Опис та характеристика рослини Рис посівний

Найдавніші сліди рисівництва виявлені в Таїланді, датовані серединою V тисячоліття до н. е. За наступну тисячу років культивування рису поширилося у всьому Індокитаї, а згодом потрапило до Південно-Східної та Східної Азії. У ІІ тисячолітті до н. е. індокитайський рис був імпортований до Індії, звідки потрапив до Середньої Азії та Європи під час походів Александра Македонського.

У II тисячолітті до н. е. на території сучасного Китаю головним рисівницьким районом були південні землі у низов'ях річки Янцзи, що належали прото-в'єтнамським племенам. Наприкінці I тисячоліття до н. е. завдяки контактам китайців з південними сусідами, а рис потрапив до північних районів Китаю. Ймовірно звідти його запозичили мешканці Корейського півострова і Японського архіпелагу. Поступово рис став домінуючою сільськогосподарською культурою у східноазійському регіоні, залишаючись такою по сьогодні.

В Європі, починаючи з античної доби, центром європейського рисівництва тривалий час було середземномор'я. Проте рисові культури займали незначне місце у харчовому раціоні тогочасних європейців, поступаючись ячменю і пшениці. Лише з XIX століття розпочалось промислове вирощування європейського рису.

На територію сучасної України рис потрапив у середньовіччі з Балканського півострова, однак не культивувався. Перші посіви з'явилися лише у XVIII столітті за наказом російського імператора Петра І під час Перського походу. Масштабне рисівництво почалося у XX столітті за радянської доби. У 1926 році корейські емігранти привезли до України висококультурні японські сорти. Рис вирощували на примітивних рисових системах господарств у заплавах річок Південний Буг, Дністер, Інгулець та Дніпро. Проте, у зв’язку з відсутністю дренажної мережі та системи сівозмін, відбулось засолення ґрунтів, що привело до різкого зниження врожаю. До 1960 року посіви рису в Україні повністю припинилися, але зв’язку з введенням в експлуатацію інженерних систем у зонах Краснознам’янської, Північно-Кримської та Інгулецької зрошувальних систем відновлені у 1961 році

Основне використання рису є - харчова промисловість. Також рисові зерна та відходи переробки рису використовують у фармацевтичній, косметичній та інших галузях виробництва.

До складу рису входять 8 найважливіших амінокислот, які потрібні людському організму для створення нових клітин. Зерна рису на 7-8% складаються з білків. У рисі, на відміну з інших злаків, немає глютена - рослинного білка, що викликає алергічну реакцію в деяких людей. Рис майже не містить солі, тому його рекомендують тим, хто прагне схуднути. Рис містить багато калію, у ньому також є фосфор, цинк, залізо, кальцій та йод. Рис – важливе джерело вітамінів групи В, які сприяють зміцненню нервової системи та надають сприятливий вплив на стан шкіри, волосся та нігтів.

Корисні властивості рису дозволяють вживати його при різних проблемах зі здоров'ям. З його допомогою можна:

•     стабілізувати роботу шлунково-кишкового тракту;
•     зміцнити судини і серце;
•     очистити кров і поліпшити її складу при анемії;
•     зміцнити пам'ять;
•     запобігти старечій патології мозку і психіки;
•     позбутися симптомів інтоксикації при харчовому отруєнні;
•     зупинити діарею;
•     зміцнити нервову систему;
•     безпечно почати прийом їжі після тривалого голодування;
•     позбутися від неприємного запаху з рота;
•     поліпшити стан шкіри і нігтів;
•     вивести надлишки солі;
•     поліпшити роботу м'язової системи;
•     відновити нормальну харчову поведінку при анорексії.

Рис – теплолюбна рослина південного походження (з Південно-Східної Азії). Насіння його може проростати при температурі не нижче 12‑14°С, в окремих сортів – не нижче 10°С. Оптимальна температура проростання близько
25°С. Зниження температури ґрунту і води затримує появу сходів. Зниження температури під час сходів до -1°С викликають загибель. Вегетаційний період ранньостиглих сортів 90-110 діб (2200°С), пізньостиглих – 130-140 діб
(3200 оС).

У міру розвитку рису потреба його в теплі змінюється: в період кущіння необхідна температура 16‑18°С, під час цвітіння – 18‑21°С, на початку достигання – 19‑25°С, в період воскової й повної стиглості – 12‑15°С. Рис добре переносить високі температури (37‑40°С) і припиняє розвиток при температурі 5°С. Проте його можна вирощувати в районах відносно невисокої теплозабезпеченості. Період від сівби до сходів тривалий (понад 10‑15 днів). І рослини в цей час відзначаються високою чутливістю до засміченості ґрунту.

Для розвитку рису необхідна температура ґрунту 20°С, без різких добових коливань. Цьому сприяє постійний шар води при затоплюваній культурі. Незважаючи на те, що корені рису пристосовані до анаеробних умов і
тривалого перезволоження, періодичне скидання води, що поліпшує аерацію, впливає на ріст і розвиток рослин.

Це гідрофільна рослина, але транспіраційний коефіцієнт його невисокий – близько 400‑500. Ця величина зберігається при безперебійному водопостачанні, при порушенні його транспіраційний коефіцієнт підвищується.

Висока потреба рису в регулярному постачанні водою пояснюється низьким вмістом її у тканинах. Якщо в пшениці, соняшника та інших культур на одиницю сухої речовини припадає 4‑5 частин води, то в рису лише 2‑3.
Тому навіть при незначному обезводненні тканин рису знижується асиміляція і припиняється ріст. Крім того листки і корені його мають слабку вбирну здатність.

В умовах постійного затоплення корені рису майже не мають кореневих волосків, що значно знижує вбирну здатність кореневої системи. Ґрунтовий розчин при затопленні надходить у рослину через всю поверхню екзодерми коренів, які скидають із себе непроникну покривну тканину внаслідок руйнування клітин епідермісу. Вони не руйнуються лише в незатопленому структурному ґрунті. Корені рису в цих умовах бувають покриті кореневими волосками і не відрізняються від коренів інших злакових.

Слабку вбирну здатність має і насіння рису. Тому воно нормально проростає тільки при добрій насиченості ґрунту водою. Під час проростання поглинає 25-26% води. Насіння краще проростає без затоплення. Проте, на
засолених ґрунтах умови проростання і початкового розвитку рослин при затопленні поліпшуються, тобто на період одержання сходів необхідне скорочене затоплення.

Висока потреба в кисні повітря з'являється у рослин у період кущіння, тому шар води в цей час знижують, а іноді й зовсім на деякий час спускають воду. Короткочасне – протягом 10 днів – просушування ґрунту в період максимального кущіння позитивно впливає на розвиток рослин і продуктивність рису. Даний водний стрес особливо ефективний на фоні високих норм азотних добрив.

Вузол кущіння в рису утворюється на поверхні ґрунту. Кущіння і диференціація конуса наростання – одна з відповідальних фаз, умови проходження якої в значній мірі впливають на врожай. У фазі кущіння закладаються репродуктивні органи. В критичний період, від кущіння до викидання волотей, рослини вибагливі до води. Це період швидкого наростання наземної маси. До викидання волотей формуються генеративні органи. Нормальний хід цього процесу різко порушується при недостатній кількості води і поживних речовин. У період диференціації тканин, що утворюють пилок і яйцеклітини, велике значення має освітленість рослин.

На формування колосків, квіток і плодючість впливає температура води. При підвищеній температурі прискорюються диференціація колосків і початок формування квіток, різко збільшується кількість колосків і плодючість
(фертильність) квіток. Знижена ж температура в цей період призводить до різкого зменшення кількості колосків та їх озерненості.

Волоть рису при сприятливих умовах водопостачання і живлення в період викидання здатна розростатися і утворювати бокові гілки із зерном, що сприяє підвищенню врожаю. При нестачі ґрунтової вологи у фазі викидання волотей – цвітіння, сухості і дуже високій температурі повітря спостерігається загибель або слабке проростання пилку, що в результаті викликає череззерницю і зниження врожаю. Фаза викидання волотей – цвітіння триває 10‑ 15 днів.

Скидання води з подальшим підсиханням ґрунту під час цвітіння особливо різко знижує урожай рису. Цей період вважається критичним у фазі наливання зерна також потрібний стійкий приплив вологи, тоді як після настання молочної стиглості потреба у воді помітно знижується. В цей час починається відмирання нижніх листків.

Фаза викидання волотей – цвітіння триває 10‑ 15 днів.

Насінням.

Рис – типовий самозапильник. Це рослина короткого дня, але в той же час він дуже світлолюбний. При недостачі світла рослини дуже уражуються грибковими хворобами.

Рис — теплолюбна рослина. Для проростання насіння і появи сходів потрібна температура 13 - 16 °С, у період кущіння 16 - 18, під час цвітіння 18 - 21, а на початку достигання 19 - 25 °С.

За достатньої кількості води рис добре переносить температуру 37 - 40 °С. Зниження температури у період молочної стиглості зерна до 10 °С призводить до припинення вегетації і достигання. У разі зниження температури до мінус 1 °С рослини гинуть. Тривалість вегетаційного періоду сортів рису, які вирощують в Україні, становить від 90 до 140 діб, однак вона дуже змінюється залежно від сорту й умов вирощування. Ранньостиглі сорти рису достигають за 90 - 100, а пізньостиглі — 130 - 140 діб.