Опис та характеристика рослини інжир

інжир
інжир
інжир
інжир
інжир
инжир
інжир
інжир
інжир Рис.1
інжир Рис.2
Загальна інформація
Переглянути інформацію щодо вирощування культури інжир.
Інша назва (народні назви): 
фіга, смоква, смоковниця звичайна.
Назва на латині: 
Ficus carica L..
Назва на російській мові: 
инжир, фиговое дерево, фига, смоковница обыкновенная, винная ягода, смоква.

 Інжир (Ficusca L cari.) у перекладі з китайської означає плід, що утворюється без квітки, що насправді не так. Це деревоподібна рослина, що досягає 10-15 м висоти. Належить до роду Ficus сімейства Могасеае, що об'єднує понад 600 видів та росте в субтропічній та тропічній зонах. Слід зазначити, що інжир вважають листопадною рослиною. Однак є значна частина видів, які ростуть у тропічній зоні і є вічнозеленими рослинами. Це величезні рослини, багато навіть ліани, з численними повітряними коріннями, що відходять від стовбурів і великих гілок дерев. Тільки невелика кількість видів поширена у теплих, помірних широтах субтропічного клімату. До цих видів і належить широко поширений у культурі вид Ficus carica L.

 Тривалість життя 30-40 років (деякі екземпляри до 500 років).

Карійський фікус названий за місцем, яке вважається батьківщиною інжиру - гірська область древньої Карії, провінції Малої Азії. У Середній Азії, на Кавказі, в Карпатах і Криму вирощують у відкритому грунті як цінну плодову культуру, що дає плоди - винні ягоди.

Історія: 

 Інжир являє собою давню культурну рослину, за даними археологів вік цієї культури понад 5000 років. Перший опис інжиру було складено в Біблії, Корані та давньоєгипетських письменах. Як свідчить древнє сказання,  листя фігового дерева були першим одягом Адама і Єви. У Стародавній Греції раби витирали ними уста своїм панам після трапези. У Стародавньому Єгипті фігове дерево вважалося священним, а в буддизмі фіга вважається символом осяяння, адже саме під цим деревом великий Будда усвідомив сенс буття.  Спочатку його вирощували в Аравії, потім ця рослина з'явилася в Єгипті, Сирії та Фінікії. В кінці XVI століття воно опинилася в США. Генуезці завезли інжир на Кавказ і до Криму.

Використання: 

 Інжир вживають у свіжому, сушеному і консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення, джем, повидло, желе і пастилу. Його використовують для приготування страв з м'яса і птиці. З інжиру готують вино, а в Середній Азії з нього роблять душаб - згущений інжировий сік, що добре зберігається і застосовується в різних кулінарних цілях.

Лікарські властивості: 

 Плоди інжиру містять жири, пектин, білки, цукор, лимонну, яблучну, фолієву і пантотенову кислоти та антоціанові глікозиди, вітаміни С, РР, В1, В2, В6, а також такі корисні речовини, як мідь,залізо, магній, калій, кальцій і фосфор.  У листі рослини багато псоралена, фурокумарінів і бергаптена, є смолисті і дубильні елементи.

 Інжир містить активні речовини, які мають заспокійливу, пом’якшувальну, протизапальну, відхаркувальну та очищаючу дію. Також він корисний при проблемах з травленням і при хронічних запорах; ефективний при захворюваннях дихальних шляхів як відхаркувальний засіб. З бруньок інжиру готують препарати для лікування гастритів, з соку кори — болезаспокійливі препарати.

Цвіте і плодоносить: 
Закладання квіткових бруньок триває з травня по жовтень. Цвітіння відбувається всередині суцвіть, запилюють маточкові квітки маленькі (розміром в 2,5 мм) оси-бластофаги. Існують безліч самоплідних сортів інжиру, без запилення утворюють партенокарпічні плоди.
Розмножується: 

Інжир розмножується насінням, живцями, відводками та відсадками.

Більш детальніше про розмноження інжиру читайте за посиланням.

Біологічні особливості: 

Інжир – теплолюбна рослина, оптимальна температура мікроклімату влітку – +20-25°С, узимку, у період спокою – +8-10°С.  Морозостійкість інжиру відчутно залежить від сорту і умов вирощування, тобто, наскільки добре пагони підготуються до зими. Згідно спостережень молоді кущі підмерзають при -10°С, а дорослі рослини витримують навіть -15°С. Тому фахівці рекомендують українським садівникам вирощувати інжир у відкритому ґрунті при обов’язковому ретельному і своєчасному укритті на зиму або в якості контейнерної культури, яку на зиму заносять до приміщення (підвалу).

Період спокою: 
Приблизно наприкінці жовтня в інжиру починається період спокою і триває до настання тепла, середина березня - початок квітня.
Поширення: 
Основні місця зростання інжиру — Близький Схід, Середземноморський регіон, Кавказ, Середня Азія і Крим. Рід інжир на сьогодні представлений близько 400 видами.

Будова рослини

Стебло: 
Стебло висотою 8-10 метрів, з низькою широкою кроною і товстими гілками. Кора стовбура і гілок світло-сіра, гладенька.
Листки: 
Листя у інжиру велике, навіть у межах одного дерева сильно варіюють залежно від віку та місця розташування в кроні. За формою бувають розсічені на лопаті від 3 до 5, краї листя зазубрені. Забарвлення листя світло-зелене, з нижньої більш опушеної сторони дещо світліше. Старіючі листя стають більш жорсткішими. Довжина і товщина черешка також сильно варіює від того, де і на яких пагонах крони (ростових, плодових або жирових) розташовані листя.
Коренева система: 
Коренева система дерев інжиру розташовується від штамба на значній відстані, проте глибина залягання коренів залежить від ґрунтових умов. Якщо ґрунт часто пересихає і рослина використовує підґрунтову вологу, коріння досягає глибини 4-6 м. В умовах достатньої вологості коріння розташовується біля самої поверхні ґрунту і навіть у тріщинах скель і щілин стін кам'яних будівель.
Суцвіття: 
нагадують за виглядом грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття - сіконій. Сіконії всередині порожнисті, а квіти сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав’язуються і чоловічі, і жіночі квітки. Проте на одних деревах жіночі квіти не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, зате на інших чоловічі квіти перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сіконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не опадуть.
Квітки: 
маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток.
Плоди: 
покриті тонкою шкіркою з дрібненькими волосками, на верхівці розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гамму - від жовтого до чорно-синього кольору, все залежить від сорту. Проте частіше зустрічаються жовто-зелені. Форма округла, або грушевидна, розмірами - із волоський горіх або навіть вдвічі більше,на смак помірно-солодкі, соковиті. В супліддях є багато крихітних плодів - що за морфологічним типом є паракарпним горішком.

Біологічна класифікація

Домен : Ядерні
Царство : Рослини
--- : Вищі рослини
--- : Streptophytina
--- : Наземні рослини
--- : Судинні рослини
--- : Euphyllophyta
--- : Насінні
Відділ : Покритонасінні
Клас : Еудікоти
Підклас : Розиди
Інфраклас : розиди
Надряд : Rosales
Порядок : Розоцвіті
Родина : Шовковицевi
Рід : Фікус
Вид : інжир

інжир - сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується

Культура: інжир
Назва сорту Організації Рік Напрям Група стигл. Реком. зона
Сабруція рожева З, П: 365365 - Нікітський ботанічний сад - Національний науковий центр Української академії аграрних наук 1994 ун сс С