Культура овес (особливості вирощування та зберігання)

Овес (Fvena) – однорічна рослина висотою 50 - 170 см. Стебло діаметром 3 - 6 мм. Листки шорсткуваті, зелені або сизі, часто з восковим нальотом, 20 - 45 см довжиною і 8 - 30 мм шириною. Суцвіття – розкидисті, рідше напівстиснуті або стиснуті волоті. Колоски 2 - 3-квіткові, у голозерного вівса – 5 - 7-квіткові. Колоскові луски перетинчасті, квіткові – шкірясті, в остистих форм з остюком. Зернівки плівчасті (щільно охоплені квітковими лусками, але не зрослі з ними) або голі, 8 - 11 мм довжиною, довгасті, опушені, із глибокою борозенкою, білі або жовті.
Овес посівний — одна з найважливіших зернофуражних культур. Його використовують як корм для худоби, в кулінарії, медицині та ін.

Найкращими попередниками для вівса є удобрені просапні (кукурудза, картопля) зернобобові, баштанні культури, льон. Не бажано висівати після вівса та цукрових буряків у зоні поширення нематоди. За високої культури землеробства овес можуть висівати після пшениці.

Овес посівний є найкращим попередником для таких культур, як: кукурудза, соняшник, льон, вика, горох, люпин. Для цукрового буряка та картоплі овес являється допустимим попередником. Для ярих зернових культур - умовно-допустимим, для озимих - недопустимим.

Завдяки добре розвинутій кореневій системі, яка у фазі кущіння поглиблюється до 50-80 см, а на час формування зерна корені досягають глибини 1,5-2 м, овес досить ефективно використовує родючість і поживні речовини, що залишилися після попередника. За середньої забезпеченості ґрунтів поживними речовинами під овес вносять добрива з розрахунку по 30-40 кг/га д. р. NРК.

Овес — вологолюбна культура, при проростанні насіння вбирає 60-65% води від власної маси, тому осінній і весняний обробітки ґрунту спрямовують на нагромадження та збереження вологи. Після збирання попередника проводять одно-, двократне лущення стерні на 6-12 см і оранку або безполицевий обробіток на 20-22 см. Навесні проводять боронування зябу і передпосівну культивацію на глибину загортання насіння (5-6 см), але залежно від стану поля перед сівбою можна обмежитись однією з цих операцій.

Для сівби вівса використовують насіння, сила росту якого наближається до польової схожості, але не нижче 80%. Оптимальна норма висіву вівса з урахуванням природних та агротехнічних особливостей певного поля, показників якості партії насіння становить 4,5 -5,5 млн/га схожих насінин. Загущення посівів вівса на фоні підвищених доз добрив за умов достатнього зволоження призводить до раннього вилягання їх, зниження врожаю і погіршення якості зерна. Овес краще за ячмінь реагує на ранню сівбу, а відповідно потребує і більше вологи для проростання насіння. Воно має бути загорнуте у вологий шар ґрунту на однакову глибину. Найпоширеніший спосіб сівби вівса є звичайний рядковий з міжряддям 15 см.

Слідом за сівбою проводять коткування кільчасто- шпоровими котками, крім випадків, коли ґрунт надмірно вологий. У спеціалізованих насичених зерновими культурами сівозмінах при високій культурі землеробства овес виконує фітосанітарну роль завдяки незначному ураженню кореневими гнилями. Посіви вівса — ефективний природний засіб боротьби проти хвороб інших зернових культур, що має неабияке значення в охороні навколишнього середовища у результаті зменшення застосування пестицидів. Обов’язковим профілактичним заходом є лише передпосівне протруювання насіння. Всі інші заходи хімічного захисту потрібно здійснювати тільки на підставі ретельного аналізу фітосанітарного стану посівів.

Зерно вівса достигає нерівномірно: спочатку у верхній частині волоті, потім у середній і в кінці в нижній. Щоб запобігти обсипанню найціннішого зерна, починати збирати його треба тоді, коли воно зверху волоті буде в повній, а в середині - у восковій стиглості. У зв'язку з цим ефективніше збирати овес роздільним способом, особливо високорослі та забур'янені посіви. Прямим комбайнуванням можна збирати низькорослі, зріджені та чисті посіви.

Зерно вівса, зібране комбайнами, підлягає негайному очищенню. Після очищення і сушіння (в разі підвищеної вологості) зерно відправляють на зберігання.
Зберігання проводять залежно від вологості зерна та його призначення. Зерно вівса, яке спрямовують на переробку чи зберігання, повинно мати вологість 13–14%.  Для тривалого зберігання вологість зерна додатково знижують на 1–2%. У процесі зберігання створюють такі умови, які забезпечують стійкість продукції, запобігають її ушкодженню шкідниками, ураженню хворобами, зволоженню й самозігріванню.
Зерно продовольчо-кормове і технічне зберігають у сухому стані насипом у зерноскладах, силосах елеваторів, бункерних сховищах. Висота насипу обмежується технічними можливостями сховищ, вона має забезпечувати їхнє нормальне обслуговування і контроль за якістю продукції.
Зерно насіннєве зберігають у закритих зерноскладах насипом чи запакованим. Висота насипу не має перевищувати 2 м, у сховищах із активною вентиляцією — 3 м. Запакованим зберігають насіння добазових, базових категорій, а інколи й перших репродукцій. Мішки вкладають штабелем на піддони з віддаленням від підлоги на 15 см, а від стін — на 70 см.

Насіневе.

Не обробленне насіння овесу посівного використовується для вирощування мікрозелені (мікрогрін).

3-5 денні паростки вівса:

• містять необхідну для правильного травлення клітковину;
• мають концентрацію вітамінів, мінералів, незамінних амінокислот та антиосидантів, що максимально засвоюються організмом;
• складаються з 80% хлорофілу, очищають організм від токсинів;
• покращують та контролюють рівень цукру в крові;
• уповільнюють процеси старіння організму, створюють захисний бар'єр;
• покращують структуру шкіри, волосся та нігтів, надають життєвої енергії.