Бактеріоз коренів ріпаку
Джерело інфекції - неперегнилі уражені рештки капустяних культур. Насінням бактерії не передаються. Сприяють розвитку хвороби ранні строки сівби, оголення кореневої шийки, яке спостерігається після висіву насіння у пухкий, не прикоткований грунт, надмірне азотне живлення рослин з осені, незадовільний стан рослин, що входять у зиму, утворення притертої льодової кірки взимку та на початку весни. Бактеріоз коренів - одна з основних причин незадовільної зимостійкості ріпаку. Шкідливість захворювання виявляється у зрідженні посівів, зниженні кормових якостей зеленої маси, внаслідок чого відбувається суттєве зниження урожаю насіння. Недобір урожаю становить до 30-50%, а нерідко досягає повної його загибелі.
Наприкінці вересня або на початку жовтня всередині коренів, біля кореневої шийки утворюються порожнини з наступним побурінням серцевини, а згодом і деревини. Порожнини в коренях ріпака утворюються внаслідок того, що надходження води в рослину не відповідає ростові паренхімної тканини коренів.
Зовні хвороба майже не проявляється і її можна виявити тільки при поздовжньому розрізі коренів. На початку весни, особливо у несніжні зими, з великими коливаннями температури, більшість уражених коренів ослизнюються, що призводить до загибелі рослин. У хворих рослин розетка листків легко відокремлюється від головного кореня. Іноді уражені рослини після зимівлі починають утворювати нові листки за рахунок запасів поживних речовин у головці розетки, але не досягають нормальних розмірів, починють в'янути і засихають. За сприятливих умов зимівлі уражені рослини плодоносять, але дають врожай на 30-40% менший від здорових.
Біля кореневої шийки утворюються порожнини, в результаті чого спочатку серцевина, а потім і деревина набувають бурого кольору. Ззовні на рослинах восени ознаки хвороби виявити дуже важко. Діагностувати її можна лише при повздовжньому розрізі кореня. Навесні, після зими з різкими коливаннями температури, корені в уражених рослин ослизнюються і розм’якшуються, розетка листків легко відокремлюється від кореня, рослини в’януть, жовтіють і гинуть.
Інколи уражені рослини починають формувати нові листки за рахунок запасу органічних речовин у головці кореня, але вони не досягають нормальних розмірів, в’януть і засихають. При сприятливих умовах зимівлі уражені рослини плодоносять, проте знижують урожайність на 30-40%. Порожнини в середині коренів ріпаку утворюються у результаті нерівномірного забезпечення водою рослини, що порушує ріст паренхімної тканини кореня і сприяє заселенню пустот фітопатогенними бактеріями. У місцях бактеріальної інфекції часто виявляється супутня мікрофлора, найчастіше з’являється коричнева цвіль із темними склероціями, на нижній частині ураженого стебла утворюються спочатку білі, а пізніше коричневі плями. Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відбувається на вологих кислих суглинкових грунтах (рН 5,2-5,8) за температури грунту 19-250С, а також при вирощуванні ріпаку після капустяних культур.
