Сидерати - зелені добрива та підготовка ґрунту для майбутнього врожаю
У міру того, як на дачній ділянці звільняються грядки від картоплі і цибулі, можна приступати до посіву сидератів. Так агрономи називають рослини, які природним чином удобрюють ґрунт, збагачуючи його мікроелементами. Звичайно, за один рік родючість вони не повернуть. Але якщо використовувати «зелені добрива» регулярно, то можна вирішити відразу кілька проблем: запобігти поширенню бур'янів і захворювань.
Для початку розберемося, як взагалі працюють сидерати. Принцип їх роботи простий: ви вибираєте одну з рослин, засіваєте нею поле, а коли вона підростає, скошуєте, даєте перегнити і на цьому ж місці садите основну овочеву або зернову культуру. При перегниванні коренів, стебел і листя утворюється гумус. Ця речовина, яка накопичується у верхньому шарі ґрунту і підживлює рослини.
Рослини-сидерати виконують такі функції:
■ завдяки розвиненій кореневій системі розпушують ґрунт;
■ своїми довгими коренями дістають з глибоких шарів ґрунту натуральні мінеральні елементи;
■ корисна мульча , що пригнічує ріст бур’янів;
■ корм для хробаків і мікроорганізмів;
■ відновлюють ґрунти, які зазнали ерозії;
■ захищають ґрунт від надмірного нагрівання влітку і переохолодження взимку, а також від руйнування і вивітрювання родючого шару;
■ захищають молоду розсаду культурних рослин від жаркого сонця;
■ очищають ґрунт від деяких хвороб і шкідників;
■ утримують органічні поживні речовини у верхніх шарах ґрунту.
На сидерат варто вирощувати культури наступних біологічних груп, а також різноманітні сумішки культур:
Бобові (конюшина, люцерна, еспарцет, горох, нут, боби, соя, сочевиця, вика, серадела, люпин, квасоля) – ці рослини збагачують ґрунт азотом, а їх корені розпушують ґрунт.
Злакові (пшениця, жито, тритикале, ячмінь, овес) – найбільш доступні, швидкорослі. Також добрими швидкорослими є соняшник, кукурудза, гречка, фацелія.
Капустяні (хрестоцвітні – ріпак, свиріпа, редька, гірчиця) – прекрасні ранні сидерати.
У виробничих умовах відразу після збирання основної культури виконують поверхневий обробіток ґрунту і висівають культури на сидерат. За посушливих умов обов’язково треба виконати до- і післяпосівне коткування ґрунту.
Коефіцієнт використання азоту зелених добрив першого року дії вищий, ніж з перегною, тому внесення азотних добрив під час приорювання сидератів недоцільно, а фосфорно-калійних – необхідно. Якщо зелені добрива представлено бобовими культурами, добрива взагалі не вносять або вносять тільки фосфорно-калійні, призначені для основної культури.
Використовуючи на зелені добрива злакові культури, варто третину або половину дози азоту та всю фосфору і калію, призначених для основної культури, внести під сидерат. Біомаса сидерату в такому випадку збільшується удвічі.
За використання на сидерат капустяних культур необхідно пам’ятати, що біомаса редьки олійної, ріпаку, суріпиці та інших культур визначається наявністю в ґрунтi азоту і рівнем родючості ґрунту. За низьких запасів азоту і на бідних ґрунтах капустяні культури на сидерати не дають врожаю зовсім.
Варто зазначити, що пізнє скошування сидератів призводить до формування потужного задерев’янілого стебла, кореневої системи та визрівання насіння, що спричинює складнощі в розпушуванні ґрунту, засмічення ділянки насінням та його неконтрольоване проростання.
Дачникам добре відома гірчиця, жито, Віка, овес. Однак рекордсменом за швидкістю проростання і обсягом зеленої маси є редька олійна та фацелія пижмолиста.
Редька олійна — відома рослина сімейства хрестоцвітних. В їжу вона не придатна, однак, овочівники вважають олійну редьку безцінним добривом. Крім того, що це сидерат з унікальними властивостями, вона служить в якості кормової культури і медонос. Вирощується в приватних і фермерських господарствах. Допомагає попередити виснаження ґрунту після овочевих культур, які витягають корисні компоненти при своєму розвитку.
Цей вид редьки не утворює коренеплоду. Її плоди — стручки з дрібними, 2-3 мм в діаметрі, твердими і дуже легкими насінням. Серед корисних властивостей, властивих цій рослині, не тільки її здатність проникати навіть в самі щільні ґрунти, розриваючи монолітну структуру. Олійна редька володіє також м’ясистим, багатими поживними речовинами, листям, відмінно йде на корм худобі.
Центральний корінь у рослини потужний і здатний проникати навіть в найважчий, глинистий ґрунт, на глибину більше метра. Глина сама по собі служить хорошим гідроізолятором, не пропускаючи дощові і талі води глибоко. Але посіяне в такий ґрунт насіння редьки перетворює цей щільний моноліт в пухкий, пропускає воду, структуру в якісь 40 днів.
Саме стільки часу проходить від перших сходів до початку цвітіння цього сидерата. Адже крім центрального кореня, розсовують важкі ґрунти потужні бічні. При правильному посіві всі ці коріння утворюють щільну мережу, пронизливий ґрунт у всіх напрямках і не залишає жодному його кубічному сантиметрі шансів залишитися твердим.
Шанувальниками культури є прихильники органічного землеробства, що передбачає відсутність хімічних засобів на ділянках.
Особливого догляду корисні рослини не вимагають. З спорожнілих грядок потрібно прибрати рослинні залишки, розрівняти ґрунт і розкидати насіння. Якщо немає дощів, то сидерати потрібно поливати. Через місяць з'являться сходи висотою 15 сантиметрів. Тоді можна починати перекопувати рослини.
Крім харчування "живі" добрива можуть стати ще й захистом від бур'янів і шкідників. Наприклад, гірчиця-відмінний засіб проти грибкових захворювань: парші, фітофторозу. Крім того, вона здатна позбавити від дротяники, слимаків і плодожерки – головних ворогів овочевих культур.
Витрати на насіння зернобобових і гідрофільної культури, фацелії, окупляться економією на підгодівлі і агрохімікатах.
Фацелія пижмолиста (Phacelia tanacetifolia Benth.) — належить до родини водолистих. Походить вона з Північної Америки (Каліфорнії). Її вирощують у культурі як неперевершений медонос. Це посередня кормова трава (переважно в травосумішках) та перспективний сидерат в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. До нас фацелія потрапила як дуже корисна культура для бджільництва. Більшість медоносних культур дають нектар протягом окремих частин дня (гречка, наприклад, до 11 години ранку). Фацелія ж виділяє нектар протягом світлового дня, тож бджоли, які запрацювалися допізна, досить часто ночують на її квітках.
Рослини фацелії однорічні, заввишки 90–100 см. У суцвіттях-завитках нараховується близько 75 і більше квіток. В основі квітки навкруг зав’язі є кільцеподібне утворення — нектарник. За весняного посіву цвітіння починається через 35–40 днів і триває 1,5 місяці. Плід — багатонасінна коробочка. Насіння дрібне: маса 1000 насінин не досягає 2 г (1,7–1,8). Корінь добре розвинений, стрижневий.
Рослина холодостійка: витримує приморозки до мінус 5...6°С. Насіння зберігає схожість близько 3–4 років. Однак потрібно зазначити, що, починаючи з другого року, схожість зменшується, а після четвертого року зберігання — зникає. Насіння починає проростати за 3...4°С, а краще — за 8...10°С. Добре витримує посуху, але не витримує надмірного зволоження. Запилюється комахами. Вегетаційний період фацелії — 75–90 днів. Залежно від строків висіву та погодних умов, цвіте через 40–45 днів, а перші квіти з’являються вже на 30-й день. Цвітіння, достигання насіння розтягнуті, нерівномірні, тривають понад місяць. До ґрунтів невибаглива, та все ж краще розвивається на легких родючих ґрунтах, чистих від бур’янів. Позитивно реагує на удобрення.
Як кормова культура має посередні якості. На початку цвітіння вміст протеїну становить всього 2,3%. Наприкінці цвітіння за 34% сухої речовини містить (%): протеїну — 4,1; БЕР — 13,7; ліпідів — 1; клітковини — 10,3; попелу — 4,9. В 100 кг трави фацелії — 15,8 кормових одиниць, у кожній — 158 г перетравного протеїну. Внаслідок вмісту малої кількості цукрів фацелія для силосування в чистому вигляді малопридатна. Силосувати її слід у суміші з рослинами, які багаті на цукор (злакові трави, жито на зелений корм). Як зелений корм, фацелію поїдають тварини тільки дуже молодою, бо рослини густо вкриті жорсткими волосками і у міру старіння стебла й листки грубішають.
Використовувати фацелію в сумішках економічно вигідно, через те, що вона дає можливість значно поліпшити медоносну базу без зменшення площ основних сільськогосподарських культур, які висівають у плановому порядку. Особливо перспективні й поширені посіви-сумішки фацелії з викою, викою — вівсом, горохом і люпином. Фацелія, яку висівають разом із однорічними бобовими культурами, запобігає виляганню гороху та вики, полегшує механізоване збирання та знижує втрати врожаю.
Зелену масу фацелії можна використовувати на зелене добриво (урожай — близько 200 ц/га).
Сидерат фацелія відмінно підходить для гуміфікації. Її залишки розкладаються і перетворюються в різноманітні мінеральні речовини. Якщо на цьому місці ви посадите, наприклад, картоплю, то вона буде харчуватися саме ними. Так що посіяти її перед овочами варто навіть на чорноземі, не кажучи вже про більш бідні ґрунти.
Тут вся справа в тому, що одні рослини забирають корисні компоненти з ґрунту, виснажують його, а інші навпаки збагачують. Другі – це і є сидерати, фацелія відноситься саме до них. У неї є маса особливостей, які цінуються фермерами:
- Вона не просто швидко росте, але й утворює килимок з густих гіллястих листочків. Це допомагає припинити ріст бур’янів, а також створити тінь і набагато довше утримувати вологу в землі.
- Трава фацелія має досить м’які і ніжні листи, тому швидкість їхнього розкладання перевищує всі інші сидерати. Виходить, що висіяти її можна незадовго до посадки основних овочів або злаків.
- Корисні елементи з цієї рослини легко проникають в ґрунт після перегнивання.
- Менше ніж за півтора місяці фацелія здатна набрати тільки зелену масу, що легко замінить 300 кг гною.
- Вона оздоровлює ґрунт і запобігає хворобам рослин.
- ґрунт під її дією набуває іншої структуру, стає більш пухким і повітряним. Це стосується навіть найважчих ґрунтів з глиною і піском.
- Завдяки щільному шару листя, що закриває всю поверхню, вона рятує землю від видування і вимивання верхнього родючого шару.
У підсумку, посів фацелії дозволяє отримувати набагато більший урожай, причому навіть там, де він не очікувався. Вона може врятувати ситуацію при ризикованому землеробстві, коли фермери садять все на свій страх і ризик, і можуть навіть піти в мінус. Саме фацелія підвищує шанси, що ви заберете зі свого поля не тільки ту кількість зерна, яке посіяли, а й набагато більше.
Ще один важливий момент — фацелія як сидерат прекрасно бореться зі шкідниками. Її бояться дротяники, нематоди, довгоносики, попелиці та багато інших паразитуючих комах. Додатковий бонус — на неї злітаються хижаки, які харчуються листовійкою, квіткоїдами, плодожерками.
Фацелія як сидерат: де і коли сіяти
Вся принадність фацелії в тому, що її можна сіяти де завгодно. Вона часто використовується навіть як декоративна рослина. При цьому в саду і на клумбах після неї можна посадити будь-які квіти, вони будуть рости краще. Вона відноситься до сімейства Водолістнікових або Бурачникових, а найпоширеніший різновид – піжмолистна. Її листя за формою трохи нагадують гілочки хвої, але при цьому вони м’які і злегка пухнасті. Дрібні квіточки ростуть гронами і можуть мати білий або синій колір. В цілому фацелія створює густий пишний килимок, який утворює тінь і затримує вологу в ґрунті.
Тому, якщо ви задумалися, як сіяти фацелію, то є кілька варіантів:
- Засіяти все в поле без розбору. Тоді вона буде рости по всій поверхні, а потім її потрібно скосити або перекопати і закласти в ґрунт. Далі вона перегниває, в верхньому шарі утворюється гумус і на цьому місці можна садити основну культуру.
- Посадити її між рядами овочів. Коли фацелія підростає, її перекопують і закладають безпосередньо під ці самі овочі.
- Також є такий варіант для фацелії, як сіяти її упереміж з іншими сидератами. Наприклад, можна взяти горох або редьку і робити посадку ряд через ряд. Разом ці рослини ще краще збагатять группу корисними речовинами. Особливо це стосується саме бобових, адже виробляємий ними азот дуже важливий.
Для посадки фацелії підходять будь-які типи ґрунтів, оскільки вона не вибаглива і дуже живуча. Однозначної відповіді на питання, коли її сіяти, немає. Ви можете вибрати для себе один з варіантів, покладаючись на свої зручності. Як правило, це роблять або восени після збору врожаю, або навесні до посадки основних культур, або навіть влітку, перед пізніми овочами. Взагалі вона посухостійка, але все ж їй потрібна волога, щоб швидше зійти, а також на етапі перегнивання (інакше вона просто висохне, а не розкладеться).
Тому садити краще у вологий ґрунт на глибину 1-2 см. Норма висіву фацелії 120 г на сотку. Між рядами бажано витримувати 10-15 см. Потім нічого особливого робити не потрібно, вона росте сама по собі. При цьому, коли утворюється густа зелена маса, ви можете перекопати її по всій ділянці і почекати поки вона розкладеться і утворить гумус. Але є і такий варіант, коли фацелію залишають рости далі і садять овочі поруч з нею. Це робиться для кількох цілей, які вже згадувалися вище:
- Щоб квіти фацелії залучали запилювачів, які заодно запилюють овочеву культуру, підвищуючи таким чином плідність.
- Щоб рослина була в тіні фацелії і не в’яла під палючим літнім сонцем.
- Щоб поруч не росли бур’яни, а також щоб прилітали хижі комахи і знищували паразитів.
З точки зору простоти посіву та вирощування, фацелія — один з найбільш зручних і невибагливих сидератів. А головне що після неї можна посадити будь-які овочі, ягоди і навіть плодові дерева. Тому її так люблить багато фермерів.
Як медонос фацелія забезпечує збір меду близько 250–300 кг/га. Одна її квітка протягом дня виділяє від 0,15 до 5 мг нектару. Велика кількість квіток на рослині й нерівномірне їх розкривання забезпечують довгий (близько 50 днів) період цвітіння. Із квітів фацелії бджоли носять нектар і темно-фіолетовий пилок. І, що особливо приємно, фацелія виділяє нектар за будь-якої погоди: у спеку, холод і після дощу. Мед із фацелії має ніжний аромат і чудові смакові якості. Цінується він, як і липовий, довго не кристалізується, придатний для зимівлі бджіл.
У разі вирощування фацелії на зелене добриво вона до заорювання цвіте не менше 20 днів і забезпечує бджіл добрим медозбором. Урожай озимої пшениці по такому сидеральному пару не поступається врожаю, зібраному з полів, де висівались класичні сидеральні пари — люпини. Таким чином, за незначних затрат на висівання фацелії господарство має добру віддачу: збільшується медозбір і врожай нової культури.
Висіваючи фацелію між рядами дерев у саду, можна поєднувати інтереси бджільництва й садівництва. Фацелія має високий коефіцієнт розмноження, чим вигідно відрізняється від класичних сидератів. Враховуючи всі переваги фацелії, її можна віднести до найбільш цінних культур для висівання в садах.
На сидеральні пари фацелію рекомендується сіяти під зиму (але так, щоб насіння не проросло) та в перші дні весняно-польових робіт слідом за боронуванням і культивацією зябу. За такого висівання бджоли можуть взяти більше меду, й можна раніше приступити до підготовки поля для висіву озимих. Практикується на зелене добриво використовувати суцільний посів, за норми висіву 10–12 кг/га.
У разі вирощування фацелії на насіння кращі результати мають за широкорядних посівів із міжряддями 45 см за норми висіву 6–8 кг/га. При цьому міжряддя доводиться обробляти двічі-тричі до змикання рядків. Глибина висіву насіння — не глибше 2–3 см з подальшим прикочуванням котками. Вирощуючи фацелію як посівний матеріал, потрібно знищувати бур’яни, бо її насіння важко очищати від дрібного насіння різних бур’янів.
Збирають фацелію на насіння роздільно, коли побуріють насінні оболонки нижньої частини завитків. Скошують на висоті 15–20 см; для підбору валків і обмолоту фацелії використовують комбайни. Отриману масу одразу пропускають через віялку, а після просушування очищають на спецмашинах.
Цей злак використовують як сидерат дещо рідше, ніж жито, хоча особливих причин для цього немає. У вівса присутні всі позитивні якості жита, при цьому він навіть виграє за окремими позиціями. Овес більш невибагливий – його вільно можна сіяти в кислий ґрунт, глину, і навіть на торфовищах – він буде рости скрізь.
Як елемент сівозміни його можна сіяти після бобових, для підготовки землі під картоплю. Може здатися, що у вівса слабка мичкувата коренева система, але між тим вона непогано розпушує землю на пристойну глибину, збагачує її киснем, і створює оптимальну структуру для культурних рослин. Овес сприяє насиченню верхнього ґрунтового шару калієм і азотом, аналогічно жита розщеплює фосфорні сполуки.
Посів насіння цієї культури відбувається шляхом розкидання їх на поверхні заздалегідь розпушеного ділянки. Це рекомендується робити з настанням весни, як тільки з’явиться можливість ходити по городу. Не варто боятися бруду і холоду – овес любить такі умови, і на його схожість ці компоненти впливу не надають. Кінець березня-початок квітня – найкращий час для проростання вівса, так як багато ґрунтової вологи для живлення від розталого снігу. Норма висіву становить півтора-два кілограми на сотку, при глибині загортання насіння чотири-п’ять сантиметрів.
Віка або по-народному мишачий горошок – скоростигла рослина з короткими термінами вегетації. З-за цього її можна використовувати як проміжну культуру між посадками головних культур. Наприклад, посіяти на грядці, де пізніше буде висаджена розсада томатів, перців або баклажан. Можна також садити перед баштанними культурами. Дають прекрасний урожай і кабачки, патисони, гарбуз, висаджені «на віки».
Садити сидерат можна протягом всього вегетативного сезону, після настання плюсових температур. Норма висіву становить півтора кілограма на сотку. Насіння загортають на глибину від одного до трьох сантиметрів. Глибше не варто, так як рослина може не подолати поверхневий шар ґрунту.
Буває, що віку вводять у склад суміші, де присутні рослини-сидерати типу жита, вівса, ріпаку та райграсу. Це потрібно щоб отримати оптимальний склад біогумусу, який повинен утворитися після скошування перерахованих культур, так як віка накопичує найбільше азоту.
«Мишачий горошок» віднесений до сімейства бобових, і, природно, відрізняється подібною будовою. На його корінці ростуть аналогічні азотисті бульбочки, в яких накопичується цей елемент. Тобто горох, квасоля або боби після вікі висаджувати не рекомендується. А от капусту, картоплю, огірки, редис і зелень можна використовувати як наступні культури.
У багатьох регіонах після збирання картоплі грядки засівають цим злаком. Жито непогано кущиться, і дає рясну зелену масу, яка оцінюється в 200-300 кілограмів з однієї сотки. Такий сидерат можна садити і під зиму, і навесні – на якість біомаси це не впливає. Особливість жита в тому, що вона активно розвивається при низьких температурах, і озимі посіви витримують безсніжні зими, з температурами до мінус 25°С.
Недолік злаків, висіваються для збагачення ґрунтів, і жита в тому числі, складність подальшої запашки. У стебел досить міцна структура, вони довго розкладаються, збираються на лемехах плуга, які доводиться час від часу очищати. Ще один мінус – сильне висушування ґрунту, так що у садку між дерев жито не висівають.
За іншими показниками, цей злак – хороше добриво, його насіння коштує дешево і є досить доступним. Для жита не потрібен високоякісний ґрунт, він добре задерняє сипучі ділянки, легко переносить підвищену кислотність. Так як у цієї рослини мичкувата коренева система, то воно непогано зберігає поживні речовини вгорі ґрунтового горизонту, і не дає вимивати їх талим водам і дощових стоків.
Великим плюсом такого добрива-сидерата вважається те, що при розкладанні, він насичує ґрунт і азотом, кальцієм. Мікроорганізми, які знаходяться в злакової біомасі, сприяють поглинанню важко засвоюваних фосфористих сполук. Таким чином, в землі утворюється повний NPK-комплекс речовин, що створює умови для повноцінного розвитку будь-яких культур-послідовників.
Надземну частину злаків після зрізки, не тільки заорюють. Солому можна застосовувати як мульчу. Вона відмінно захистить ґрунт від висихання, і не дасть пробитися на поверхню сходам бур’янів. А потім, розкладаючись, солома стане частиною грядки, тобто перетвориться на біогумус.
Відноситься до холодостійких сидератів, яких вирощують і закладають у землю по кілька разів протягом сезону. Останній раз вона садиться під зиму, за тиждень-два до приходу холодів. Це робиться для того, щоб зелена маса постраждала від холоду, і залишилася перегнивати під снігом. Процеси розкладання будуть йти ще деякий час, при настанні негативних температур, використовуючи внутрішнє тепло, яке виділяється від розкладання рослинної органіки. Його достатньо, щоб добрива-сидерати перетворилися в гумус, який потрібен рослинам ранньою весною.
Гірчиця досить швидко виганяє вегетативну масу. Тільки не проморгайте момент, коли стебла почнуть тверднути. Зелень слід скосити, поки вона не почне жовтіти, не варто тягнути до перших квітів або перших бутонів.
По мінімуму період від початку посіву і до закладення рослини в ґрунт – приблизно п’ять тижнів, але, якщо вам вдасться дотягнути до восьми – теж непогано. При визначенні строків збирання потрібно брати до уваги, що при спекотній погоді стебла швидше тверднуть, а в прохолодну – дещо повільніше, тому в осінній і весняний періоди можна тримати зелень на грядках більш тривалий термін.
Висівають гірчицю, як правило, «врозкид», крім тих випадків, коли хочуть захистити рослини від шкідників. У цьому випадку рекомендований рядковий спосіб. Витрата насіння при цьому становить від 4 до 7 грам на квадратний метр. Якщо збільшити норму, то посадки вийдуть густими і почнеться гниття зелені прямо на корені.
Жоден вид добрива не зрівняється з сидератами по ефективності і універсальності. Вони виконують роль живої мульчі. Крім того, що вони служать харчуванням для черв'яків і мікроорганізмів, вони також при переробці виділяють вуглекислий газ, який є основним вуглецевим живленням рослин.
Зелене добриво цілком може виключити використання гною.
Збагачуючи ґрунт, сидерати покращують його структуру: знижується кислотність, збільшується поглинання вологи.
