Степовий люцерновий довгоносик листовий

Інформація
Опис
Заходи захисту
Препарати

Офіційна назва:

Інша назва (народні назви):

фiтономус.

Назва російською мовою:

Степной люцерновый долгоносик.

Назва латиною:

Phytonomus variabilis Hbst., Phytonomus posticus Gy.

Тип шкідника:

Шкідники багаторічних бобових культрур

Зовнішній вигляд:

Жук розміром 4,5 - 5,5 мм, довгастої форми, головотрубка відносно товста, майже пряма; стебельця вусиків торкаються середини очей; очі видовжені, плоскі; надкрила брудножовтого кольору; трикутна прищиткова пляма на надкрилах не завжди яскраво виражена; лусочки на надкрилах розщеплені до основи. Яйце 0,5 - 0,7 мм, овальне, блискучожовте. Личинка завдовжки 8 мм, без ніг, трав’янистозеленого кольору з вузенькою світлою смужкою вздовж спини. Тіло вкрите булавоподібними щетинками. Лялечка зелена, в овальному білому коконі, розміром 5,5 - 8 мм.

Розвиток:

Зимують жуки у верхньому шарі ґрунту або під рештками багаторічних бобових рослин, а також яйця в стеблах. Вихід жуків із зимівлі відбувається за температури повітря 6 - 8 °С, що збігається в часі з відростанням люцерни. Жуки додатково живляться, виїдаючи отвори в листках та ямки на молодих стеблах. Яйця відкладають у середину стебел люцерни, переважно на верхівці, розміщуючи їх купками по 3 - 30 штук у вигризених самкою в стеблі невеличких комірках. Остання закривається екскрементами та подрібненими часточками рослин. Період відкладання яєць триває з другої декади травня до липня. Розвиток яйця відбувається впродовж 10 - 12 діб. Плодючість самок становить до 2500 яєць. Личинки живляться на верхніх частинах рослин, виїдаючи довгасті отвори на листі, і закінчують розвиток наприкінці травня. Жуки нового покоління з’являються у червні. У літню спеку жуки мігрують у місця з підвищеною вологістю – до зрошувальних каналів, лісосмуг, садів тощо, а наприкінці літа знову повертаються на люцерну. Зі зниженням температури повітря до 11 - 12 °С жуки ховаються на зимівлю. За літо розвивається одне покоління.

Пошкоджують:

Пошкоджує люцерну посівну, серпоподібну, частково зубчасту та хмелеподібну.Жуки об’їдають листя з країв, а на соковитих стеблах вигризають ямки. З появою бічних гілочок живляться їхніми верхівками, виїдають отвори в прилистках. Шкода від жуків незначна, найбільших збитків завдають личинки. Спочатку вони живляться молодими бруньками, згодом вигризають на листі довгасті отвори, знищують верхівки стебел, зачаткові та молоді листки, бутони. Личинки старших віків перегризають стебла з суцвіттями. Пошкоджені рослини мають сірий колір, зав’язі засихають.

Природні вороги:

Яйця заражають паразити Patasson sp. з родини Mymaridae (ендопаразити), Peridesmia discus Walk. з родини Pteromalidae (ектопаразит). На личинках паразитують Bathyplectes (Canidia) curculionis Thoms. та Cryptus sp. з родини Ichneumonidae, Eulophus sp. з родини Pteromalidae; на передлялечці паразитують Dibrachoides sp. з родини Pteromalidae, на лялечці — Necremnus leucartros з родини Eulophinae, Pimpla sp., з родини Ichneumonidae. Личинок знищують хижі жужелиці родів Pterostichus та Ophonus, а також жуки семикрапкового сонечка Coccinella septempunctata L., мінливої корівки — Adonia variedata Goeze.

Поширення:

Поширений у Причорномор’ї та Криму.

Заходи захисту:

Боронування посівів до відростання в два сліди або дискування загущених посівів люцерни. Скошування люцерни у фазу стеблування (у разі масової появи личинок) при полуторному укосі. На насіннєвих посівах за наявності 5 - 8 жуків або 20 - 30 личинок на 100 помахів сачком застосування інсектицидів.