Рута запашна

Рута запашна Рис.1
Рута запашна Рис.2
Рута запашна Рис.3
Загальна інформація
Переглянути інформацію щодо вирощування культури Рута запашна.
Інша назва (народні назви): 
садова рута, винна трава, рута пахуча, винна рута.
Назва на латині: 
Ruta graveolens L.

Рута запашна (Ruta graveolens L.) багаторічний вічнозелений напівчагарник сімейства Рутові (Rutaceae). Народні назви: очна рута, благородна рута, садова рута, винна трава, рута пахуча, винна рута, німецька рута, трава його Світлості, мати рослин.

Історія: 
Найбільш давнім вважається згадка рути в Біблії – Господь згадував про неї і про інші трави, з яких іудеї давали десятину в храм. Її активно використовували стародавні, зокрема Гіппократ, який рекомендував руту як головний інгредієнт знаменитої протиотрути.
Використання: 

Руту вирощують заради молодого листя, які йдуть як приправа до страв, для посипання бутербродів і в оцет (смак, що нагадує часник або цибулю).

Лікарські властивості: 

Як протиспазматичний засіб при гастритах із недостатньою кислотністю, здутті, спазматичних запорах, при хворобах печінки і жовчного міхура, як засіб, що збуджує апетит і знеболює при виразці шлунка, трохи проносить; як потогінний і такий, що очищує кров при фу­рункулах, лишаях, прищах, висипах на тілі, поліпшує діяль­ність серця (алкалоїд протопин, «родич» алкалоїдів опію, прискорює пульс). Рутка лікарська, також корисна при іпо­хондрії, істерії, різі в животі. Є відомості про ефективне ви­користання її при проказі.

Цвіте: 

Цвіте в червні-серпні.

Розмножується: 

Розмножується безпосередньо посівом насіння в ґрунт або вирощуванням розсади, а також діленням куща й живцюванням.

Поширення: 
У природних умовах росте в Криму, зустрічаючись зрідка на кам’янистих схилах. Культивують руту як пряну і лікарську рослину в промислових цілях в Ірані, Індії, Лівії, Алжирі, США та ін. Відомо близько 60 видів рути, головним чином в Середземномор’ї і у помірному поясі Азії. Одні з них багаторічні трави, інші – напівчагарники. У Південній Європі зустрічаються дикі різновиди рути: вузьколистна (anguslifolia Pers.) І гірська (montana L.); в городах і садах середньої Європи розводили руту звичайну (vulgaris Alf.), з широким листям, у південній Європі – великолистну (macrophylla Sol.) і приквіткову (bracteosa Alf.), з ще більш великими листками. Вирощують руту в городах і палісадниках – особливо часто в Україні, в Молдавії, Білорусії та Прибалтиці. Росте на городах, у садах, на полях, за­сіяних яровою культурою колоскових, на свіжих могилах сільських цвинтарів і взагалі на вироблених добрих грунтах, засмічених місцях (бур’ян). Там, де росте вона густо, поле здається сизим, наче вкрите димом.

Будова рослини

Стебло: 
Багаторічний сірувато-зелений, голий, за­пашний напівкущик 20—60 см заввишки. Стебла багаточисленні, гіллясті, при основі здерев’янілі, спрямовані догори.
Листки: 
Листки на смак пекучі, жовтувато- або блакитно-зелені, дещо м’ясисті, чергові; нижні й середні довючерешкові, дво-, три- перистороздільні, частки трикутно-яйцевидні, верхні — сидя­чі.
Насіння: 
Насіння буре, дрібне, довжиною 1-1, 5 мм.
Квітки: 
Квітки-дрібні, на коротких квітконіжках, зеленувато-жовтого кольору, п'ятипелюсткові, з десятьма тичинками, зібрані в щитковидну волоть.
Плоди: 
Плід-куляста чотиригніздна коробочка.