Опис та характеристика рослини дерен справжній

Відомий з давніх-давен. Так, при розкопках у Криму стародавнього міста Херсонеса, що існувало у V ст. до н. е., було знайдено кісточки дерену.
Не випадково, враховуючи твердість деревини, дереновим списом Гомер озброїв Одіссея у своїй знаменитій поемі. Таку зброю мав міфічний засновник Риму Ромул, який, за легендою, встромив його на Палантинському горбі, і спис проріс квітучим кизиловим деревом.
Цікавий свідок бронзового віку — бронзовий меч — зберігається в грузинському історичному музеї. Рукоятка в нього деренова. Навіть деталі перших годинників виготовляли у давнину з цієї напрочуд міцної деревини. Один такий годинник експонується в музеї міста Нюрнберга.
Цінували дерен і як лікувальний засіб. Гіппократ, наприклад, писав, що з його листя можна приготувати відвар, який позитивно впливає на шлункові хвороби, а Овідій на початку нашої ери у поемі "Золотий вік" написав, як варити кизилове варення.

Плоди мають приємний кисло-солодкий смак. Свіжі вживають в їжу або вони ідуть на переробку. Застосовують у різних галузях харчової промисловості; для виготовлення соків, сиропів, екстрактів (які характеризуються своєрідним смаком і ароматом), варення, джемів, мармеладу, начинки для цукерок, зефіру, пастили. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м'ясних та рибних страв.
Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів —9 %)9 яблучної, лимонної та янтарної кислот (2—2,5 %), дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько55 мг%). Кісточки кизилу містять олію (до 31 %). У прожареному вигляді їх використовують як сурогат кави, а листки — як сурогат чаю.

У народній медицині кизил використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди — при шлунково, кишкових і простудних захворюваннях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори.

Розмножують насінням і вегетативно (живцями, кореневими паростками, відсадками та поділом куща). Насіння висівають після 2—3-місячної стратифікації з міжряддями 30—40 см.

Відрізняється зимостійкістю, невибагливістю до умов вирощування.

Трапляється у підліску листяних і мішаних лісів. Теплолюбна, тіньовитривала рослина.

Зацвітає до розпускання листків у березні — квітні, плоди достигають у серпні — вересні.

Поширений у південно-західній частині Правобережжя, в Карпатах, Закарпатті, в Криму. Райони заготівель — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області, південні райони Кіровоградської, Одеської, Черкаської областей. Часом утворює суцільні зарості.