Культура ріпак озимий (особливості вирощування та зберігання)

Ріпак озимий – дуже поширена олійна культура (особливо Правобережний Лісостеп). Насіння ріпаку містить 48-52 % олії, яка використовується у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм, а макуху (після пропарювання) згодовують худобі. Ріпак ефективно використовується для виготовлення біопалива.

Озимий ріпак серед олійних культур родини капустяних займає перше місце за вмістом олії, в його насінні міститься 48-52%, білка - 16-29%, клітковини – 6-7%, вуглеводів – 17%. Олію ріпаку споживають у натуральному вигляді, і вона є найкращою сировиною для виробництва бутербродного масла, маргарину, майонезу, приправ, кондитерських виробів. Для промислової переробки з олії виготовляють пластмаси, лаки, фарби. На значних площах вирощують ріпак у Великобританії, Польщі, Китаї, Канаді, Індії.

Кращими попередниками озимого рі­паку в сівозміні є чорний або зайнятий пар, зернові бобові культури, злаково-бобові суміші на зелений корм. Ріпак на зелений корм сі­ють після озимої пшениці або ячменю.

Не слід висівати його раніше як через 4-5 років після культур родини капустяних. Ріпак є доб­рим попередником озимих і ярих культур, а також проміжних куль­тур у районах достатнього зволоження та в умовах зрошення.

Озимий ріпак на одиницю врожаю виносить з грунту азоту, фосфору, калію, магнію, бору, сірки в 2 рази, а кальцію в 5 разів більше, ніж озима пшениця. Прибавка врожаю насіння від органічних добрив складає 0,9-1,0 т/га. Після стерньових попередників під ріпак потрібно носити 30т/га гною. Після конюшини вносять тільки мінеральні добрива. Високі врожаї ріпака одержують при внесенні 40т/га гною та повного мінерального удобрення (N45Р45К60). Весною посіви підживлюють з розрахунку N15Р30К45. На кислих грунтах вносять 5-10 т/га вапна.

У південних районах потрібно вносити під ріпак 160 кг/га азоту, в тому числі до сівби 60 кг/га та 100 кг/га весною після відновлення вегетації. На зрошувальних землях загальну кількість азоту підвищують до 220 кг/га. В поліських районах України найвищі врожаї одержують при нормі добрив N90Р60К120. У кожному конкретному випадку норми добрив потрібно розраховувати на заплановану врожайність.

Обробіток грунту залежить від попередників. Якщо ріпак висівають після конюшини, пласт орють плугами з передплужниками з одночасним боронуванням. Коли ж сіють після зернових або однорічних трав на зелений корм, то зразу за збиранням врожаю попередника лущать стерню, потім проводять оранку плугом з передплужниками в агрегаті з кільчастим котком і боронами на глибину 22-25 см з приорюванням органічних добрив. Застосовують напівпаровий обробіток. Особливо велике значення має вирівнювання поверхні грунту. Для боротьби з бур'янами застосовують бутізан 400 (1,75-2,5 кг/га), глісол (4,0-6,0 кг/га), керб 50 W (1 кг/га). Оптимальна кількість рослин восени повинна становити 100-120 на 1 м?, що досягається нормою висіву 6-8 кг/га. Наявність після зими більше 50 рослин на 1 м? забезпечує оптимальну врожайність, 30-50 - задовільну. Якщо кількість рослин менша 30 на 1м?, то площу необхідно пересівати.

Кращі строки сівби озимого ріпаку на Поліссі 1-5 сер­пня, в Лісостепу 5 — 10, а в Степу 10 — 20 серпня. Дуже раннє ви­сівання або із запізненням призводить до великого зниження врожаю, а часто і до загибелі посівів. Залежно від наявності воло­ги в ґрунті, строки сівби можуть зміщуватись на 4—5 днів раніше або пізніше. Сіють ріпак широкорядним способом з міжряддями 45 см або звичайним рядковим. Норма висіву насіння при широкорядній сівбі 6 — 8 кг/га, при звичайній рядковій 10 — 12 кг/га. Глибина загортан­ня насіння 3 — 5 см, а в західних областях 2 — 3 см.

У посушливі роки, щоб мати дружні сходи, грунт коткують кільчастими котками до і після сівби. Восени при утворенні грунтової кірки або при загущенні посівів проводять боронування. Проти шкідників застосовують бульдок (03,кг/га), карате (0,1-0,15 кг/га), сумі-альфа (0,3 кг/га), фастак (0,1-0,15 кг/га). Проти хвороб використовують альєт (1,2-1,8 кг/га).

Ріпак достигає нерівномірно. Збирають його роздільним способом і прямим комбайнуванням. Рослини скошують у валки, коли нижні листки опадають, біля половини стручків стають лимонно-зеленими, а вологість насіння знижується до 30-40%. Висота зрізу повинна бути не нижчою 15-20 см. Обмолочують валки по мірі підсихання, при вологості насіння 10-11%. Для обмолочування використовують зернозбиральні комбайни з пристосуванням ПКК-5. Для підбирання валків жатки комбайна обладнуються підбирачами ППТ-5 або ППТ-З-А. Частоту обертання барабана молотарки комбайна зменшують до 700-800 на хвилину. Прямим комбайнуванням ріпак збирають у повній стиглості, коли насіння у стручках набуло темного кольору і затверділо, стебла побуріли, листки обсипались, але стручки ще не почали розтріскуватись. При збиранні насіння повинно мати вологість не вище 11-12%.

Для того, аби якісно зберігати насіння ріпаку, необхідно, перш за все, подбати про технічне обладнання сховищ та дотримуватися відповідних умов і режимів зберігання. Під зерно ріпаку радше  виділити окремі складські приміщення або елеватори. Це дає змогу ефективно, із мінімальними втратами зберігати врожай, забезпечуючи його чистоту та високу якість зерна.

Зерно ріпаку вважають сухим, якщо його вологість не перевищує 8%. Але з метою забезпечення більш надійного зберігання насіння ріпаку, на практиці його вологість намагаються знизити до 7%. Слід звернути увагу на те, щоб зерно не мало пошкоджень та ознак механічного травмування.

За зберігання ріпаку важливо провітрювати місце зберігання та контролювати температуру зернової маси. Під час зберігання навіть ідеально сухого зерна важливо, аби його температура була нижчою за 5°С. За таких умов зерно ріпаку може зберігатися без псування два-три роки. Для цього потрібно постійно контролювати вологість навколишнього повітря у зерносховищі, а також умови зберігання насіння, передусім його температуру та вологість. Річ у тім, що внаслідок дихання зерна у верхніх його шарах конденсується волога, підвищується температура, і таким чином з’являються місця самозігрівання. Якщо має місце таке явище, то верхній шар варто піддати активному вентилюванню, або хоча б перемішати.