Глід

У більшості слов'янських мов ця рослина має назви, схожі з українською: біл. і болг. глог, пол. głóg, чеськ. hloh, словен. і хорв. glog, серб. глог/glog. Українська форма «глід» з прикінцевим «д» — вторинна, утворена від ранішого *глогъ/гліг внаслідок дисиміляції (розподібніння звуків).

Щодо походження слова «глід» (*глогъ/гліг) існує кілька версій. За першою, воно походить від праслов'янського *glogъ, яке споріднене з грец. γλασσα, γλοττα, γλωσσα («язик»), γλωχες («вусики колосся»), γλωχίς («гострий кінець») і разом з ними виводиться з праіндоєвропейського *glogh-/glәgh- («колючка», «гострий предмет»). Друга версія виводить *глогъ/глігъ від праслов'янського *iglogъ, спорідненого з *igъla («голка»).

Згідно з третьою версією, *глогъ/глігъ походить від *dlogъ, спорідненого з *dolka («вістря», «щетина», «волос»). За четвертою версією, праслов'янське *glogъ запозичене з доіндоєвропейського субстрату, разом з грец. κράταιγος («глід»).

Цей базовий чагарник може бути використаний всюди, де потрібно створити високі, непроникні, масивні заслони від вітру та небажаних поглядів. Глоди незамінні для узлісся, великих груп, фонових насаджень та масивів. Та найчастіше їх використовують для непрохідних, довговічних живих огорож як пейзажного, так і строгого типу.

Завдяки живописній зміні забарвлення, акуратній кроні, красивому цвітінню та плодоношенню глід чудово виглядає в сольних партіях, як одиночні дерева чи кущі, окраса газонів та високі масивні акценти.

З початку XVI століття глід стали використовувати в медицині як в'яжучий засіб при кишкових розладах. Із XIX століття чаєм із його квіток і листя очищали кров, а з початку XX квітки і плоди рослини застосовують при хворобах судин і серця. Не всі види глоду мають однакову цілющу силу. Найбільш яскраво вираженими лікувальними властивостями вирізняються глоди криваво-червоний, звичайний, даурський, зеленоплідний, п’ятиматочковий і одноматочковий.

Для виготовлення лікарських препаратів використовують квітки та плоди глоду. До складу плодів глоду входять цукри – переважно фруктоза, тому їх можна вживати в їжу діабетикам – і цілий комплекс біологічно активних речовин: тритерпенові, а також винна, кавова, хлоргенова і лимонна кислоти, ацетилхолін, холін, кверцетин, дубильні речовини, фітостерини, жирна олія, сорбіт і вітаміни A, P і C. 

Застосування глоду благотворно впливає на роботу серця, причому плоди рослини і препарати з них не мають побічних ефектів. Показаний глід людям похилого віку та як профілактичний засіб, оскільки сприяє зміцненню серцевого м'яза, запобігає змінам у коронарних судинах, прискорює кровотік, нормалізує та стабілізує рівень артеріального тиску, знімає втому, дратівливість і відчуття тривоги. Найвідомішим препаратом глоду є настоянка.

У домашніх умовах її можна приготувати двома способами: 100 (150) г висушених плодів потрібно добре потовкти дерев'яною ступкою, помістити в скляний посуд, залити 1 л спирту (горілки), щільно закоркувати й помістити в темне прохолодне місце на три тижні, після чого процідити через марлю; 100 г свіжих квіток помістити в скляний посуд, залити 1 л спирту (горілки), щільно закрити й настоювати в прохолодному темному місці 10 днів, після чого процідити.

Починається цвітіння глоду навесні або на початку літа.

Глід добро розмножується вегетативним способом, у диких умовах  в основному розмножується насінням.

Рослина вирощується для вирішення декоративних завдань або для збору лікарської сировини.

У затінених умовах глоди пригнічені, рідко цвітуть і плодоносять, що свідчить про детермінуючу роль освітлення як екологічного фактора.

Рослина вирощується для вирішення декоративних завдань або для збору лікарської сировини. Посадка здійснюється навесні або восени. Чагарник невибагливий, для його культивації необхідний родючий ґрунт і відкриті сонячні ділянки, особливого догляду глід не потребує. 

Зростає глід повільно, при цьому відрізняється морозостійкістю й здатністю витримувати посуху.