Культура горох посiвний (особливості вирощування та зберігання)

Найвідоміший і найбільш розповсюджений.

Зерно гороху містить від 16 до 36 % білка, до 54 % вуглеводів, 1,6 % жиру, понад 3 % зольних речовин. Білок гороху є повноцінним за амінокислотним складом і засвоюється в 1,5 раза краще, ніж бі­лок пшениці. В ньому міститься 4,66 % лізину, 11,4 % аргініну, 1,17 % триптофану (від сумарної кількості білка), тоді як у складі білка пшениці — тільки 2,32 % лізину та 3,56 % аргініну.

Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування, які відзначаються приємним смаком і високою поживністю.

Зелене недозріле насіння гороху («зелений горошок»), а також недозрілі плоди овочевих сортів мають промислово-сировинне зна­чення. Його, зокрема, широко використовують у консервній промис­ловості. Насіння зеленого гороху містить значну кількість вітамінів А, В1, В2, С, мінеральних речовин і є цінним дієтичним продуктом харчування.

Борошно із зерна гороху використовують як важливий концент­рований корм, в 1 кг якого міститься 1,17 корм. од. і 180 — 240 г пе­ретравного протеїну.

Тваринам згодовують зелену масу, сіно, а також солому гороху, кормова поживність яких, завдяки підвищеному вмісту білка, знач­но вища, ніж злакових культур.

Залежно від зони вирощування горох у сівозміні висівають після удобрених озимих культур, кукурудзи на зерно або силос, картоплі, льону-довгунця, у районах достатнього зволоження — після цукрових буряків.Не слід сіяти горох після або поблизу (ближче 1 км) інших бобо­вих культур, з якими в нього багато спільних шкідників. Не реко­мендується також часто (через кожні 4-5 років) повертати горох у сівозміні на його попереднє місце, щоб запобігти так званій горохо-втомі: горох сильно уражується кореневими гнилями, фузаріозом, пошкоджується нематодами, плодожеркою, бульбочковими довгоно­сиками, гороховим комариком. Горох можна вирощувати на зелений корм як післяжнивну куль­туру, а скоростиглі сорти — як парозаймаючу.

Горох, формуючи врожай, виносить з ґрунту значну кількість поживних речовин: на 1 ц зерна 4,5 — 6 кг азоту, 1,6 — 2 кг фосфору, 2- 3 кг калію, 2,5 - 3 кг кальцію, 0,8 - 1,3 кг магнію і мікроелементи (молібден, бор та ін.). Через це, а також у зв'язку з тим, що в гороху недостатньо розвинена коренева система і короткий ве­гетаційний період він добре реагує на внесення добрив. Оскільки горох є азотфіксуючою рослиною і азотом значною мірою забезпечу­ється завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями, його посіви удобрюють переважно фосфорними та калійними добривами, які сприяють кращому розвитку кореневої системи, підвищують актив­ність бульбочкових бактерій. Проте на бідних дерново-підзолистих та інших ґрунтах (при вирощуванні гороху, наприклад, після куку­рудзи, яка засвоює з ґрунту багато азоту) під горох слід вносити, крім фосфору й калію, також азот. Фосфорні і калійні добрива вносять, як правило, врозкид ма­шинами РУМ-5, РУМ-8, ІРМГ-4 — під основний обробіток ґрунту, азотні — під передпосівну культивацію. Фосфорні добрива дозою 10 - 15 кг вносять також у рядки під час сівби гороху. Середні нор­ми добрив — 45 —60 кг/га фосфору, калію і азоту. Для стимуляції життєдіяльності бульбочкових бактерій вносять мікродобрива — в рядки 50 - 70 кг/га гранульованого молібденізованого суперфос­фату. Розчином молібдату амонію можна обприскувати також на­сіння з розрахунку на 1 т насіння 200 - 300 г препарату, розчинено­го в 5 — 10 л води. Обробляти насіння молібденом доцільно одночас­но з обробкою його бактеріальним препаратом ризоторфіном у день сівби. Кислі ґрунти при вирощуванні гороху треба обов'язково вапнува­ти, вносячи 6 — 7 т/га дефекату, солонцюваті — гіпсувати (3 — 5 т/га гіпсу). Органічні добрива безпосередньо під горох не вносять, бо вони викликають надмірний ріст вегетативної маси.

На посівах гороху, розміщених після стерньо­вих попередників (озимої пшениці), при наявності однорічних бур'янів проводять одне дискування (ЛДГ-15) на глибину 6 — 8 см і звичайну зяблеву оранку плугами ПЛН-5-35 або ПЛП-6-35 на гли­бину 20 - 22 см, на деградованих чорноземах 25 - 27 см, дерново-підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. Якщо поле за­бур'янене кореневищними бур'янами, його дискують двічі дискови­ми лущильниками або боронами (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, БДТ-7) на глибину 10 — 12 см; на площах з коренепаростковими бур'янами — перший раз дискують на глибину 6 — 8 см, другий — через 10 — 15 днів лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12 — 14 см. Зяблеву оранку проводять на глибину 20 — 22 см. У Лісостепу й на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур'янів і накопичити в ґрунті більше вологи. При вирощуванні гороху після кукурудзи площу після збирання останньої двічі дискують у поперечних напрямках важкими диско­вими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10 — 12 см і орють на зяб на глибину 25 - 27 см. Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебіль­шого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22 - 25 см. У районах вітрової ерозії поле після стерньових попередників об­робляють плоскорізами КПГ-2-250, КПГ-250. Зважаючи на вологолюбність гороху, високі потреби його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпо­сівному обробітку ґрунту. Головна мета його — максимально зберег­ти вологу в ґрунті і створити дрібногрудочкувату структуру посівно­го шару для якісної сівби гороху. Такий обробіток починають відра­зу після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важ­кими або середніми боронами (БЗТС-1,0) у комплексі з шлейфами, яке проводять під кутом до оранки. Через день—два, а на півдні в один день починають передпосівний обробіток паровими культива­торами (КПС-4) в агрегаті із середніми боронами на глибину 6 — 8 см. У посушливу весну передпосівний обробіток ґрунту доцільно прово­дити комбінованими агрегатами РВК-3,0, РВК-3,6, які за один прохід культивують, вирівнюють, боронують і коткують ґрунт. При цьому зменшуються втрати ґрунтової вологи через випаровування. На важ­ких запливаючих ґрунтах Лісостепу навесні площу до сівби гороху двічі культивують — на 8 — 10 і 6 — 8 см.

Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати треба добре сформоване, добірне за крупністю, чисте, не пошкоджене гороховим зерноїдом (брухусом), висококон-диційне насіння 1 — 3 репродукції. Готуючи насіння гороху до сівби, його насамперед слід перевіри­ти на наявність зерноїда. У разі виявлення останнього пошкоджене насіння видаляють (на бурякових гірках або зануренням посівного матеріалу в 5 — 10 %-й розчин аміачної селітри, в якому таке насін­ня спливає на поверхню розчину). Занурене здорове насіння проми­вають водою і провітрюють на сонці до сипкого стану. Щоб запобігти захворюванню гороху, насіння за 3 — 4 тижні до сівби протруюють на машинах ПС-10А, ПСШ-5 та інших, використовуючи такі препа­рати, як фундазол (3 кг/т), тигам (4-6 кг/т) або тачигарен, який особливо ефективний проти кореневих гнилей (1 — 2 кг/т в 5 — 10 л води). Протруєне завчасно насіння обробляють безпосередньо перед сів­бою бактеріальним препаратом ризоторфіном. Одночасно з протруюванням можна застосовувати ризоторфін лише при використанні фундазолу. Інші протруювачі при поєднанні з ризоторфіном зни­щують бульбочкові бактерії. Застосування ризоторфіну особливо ефективне, коли горох висівають у сівозміні один раз за ротацію. Горох — культура найраніших строків сівби. Запізнення з сівбою навіть на 2-5 днів призводить до зниження продуктивності рослин. У разі запізнення з висіванням на 5 — 10 днів урожай зерна гороху знижується в західно­му Лісостепу на 4 - 7 ц/га, східному 4-9, центральному на 5 - 8 ц/га. Починають сівбу при настанні фізичної стиглості ґрунту — від­разу після його передпосівного обробітку. Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад, СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін. Сошники при цьому менше забиваються вологим ґрунтом і насіння висівається рівномір­ніше, ніж при вузькорядній сівбі. Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливос­тей сорту, посівних якостей насіння. Рекомендовані зональні норми висіву становлять: для південних степових районів України 0,9 — 1,0 млн схожих зерен на 1 га, лісо­степових 1,3 — 1,4 млн, поліських до 1,5 млн. Для низькорослих сор­тів норму висіву збільшують на 0,1 — 0,2 млн зерен, а для високорос­лих приблизно на стільки ж зменшують. Крупнозерні сорти сіють рідше, ніж дрібнозерні. За вузькорядної сівби або при висіванні на­сіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10 — 15 %. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 4 — 5 см, серед­ніх і легких 6 — 7 см. При пересиханні посівного шару, враховуючи, що горох не виносить на поверхню сім'ядолі, насіння, насамперед крупнозерних сортів, можна загортати на глибину 8—10 см.

Під час догляду за посівами ґрунт підтримують у чистому від бур'янів і розпушеному стані. У фазі двох справжніх листків, щоб знищити бур'яни, верхній шар ґрунту розпушують граблями. Краще це робити у другій половині дня, коли рослини прив'януть і менше пошкоджуються. Коли рослини досягнуть висоти 20-25 см, через кожні 30-40 см на грядці встановлюють підпори з хмизу висотою 160-180 см. Рослини вусиками зачеплюються за пруття і підтримуються на підпорах у вертикальному положенні.

Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. Цей захід забезпечує також більш якісне збирання гороху жатками. Для кот­кування використовують гладкі котки СКГ-2,2 або 3ГКВ-1,4 в агре­гаті з посівними борінками для створення мульчуючого шару ґрунту або кільчасто-шпорові 3ККШ-6. Якщо немає гербіцидів, до появи сходів проводять одне-два боронування для знищення бур'янів у фазі «білої ниточки» і зменшення випаровування ґрунтової вологи. З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зу­бовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та ін­шими. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3 — 4 лист­ки (до утворення вусиків). Щоб запобігти значному обламуванню соковитих рослин, борону­вання слід проводити вдень не раніше 11 — 12 год, в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур'яни швидше підсихають.

На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос, сінаж - до утворення бобів.

Урожай гороху збирають вибірково, коли зерно досягне молочно-воскової стиглості. Зібрані боби до використання краще зберігати в затіненому холодному місці.