гриби

Гриби належать до гетеротрофних організмів, що не здатні синтезувати органічні сполуки і тому для свого живлення використовують готові органічні речовини.

Залежно від джерела живлення всі гриби поділяють на паразитів і сапрофітів. Численна група збудників хвороб розвивається тільки на живих рослинах і їх називають облігатнпми, або обов'язковими паразитами (збудники іржастих, борошнисторосяних, несправжньо борошнпсто-росяних хвороб). Проте більшість збудників хвороб,що ведуть паразитичний спосіб життя на живих рослинах, у певних умовах можуть розвиватись на рештках мертвих рослин, у штучних живильних середовищах і навіть у грунті. Такі гриби прийнято називати факультативним и, або необов'язковими сапрофіта м п. Частина грибів живе у грунті, на рештках рослин і за несприятливих умов розвитку останніх спричиняє їх ураження. Ці гриби називають факультативними, або необов'язкови-м и паразитами. До сапрофітів відносять гриби, що живляться протягом усього життя тільки за рахунок мертвпх рослин і тварин або різних органічних решток. Частина з них може псувати готову сільськогосподарську продукцію.

Вегетативне тіло у більшості грибів — грибниця (міцелій), що складається з тонких розгалужених гіф (ниточок), які наростають своїми кінцями.

У впщпх грибів грибнпця поділена на клітини і її називають септованою, або багатоклітинною. У переважній більшості нижчих грибів грибниця добре розвинута, але не поділена на клітини і її називають несептованою, або одноклітинною. Тільки у невеликої кількості нижчих грибів вегетативне тіло має вигляд голої плазми (рис. 1).

Відповідно до умов існування на рослині-живителі грибнпця може бути поверхневою, або екзофітиою (у борошнисторосянпх грибів), і внутрішньою, або ендофітною (у більшості інших грибів). Внутрішня грибнпця переважно знаходиться в тканинах рослин міжклітинно.

У клітини рослин від обох видів грибниць проникають особливі вирости різної форми, що називаються гаусторіями. З їхньою допомогою гриби забирають у рослин поживні речовини (рис. 2).

У багатьох грибів під впливом несприятливих умов грибнпця може видозмінюватись і набувати різних форм. Головнішими з них е: склероції — темні тіла твердої консистенції, що складаються з щільного сплетіння гіф з ма#им вмістом води (до 10%) і великим запасом поживних речовин; хламідоспори — невеликі ділянки гіф, що відділяються від вегетативної грибниці. Вони покриті міцною потовщеною, іноді пігментованою оболонкою, містять великі запаси поживних речовин і здатні витримувати несприятливі умови існування;

г е м п — утворюються так, як і хламідоспори, але відрізняються від них нестабільністю форм;

тяжі — шнуроподібпі утворення, які складаються з паралельно розміщених гіф, що часто зростаються у поздовжньому напрямку.

Розмноження грибів буває вегетативне, нестатеве і статеве.

Вегетативне розмноження відбувається грибницею (або окремими гіфами) і її видозмінами.

Нестатеве розмноження відбувається за допомогою спеціальних спор, що утворюються на відокремлених гілочках грибниці. Спори можуть бути ендогенного і екзогенного походження. Ендогенні спори одноклітинні і бувають двох типів — спорангієспорп (нерухомі), покриті оболонкою, і зооспори (рухомі З ОДНІІМ-двома джгутиками). Вмістилища, де утворюються спорангієспорп, називають спорангіями, а гілочки, на яких розвиваються спорангії,— спорангієносцями (рис. 3).

Вмістилища, в яких утворюються зооспори, називають зооспорангіями, а гілочки, на якпх розвиваються зооспорангії,— зооспорангієносцямн (рпс. 4).

Екзогенні спори утворюються безпосередньо на поверхні спеціальних виростів. Такі спорп називають конідіями, а вирости, на яких воня утворюються,— конідієносцями (рис. 5). У деяких грибів конідії з конідієносцямн утворюються у виростах, які називають пікнідами (рис. 6). У цьому разі конідії часто називають пікноспорами. Іноді конідієносщ склеєні між собою і їх називають кореміями (рис. 7). У деяких грибів утворюються суцільним шаром короткі конідієносці з конідіями на щільному сплетінні гіф грибниці і їх називають ложами (рис. 8). У грибів з родини ТиЬегсаІагіасеае конідієносці з конідіями часто утворюють пухкі головки і їх називають споро-дохіями. Конідії бувають одноклітинні й багатоклітинні. Вони також часто різняться за формою, кольором і розміром.

Спорангієносці здебільшого не розгалужені, а зооспоранпєносці и конідієносці часто мають розгалуження з різною формою закінчень. У них буває і різне забарвлення.

Статеве розмноження відбувається спорами, що утворюються в результаті злиття двох різностатевих клітин.

У нижчих грибів при злитті двох різних за формою і розміром клітин утворюється ооспора, а при злитті однакових за формою клітин — зигоспора. Ці спорп часто мають подвійну оболонку з різними інкрустаціями (рис. 9).

У вищих сумчастих грибів статеве розмноження відбувається шляхом утворення сумок з сумкоспорамп (асок з аскоспорами). У незначної кількості сумчастих грибів сумки можуть розвиватись безпосередньо на грибниці, але у більшості сумчастих грибів вони утворюються в спеціальних плодових тілах: клейсто-теціях (клейстокарпіях), перитеціях і апотеціях.

К л е п с т о т е ц і ї — закриті плодові тіла з різними за формою підвісками (виростами). Сумкоспори з них вивільняються після руйнування або розриву оболонки клейстотецію (рис. 10). П е р н т е ц і ї — плодові тіла з вузьким отвором на вершині (рис. 11), через який прн дозріванні викидаються сумкоспори. У деяких грибів перитеції вміщені в сплетінні грибниці, що називається стромою.

Апотеції — відкриті блюдцеподібні плодові тіла, на внутрішній поверхні якпх міститься спороносний шар (гіменій), що складається з сумок (рпс. 12).

Ознаки вегетативного, нестатевого і статевого розмножень грибів враховують під час їх класифікації. Всі гриби поділяють на нижчі й вищі. Нижчі об'єднують в один великий клас* — Phycomycetes (фікоміцети), а вищі поділяють на такі три класи: Ascomy-cetes (аскоміцети), або сумчасті гриби, Basidiomycetes (базидіоміцети), або базидіальні гриби і Deuteromycetes. або Fungi imperfecta (незавершені гриби). Клас фікоміцетів об'єднує гриби, у яких вегетативне тіло має вигляд голої плазми, що покривається оболонкою перед спороутворенням, або добре розвинутої грибниці, що не поділена на клітини, хоч часто багатоядерна.

Безстатеве розмноження відбувається зооспорами, що утворюються в зооспорангіях, або спорангієспора-ми, що розвиваються в спорангіях.

Залежно від типу статевого розмноження фікоміцети поділяють на два підкласи: ооміцети (утворення ооспор) і зигоміцети (утворення зигоспор). В свою чергу ооміцети поділяють на порядки залежно від кількості джгутиків у зооспор (одноджгутикові й дводжгутнкові), а також розвпнутості грибниці й тішу зооспорангієносців. У значпої частини грибів порядку Регопоярогаїев (найбільший порядок, що об'єднує збудників несправжньоросяних хвороб) зооспо-рангії втрачають або втратили здатність утворювати зооспори і, проростаючи, дають початок грибниці. Тому у цих грибів зооспорангії називають конідіями, а зооспорангієносці — конідієносцямп.

У підкласі зигоміцетів поділ на порядки здійснюється за способом нестатевого розмноження. У мукорових (Мисогаїев) утворюються спорангієспорп в спорангіях, а у ентомофторових (Епіотпоріїїігогаїев)— конідії на конідієніжках.

Клас сумчастих грибів поділяють на два підкласи: голосумчасті (сумки утворюються безпосередньо на грибниці) і плодосумчасті (сумки утворюються у плодових тілах). Сумчасті гриби, які спричинюють хвороби польових культур, належать до плодосумчастих; їх поділ на порядки провадиться за характером будови плодового тіла. Враховують також розташування сумок в плодовому тілі, їх кількість та інші ознаки. Серед сумчастих грибів особливе місце посідає порядок Егузіріїаіез, що об'єднує збудників борошнпсто-росяних грибів, багато з яких паразитують на польових культурах.

Клас базидіальних грибів залежно від їхньої будови поділяють на два підкласи: гетеробазпдіоміцетц (фрагмобазидіоміцети), у яких базидії поділені поперечними або поздовжніми перегородками на чотири клітини, і холобазидіоміцети, у яких базидії не поділені перегородками. Більшість базидіальних грибів — збудників хвороб польових культур — належить до гетеробазидіоміцетів. Тут особливе місце посідають два порядки: изиІа§іпаІеа, що об'єднує сажкові гриби (базидії у цих грибів утворюються з хламідоспор), і игегііпаїев, що об'єднує іржасті гриби (базидії утворюються з телейтоспор).

Гриби порядків и5ИІа§іпаІез і деякі дослідники пропонують об'єднувати в підклас Теїіо-тусеНсІае, а їхні хламідоспори і телейтоспори називати теліоспорами. Клас незавершених грибів об'єднує гриби, у яких грпбниця добре розвинута, багатоклітинна, але більшість з них розмножується нестатевим способом і деяка частина втрачає здатність утворювати статеве спороношення (сумки з сумкоспорами або базидії з базидіоспорами) *. Ці гриби розмножуються переважно нестатевим спороношенням або грибницею. Поділ незавершених грибів на порядки грунтується на особливостях спороношення: на вільних ко-нідіеносцях, у ложах і пікнідах. Враховують також будову спор, колір і кількість клітин у спорі. * Багато дослідників вважають, що незавершені гриби слід називати не класом, а групою, бо у значної частини їх є статеве спороношення.

Аскохітоз аґрусу

викликається
Збудником Ascochytaribesia Sacc і вражає в основному листя. Вже навесні на них з'являються світло-коричневі або сірі плями з темними
краями, а до осені в середині виникають темні плодові точки. Чагарник, уражений хворобою, сохне і опадає, може загинути взимку навіть від
слабких морозів.

Спосіб боротьби з аскохітозом — це кардинальна обрізка всіх постраждалих частин. Здорові пагони і листя кілька разів

 

Антракноз смородини

Гриб Drepanopeziaa ribis. Вражає червону та чорну смородину, аґрус. Страждають головним чином листя, іноді пагони, суцвіття та плоди. Розвитку хвороби сприяє сиру погода. На листі захворювання проявляється в кінці весни у вигляді дрібних, спочатку жовтих, пізніше темно-бурих і чорнуватих плям, розсіяних по листковій пластинці. Плями поступово збільшуються у розмірі та часто зливаються. Пошкоджене листя передчасно відмирає. На плямах утворюється конідіальна стадія гриба Gloeosporidlella ribis, яка є сплетенням грибниці і конідієносців (ацервули), що містять білуваті і червоні конідії.

 

Іржа стовпчаста аґрусу

Збудник хвороби — іржастий гриб, що має господарів: смородину та осоку. Зимує на осоці. Навесні, під час цвітіння та утворення зав'язі, вітер заносить спори з осоки на ягідники. При наявності краплинно-рїдкої вологи спори проростають і уражують смородину, порічки та аґрус. . Ці спори не уражують ягідні культури, а тільки осоку, де і відбувається розвиток хвороби протягом другої половини літа. На листках осоки розвиваються літні спори, за допомогою яких хвороба поширюється на цій рослині.

 

Іржа петрушки, кропу і фенхелю

Хвороба викликається грибами роду Puccinia іржавинними грибами. Збудник розвиваються на надземних частинах рослин, харчуються вмістом лише живих клітин, поширюються спорами.Грибниця паразита зимує в корінні. В хворих рослин порушуються обмін речовин, водний баланс, знижується енергія фотосинтезу, зменшується приріст та якість насіння. Симптомами ураження служать опуклі концентричні плями або смуги зазвичай іржаво-бурого кольору на нижній стороні листя, рідше - на черешках і стеблах рослин. На верхню сторону листа вони проектуються світло-жовтими плямами.

 

Філостиктоз груші

Хвороба поширена скрізь, особливо в садах півдня України. Проявляється, як правило, після цвітіння садів. Уражуються листки яблуні, рідше груші та айви. На них утворюються буруваті плями, тому хворобу ще називають бурою плямистістю листків.

 

Філостиктоз айви

Хвороба проявляється на листках яблуні, іноді на листках груші та айви у вигляді світло-сірих або бурих плям. Різне забарвлення плям залежить від виду збудника хвороби. На яблуні ураження листків відбувається двома грибами - Phyllosticta briardi Sacc. і Ph. mali Pr. et Del, які належать до класу Deuteromycetes, порядку Sphaeropsidales. При ураженні Ph. briardi на листках з'являються великі, діаметром до 5 мм, світло-жовті, округлі плями, спочатку буруваті, а пізніше сірі з темно-коричневою облямівкою. На груші збудником хвороби є гриб Ph.

 

Кишеньки слив

Кишеньки слив. Хвороба поширена майже скрізь. Найхарактернішою ознакою є розростання зав'язей й утворення мішкоподібних, так званих дутих плодів, непридатних для вживання.На них наприкінці червня або на початку липня у зв'язку з формуванням спороношення патогена з'являється бруднувато-сірий, воскоподібний наліт. В цей час спостерігається обпадання уражених плодів.Збудником хвороби є Taphrina pruni Tui., що під кутикулою плодів не утворює гіменіальний шар сумчастого спороношення у вигляді суцільного шару сумок із сумкоспорами.

 

Кокомікоз черешні

  Дуже  поширена  й  небезпечна  хвороба.  Уражує  абрикоса,  сливу,  аличу,  терен,  мигдаль,  але  найбільшої  шкоди  завдає  вишні  й  черешні.
 

 

Гномоніоз черешні

 Збудник  —  сумчастий  гриб  Gnomonia  erythrostoma  (Pers)  Hohn.  з  конідіальною стадією  Phomopsis  stipata  (Lib.)  Sutt.  Хвороба  поширена  на  півдні -  країни,  особливо  в  Дніпропетровській,  Запорізькій,  Миколаївській,  Херсонській  і  Одеській  областях.  Уражує  абрикоса,  зрідка  вишню  й  черешню.
 

 

Гномоніоз вишні

 Збудник  —  сумчастий  гриб  Gnomonia  erythrostoma  (Pers)  Hohn.  з  конідіальною стадією  Phomopsis  stipata  (Lib.)  Sutt.  Хвороба  поширена  на  півдні -  країни,  особливо  в  Дніпропетровській,  Запорізькій,  Миколаївській,  Херсонській  і  Одеській  областях.  Уражує  абрикоса,  зрідка  вишню  й  черешню.
 

 
Підписатися на RSS - гриби