильовський 2, Мрія, Томський 16, Український 2 тощо.

Льон - найбільш самонесумісна культура. При сівбі на одному місці протягом чотирьох років підряд рослини можуть загинути у фазі сходів. При частому поверненні на одне і те саме місце наступає льоновтома, яка викликається накопиченням в грунті шкідливої мікрофлори, зокрема грибів-збудників фузаріозного в`янення, фузаріозного побуріння, антракнозу, поліспоріозу, аскохітозу та ін., а також розвитком специфічних бур`янів (пажитниця льонова, шпергель льоновий, льонова повитиця та ін.). На те саме поле льон повинен повертатися через 7 років на легких грунтах і через 5-на суглинкових. Льон добре вдається після чистих від бур`янів багаторічних трав, картоплі. Але бобові багаторічні трави на родючих грунтах можуть викликати вилягання посівів, а після картоплі спостерігається стократість розвитку рослин у зв`язку з нерівномірністю внесення органічних добрив під картоплю. Тому кращим попередниками для льону є озима пшениця, яка вирощується після багаторічних трав, та овес після картоплі.

Льон вимагає найретельнішого обробітку грунту. Обробіток повинен бути спрямований на звільнення поля від бур`янів, якісну заробку добрив і післяжнивних решток, створення дрібногрудочкуватої структури, максимальне вирівнювання поверхні поля. Для цього застосовують напівпаровий зяблевий обробіток. Відразу після збирання пшениці поле лущать дисковими лущильниками ЛДГ 10,ЛДГ15,ЛДГ 20 у два сліди з боронуванням на глибину 6-8см. Через 12-14 днів, коли проростуть бур'яни, орють з повним обертанням скиби на глибину орного шару, ні в якому разі не допускаючи вивертання на поверхню з підорного шару підзолу, глею та інших неродючих горизонтів. В іншому випадку сходи будуть дуже нерівномірні, зріджені, а пізніше стеблостій - строкатим. В міру проростання бур`янів поле культивують перший раз на глибину 10-12 см (після внесення фосфорно-калійних добрив), другий - на 8-10, третій - на 6-8 см. Кожну наступну культивацію проводять впоперек або під кутом до попередньої. Останній обробіток проводять за 2-3 тижні до настання морозів, щоб насіння бур`янів ще раз проросло, а сходи будуть знищені низькими зимовими температурами. Такий обробіток дозволяє максимально очистити поле від однорічних бур`янів, виснажити кореневищні і коренепаросткові багаторічні бур`яни і максимально восени підготувати грунт до сівби. Якщо забур`яненість багаторічними бур`янами висока, то боротьбу з ними восени можна провести з допомогою гербіцидів (наприклад, раундапу, гліфосату, уталу, внісши їх після збирання пшениці).

Весною, на полях, оброблених за описаною вище схемою восени, якщо грунт легкого механічного складу, достатньо поле лише заборонувати вслід за досягненням грунтом фізичної стиглості зчіпкою важких, середніх і легких борін в 3-4 сліди.

На важких і запливаючих грунтах спочатку закривають вологу, а потім поле обробляють комбінованими агрегатами типу РВК-5.6, "Європак", "Волинянка", внісши перед тим азотні добрива. Якщо восени основний обробіток грунту проведений по типу звичайного зяблевого, тоді весняний обробіток вимагає проведення більшої кількості операцій, особливо, якщо не використовують комбінованих агрегатів. За досягнення грунтом фізичної стиглості проводять закриття вологи, через 3-4 дні - культивацію на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами. Потім обробляють агрегатом з трьох рядів зубових борін (перший ряд важкі борони БЗТС-1.0, другий - середні БЗСС 1.0, третій - легкі ЗОР-0.7) або з борін зубових і шлейфборін ШБ-2.5. Перед сівбою поле коткують гладкими водоналивними котками ЗКВГ-1, СКГ-2, кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6, або борончастими котками КБН-3.

Безпосередньо під льон не рекомендується вносити гній, щоб уникнути додаткового забур`янення та строкатості посівів за висотою. З органічних добрив добре вносити сухий розмолотий пташиний послід восени або під передпосівну культивацію в кількості 2-8ц/га. Льон дуже чутливий до доз мінеральних добрив. Їх установлюють відповідно до родючості грунту, якості попередника, внесених під нього доз добрив. З урожаєм соломи 50ц/га (10ц/га волокна) льон виносить з грунту 75-80 кг азоту, 25-30 кг фосфору, 35-40кг калію, 50-70кг бору, 60-70г міді, 320-340г марганцю, 310-340г цинку, 5-6г кобальту. Під льон найчастіше вносять повне мінеральне добриво з таким співвідношенням азоту, фосфору і калію: на бідних азотом грунтах - 1:2:2 при дозі азоту 45к/га; на багатших - 1:3:3 або 1:3:4 при дозі азоту 30кг/га. Можна орієнтуватись ще й по таких показниках. При урожайності озимої пшениці 20, 30, 40ц/га дози азоту під льон повинні складати відповідно 45, 30, 20кг/га. Надлишок азоту за умов доброго забезпечення вологою може викликати вилягання стеблостою, а за посушливої погоди - підгорання рослин.

Фосфорні і калійні добрива слід вносити під культивацію восени, а азотні - під весняну культивацію. Льон негативно реагує на хлор. Тому слід вносити без- хлорні калійні добрива (калімагнезія), а хлоровмісні - тільки восени. Фосфорні добрива повинні бути легкорозчинними і збагачені мікро елементами (борний супер -фосфат, бормагнійові добрива, молібденовий суперфосфат тощо). Внесення на 1 га 1кг бору зменшує ураженість рослини бактеріозом до 16 разів, особливо на свіжо провапнованих грунтах. Безпосередньо під льон вапно вносити не слід. Льон повинен іти третьою культурою після вапнування.

В Україні рекомендовано для вирощування такі сорти льону-довгунця на волокно: Ірма (П), А-49 (П), Глухівський ювілейний (ЛП), Зоря 87(Л), К-6 (ЛП), Кийвський (П), М-5(П), Могилівський 2 (П), Персей (ЛП), Рушничок (ЛП), Синільга (П), Томський 16(ЛП), Український 3 (ЛП), Український ранній (ЛП), Псковський 85 (П).

На товарних посівах потрібно використовувати насіння категорії РН-1-3, яке має лабораторну схожість не нижче 80% і чистоту не нижче 97%. Насіння повинно бути вирівняним і крупним. Маса 1000 насінин-4.5-6г. Перед сівбою насіння прогрівають проти сонця 3-4 дні і протруюють за методом інкрустування, використовуючи вітавакс 200 (1.5-2л/га), фенорам (2.0кг/га) або інші протруйники. Для збагачення мікроелементами до робочого розчину додають борну кислоту (1.3-1.5кг/т), сірчанокислий цинк (2кг/т), молібденовокислий амоній (2кг/т), сульфат міді (1-2кг/т).

Норми висіву насіння слід розраховувати для конкретного сорту і конкретних умов вирощування, враховуючи польову схожість насіння і можливе зрідження сходів в процесі вегетації так, щоб на час збирання на кожному квадратному метрі посіву було 1800-2000 рослин льону. Така густота рослин за сприятливих умов вирощування досягається при висіву 25-27млн. схожих насінин на 1 га. На запливаючих грунтах норму висіву збільшують до 29-30млн/га, у вологих теплих умовах Карпат - зменшують до 23-24млн/га. Масову норму висіву розраховують за формулою М=Н·А·104:Ч:С, де М - норма висіву в кг/га, А - маса 1000 насінин,г ; Ч -чистота насіння, %; C- лабораторна схожість, %. Сіють льон тоді, коли на глибині 10см грунт прогріється до 6-8?С. це 10-15 квітня у західній, 15-20квітня в центральній, 20-25квітня в східній частині зони льоносіяння. Сіють льон вузькорядним способом сівалками СЗЛ 3.6 із залишенням технологічної колії. Всі висівні апарати повинні бути перевірені і встановлені на однакову норму висіву, а сошники - на однакову глибину загортання насіння - 1.5-2см.

Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі і утворюється щільна грунтова кірка, її слід зруйнувати обережним боронуванням легкими або сітчастими боронами, або коткуванням рубчастими котками. Роботу виконують максимально уважно, під вечір сонячного дня, щоб ніжні проростки льону не обпікались променями сонця.

Льонові наносять великої шкоди такі шкідники як льонова блоха, льоновий трипс, льонова плодожерка, люцернова совка, совка-гама, лучний метелик та інші. Найнебезпечніші хвороби - фузаріозне в`янення, фузаріозне побуріння, пасмо, іржа, поліспороз, антракноз, бактеріоз та інші.

Найефективнішим і найдешевшим способом боротьби з ними є дотримання чергування культур в сівозміні, забезпечення посівів збалансованими кількостями макро- і мікроелементів, оптимально ранні строки сівби, якісний обробіток грунту, своєчасне знищення бур'янів не лише на полі , яке йде під посів льону, а й на пустирях, обабіч доріг. Доповнюють ці заходи застосування хімічних заходів. Для захисту насіння молодих рослин насіння перед сівбою потрібно обов`язково протруювати.

Після сівби, для захисту від льонової блішки, за 1-2 дні до з`явлення сходів проводять крайові обприскування інсектицидами базудин (1.5-1.7л/га), БІ-58 новий (0.6-0.8л/га), децис (0.3-л/га), діазинон (1.7л/га), золон (1.5-3.0л/га), ф`юрі (0.1-0.15л/га). Якщо після цього щільність заселення шкідником перевищує 10 жуків на 1м.кв. - проводять обробку всього поля. Для захисту посівів від плодожерки, совки-гами, трипсів посіви обробляють одним із перерахованих інсектицидів у фазі швидкого росту стебла-бутонізації.

При загрозі ураження посівів посмо, антракнозом, фузаріозом і іншими хворобами, посіви обприскують розчином бенлату (1кг/га), фундазолу (1кг/га) або інших фунгіцидів, поєднуючи їх застосування з внесенням гербіциду та інсектициду.

Великої шкоди посівам льону завдають бур`яни. Для їх знищення часто буває не достатньо агротехнічних заходів і тоді застосовують гербіциди. Набір гербіцидів для цього значний. Найкращий строк застосування гербіцидів - фаза "ялинки", коли листки мають еректоїдне розташування і вся рослина покрита щільним восковим нальотом. Проти однорічних двосім`ядольних бур`янів рекомендується вносити агрітокс (0.7-1.2л/га), 2М-4Х (0.75л/га), дікопур МЦПА (0.5-0.75л/га), базагран, базагран М, базагран новий (2-3 л/га), хармоні.При засміченні посівів однорічними та багаторічними злаковими бур`янами можна використати набу (3-4л/га), поаст (3-4л/га), тарга (2-3л/га), тарга супер (2-3л/га), шогун (0.8-1.2л/га), зелек-супер (1-1.2л/га), ілоксан. Проти однорічних та деяких багаторічних двосім`ядольних -крос(120-140мл/га), лонтрел 300 (0.1-0.3л/га).

На волокно льон найкраще починати збирати у фазі ранньої жовтої стиглості (65-75% жовто-зелених коробочок) і закінчувати у жовтій (50%-корбочок жовті). Для збирання використовують комбайни ЛК-4А, ЛК-4Т, ЛКВ -4А, ЛКВ-4Т, льонобралки ТЛН 1.5А. Перед збиранням поле розбивають на загінки. Проходи за вширшки 6м і поворотні смуги завширшки 12м вибирають льонобралкою, зв`язують у снопи і вивозять з поля, де обмолочують молотаркою МЛ-2.8П.

Льоновий ворох від комбайна відвозять до пункту сушіння і обмолочування, а льоносолому розстилають для одержання трести льонокомбайном на льоновому полі або відвозять і розстилають на стелищі на луках. Для поліпшення умов одержання якісної трести на льоновому полі під час сівби під льон доцільно підсівати багаторічні трави (вівсяниця лучна 10-12кг/га, райграс пасовищний 15-18кг/га або інші).

Мікрозелень льону відмінна для додавання легкого горіхового присмаку салатам та смузі. Перед посівом насіння не рекомендується замочувати, так як на них з'являється гелеподібне покриття при контакті з водою. Тому щоб прорости, їм потрібно трохи більше часу. Після посіву лотки з насінням потрібно потримати 4 дні у темряві.

Проростки льону містять велику кількість білка, сирої клітковини, простого цукру, кальцію, фосфору, цинку, міді та інших мінералів. Вживання мікрогрину льону дуже корисне для тих, хто займається спортом, тому що він покращує травлення та здоров'я кісток.