Опис та характеристика рослини Овес посівний

Батьківщина вівса - Монголія та північно-східні провінції Китаю. Його почали обробляти пізніше, ніж пшеницю та ячмінь — у другому тисячолітті до нашої ери. Він засмічував посіви полби, проте землероби не намагалися з ним боротися, оскільки вже тоді були відомі його чудові кормові властивості. При просуванні посівів на північ овес витіснив більш теплолюбну полбу.

У Європі перші сліди вівса знайдено у поселеннях бронзової доби на території сучасних Швейцарії, Франції та Данії. Письмові згадки про цю культуру зустрічаються у записах грецького лікаря Діейхса, який жив у IV столітті до нашої ери. Пліній Старший писав, що древні германці вирощували овес і варили кашу. З цього приводу римляни і греки глузували з них, оскільки сприймали цю культуру як придатну лише для тварин. За даними Галена, сіяли овес і в Індії. Діоскорид не тільки згадував про нього, але й використовував у медичній практиці.

Овес належить до важливих зернофуражних культур. У плодах вівса є цукри, крохмаль (50–60%), білкові речовини (14–16%), жирна олія (6–9%), вітаміни групи В, вітамін Е, каротиноїди, холін, стерини (стигмастерин, β-ситостерин, холестерин та ін.), стероїдні сапоніни (авенакозид А), органічні кислоти (щавлева, малонова, ерукова), кумарини, макро- і мікроелементи (калій, кальцій, фосфор, магній, залізо). Тому овес є незамінним концентрованим кормом для коней, великої рогатої худоби, особливо молодняку, домашньої птиці.

Із зерна вівса, особливо голозерного, виробляють різані й шліфовані крупи, особливо цінну для дитячого харчування крупу «Геркулес», у білку якої підвищений вміст незамінних амінокислот (лізину, триптофану, аргініну) і яка легко засвоюється. З вівсяного борошна виготовляють харчові галети, смачне печиво, замінники кави. Оскільки вівсяне борошно не містить клейковини, його в чистому вигляді не використовують для випікання хліба (інколи 20% його додають до житнього чи пшеничного борошна).

Вівсяна солома, що містить до 7% білків і понад 40% вуглеводів, є добрим кормом для худоби (100 кг її становлять 31 корм.од.). Ще більше ціниться вівсяна полова, у складі якої до 8% білків, понад 41% вуглеводів.

Солома вівса йде на виготовлення грубих сортів паперу.

З лікувальною метою використовують наземну частину рослини: неочищене зерно, траву і солому. Для приготування дієтичних страв використовується мука, крупа і пластівці.

У вівсяному борошні та крупах містяться вітаміни, мінеральні речовини, амінокислоти, а також легкозасвоювані білки, жири та вуглеводи. Завдяки цьому каші, супи та слизові відвари, приготовані з вівса, широко використовуються в дитячому та дієтичному харчуванні. Слизові відвари, супи та каші є відмінними обволікаючими засобами, які мають протизапальну дію на органи шлунково-кишкового тракту. Гастроентерологи рекомендують вживати овес при гастритах, ентероколітах, гепатитах (у тому числі вірусних), атонії кишечника.

Вітаміни групи В благотворно впливають на роботу нервової системи, саме тому в традиційній медицині нерідко використовується настій та настоянка вівса для підвищення стресостійкості організму, при порушеннях сну, неврозах, втомі та тривалій депресії. Ліки мають загальнотонізуючу та помірну антигіпоксичну дію.

Крім того, овес благотворно впливає на шкіру, тому відвари з нього можна використовувати для лікування себореї, псоріазу, алергічного висипу, дерматитів та інших дерматологічних захворювань.

Насінням.

Овес — культура помірного клімату, не вибаглива до тепла, в Україні поширена більше в Поліссі і Лісостепу. Насіння починає проростати при температурі 2-3 °C. Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7 °C .  У фазі цвітіння і молочної стиглості переносить заморозки до мінус 2 °C. Оптимальні температури під час цвітіння і достигання — 20 - 25 °C.

Овес є найбільш вологолюбним серед хлібних злаків. При проростанні насіння вбирає 60-65% води від власної маси.

Овес засвоює фосфор із важкорозчинних сполук, тому мало вибагливий до ґрунтів. Добре росте на піщаних, суглинкових, глинистих, торфових ґрунтах. Погано росте на засолених ґрунтах. Період достигання зернівок у волоті розтягнутий. Рослина самозапильна, довгого світового дня. Вегетаційний період — 95 - 120 днів.

Рід вівса - Avena L. - об'єднує Диплоїдні (2n-14), тетраплоїдні (2n-28) та гексаплоїдні форми (2n-42), однорічні й багаторічні.
До однорічних видів вівса, яких нараховують 14, належать три культурні види: посівний - A. Sativa L. (2n-42), візантійський, або середземноморський, - A. byyintina C. Koch (2n-42) та піщаний - A. strigosa Schreb. (2n-14), а також поширені у нашій країні як засмічувачі дикорослі бур'янисто-польові види, зокрема вівсюг звичайний - A. fatua L. (2n-42) та вівсюг південний - A. ludoviciana Dur. (2n-42).
Дикі форми вівса, на відміну від культурних, мають біля основи всіх зерен (А. fatua) або тільки нижнього зерна (A. ludoviciana) так звану підківку з опушеними краями, утворену потовщенням нижньої частини квіткової луски. При наявності підківок зернівки вівсюгів легко відокремлюються від колосків і при достиганні інтенсивно обсипаються поодинці (у звичайного вівсюга) або по дві-три зернини разом (у вівсюга південного).
У культурних видів підківки немає і основа зернівки має вигляд рівної або злегка скошеної площинки. При достиганні культурний овес стійкіший проти обсипання.
З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес більш відомий в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.